Історія танків — це історія створення та вдосконалення, використання танків. Перші зразки танків були створені у період Першої світової війни. З моменту створення і до сьогодення змінилися конструкція танків, а також тактика їх застосування. З часів закінчення Першої світової війни, танки набули значного поширення, та на сьогодні перебувають на озброєні практично всіх країн, які мають значні збройні сили.

З середини XX століття, танки застосовувалися у переважній більшості збройних конфліктів. СЬогодні, бронетанкові війська є основною ударною силою сухопутних військ практично всіх великих армій.

Передісторія танківРедагувати

У Середньовіччі в польовому бою широко застосовувалися вагенбурги, каррочио, табори і гуляй-город, а при штурмі міст і замків - облогові вежі, відомі ще з античності. У Китаї і Кореї ще з давніх часів під час ведення польового бою в аналогічних цілях використовували бойові колісниці покриті «бронею» з щитів і оснащені станковими арбалетами. Аналогічно, наприкінці існування Римської імперії використовувалися колісниці зі скорпіонами і балістами.

І, якщо ще табори гуситів були озброєні лише гарматами і вели ефективний артилерійський вогонь, то пізніше розвиток артилерії зробив застосування таборів та їх аналогів безглуздим, оскільки польова артилерія, на відміну від величезних облогових бомбард, які просто не влучали у табори, легко знищувала ці малорухливі дерев'яні «танки». Тільки в Америці на «дикому заході» продовжували застосовувати подібну тактику, і тільки тому, що індіанці не мали артилерії.

 
Репродукція танка Леонардо да Вінчі. Замок Амбуаз (Франція)

Вважається, що перший танк придумав Леонардо да Вінчі, але він не отримав широкого вжитку і незабаром про нього забули. Це був дерев'яний «ящик» на колесах з бійницями для стрільби.

У 1914 році, вже у розпал боїв Першої світової війни, у головне військово-технічне управління Російської імперії надійшло відразу два проєкти гусеничних броньованих машин. Перший — «Всюдихід» російського винахідника О. О. Пороховщикова.

Перша світова війнаРедагувати

До початку Першої світової війни самохідні броньовані військові машини вже не були новинкою. З'явившись на початку ХХ століття, бронеавтомобілі вже встигли отримати хоч і обмежене поширення в арміях Великої Британії, Франції та Німеччини. Але бронеавтомобілі того часу будувалися на базі комерційних автомобілів, мали вкрай низьку прохідну здатність і були практично не здатні до пересування поза дорогами. В умовах переритої окопами і артилерійським вогнем фронтової смуги позиційної війни, до якої перейшов Західний фронт незабаром після початку війни, бронеавтомобілям рідко випадала можливість вступити у бій, що визначило їх суто другорядну роль на тому фронті[1].

 
Остаточне випробування гусениці, 21 лютого 1916, перед масовим замовленням танка Schneider CA1[en] 25-го.

Заразом, перший рік війни виразно продемонстрував кризу традиційних тактик наступу в умовах позиційної війни. Навіть тривала артилерійська підготовка виявлялася не в змозі завдати противнику важкі втрати і придушити його вогневі точки, а тим паче вибити його із займаних позицій, і піхоті доводилося вести наступ на укріплені ворожі позиції, несучи величезні втрати насамперед від кулеметного вогню. Успіхи ж, які досягалися таким чином, були невеликі і до 1915 року стало очевидно, що досягти стратегічного прориву колишніми засобами у таких умовах неможливо.

 
Танк Mk I у кулеметному варіанті. 1916 рік

Проєкти бойових машин на гусеничному ходу висувалися ще до початку війни у різних країнах, але піонером у створенні танків стала Велика Британія. Ще з 1914 року багатьма британськими інженерами і військовими висувалися різні проекти бойових машин, зокрема, з використанням тракторного шасі, проте вони зустрічали великий опір з боку військового міністерства[2]:2. Подолати його вдалося лише в 1915 році, коли під керівництвом Е. Суінтона були створені і випробувані неозброєні прототипи броньованих бойових машин на тракторному шасі. Хоча випробування пройшли успішно, військові вимагали від майбутньої машини високої прохідності, зокрема, здатності долати широкі рови і значні вертикальні перешкоди, яку тракторне шасі не забезпечувало. Для вирішення цієї проблеми, гусеничну стрічку пустили навколо корпусу, що збільшувало як довжину опорної поверхні, так і висоту зачеплення[2]:3.

Перший прототип нової бойової машини було закінчено у січні 1916 року і, за результатами проведених у лютому того ж року випробувань, отримав високі оцінки ряду військових, зокрема, командира британських експедиційних сил у Франції. Вже незабаром військове міністерство розмістило замовлення на виробництво першої партії зі 100 танків[2]:4. Для збереження секретності нові машини вироблялися і транспортувалися під виглядом «резервуарів для води» (англ. tank), і згодом ця назва стала загальноприйнятою, поширилась у багато мов[2]:4. Згідно з британською системою позначення озброєнь, машини отримали позначення «Танк, Модель 1» (англ. Tank, Mark I або Mk.I).

Перші танки представляли собою 28-тонні гусеничні машини з протикульовим бронюванням товщиною від 5 до 12 мм, які випускали у двох варіантах і розрізнялися озброєнням — кулеметним або гарматним, тому позначалися, відповідно, як «Самка» (англ. Female) і «Самець» (англ. Male). Карбюраторний двигун потужністю 105 к. с., взятий від цивільного трактора, забезпечував танку максимальну швидкість всього у 6,4 км/год. Конструкція перших танків відрізнялася крайньою недосконалістю. Умови роботи екіпажу всередині танка були на межі можливостей людського організму, частими були нещасні випадки, іноді зі смертельними наслідками. Конструкція танків також відрізнялася дуже низькою надійністю, а прохідність, незважаючи на увагу, яку приділили їй при проектуванні танка, виявилася невелика через низьку питому потужність машини і прорахунків проектувальників[2]:7

Але, незважаючи на все це, при першому застосуванні 15 вересня 1916 року в ході битви на Соммі, танки, хоч і повною мірою проявили в тому епізоді свої недоліки, зуміли домогтися значних успіхів, порівняно з наступом традиційними методами. Вони були. практично, невразливі для стрілецької зброї і мали дуже сильний психологічний вплив на німецьку піхоту[2]:20. Для застосування танків в битві на Соммі була створена Важка секція Кулеметного корпусу, у 1917 р. перейменована на Танковий корпус.

 
Танк Mark V

За підсумками перших боїв конструкція танка була доопрацьована з урахуванням виявлених недоліків та у виробництво були запущені вдосконалені його модифікації — спочатку малосерійні Mk.II і Mk.III, потім — істотно більш досконалі Mk.IV, випущені в кількості 1015 одиниць[2]:10. У війська Mk.IV надійшли у травні 1917, а в бій їм довелося вперше вступити у червні того ж року. Незважаючи на внесені удосконалення, конструкція танків, як і раніше, мала безліч недоліків, які зростали через прорахунки командування і малий досвід у застосуванні нового виду озброєнь, і застосування їх аж ніяк не завжди було успішним{{r|федос|p=21. У грудні 1917 року почалося виробництво чергової моделі танка — Mk.V, знову значно переробленої, порівняно зі своїми попередниками, особливо в області моторно-трансмісійної установки. Всього до кінця війни було виготовлено 1057 таких танків в декількох варіантах.[2]:14

У міру вдосконалення конструкції танків і зростання досвіду їх бойового застосування, а також по мірі зростання їх кількості у військах, танки почали використовуватися все більш успішно. Незважаючи на те, що невдачі танків навесні —влітку 1917 року дещо підірвали авторитет нового виду озброєнь в очах британського командування, дуже успішне застосування танків в битві при Камбре в листопаді 1917 року, де танки були вперше застосовані в значних масах — понад 400 одиниць, в ході ретельно підготовленого і організованого наступу, навіть, незважаючи на загальну невдачу операції, переконало командування у корисності танків[2]:22. У 1918 році танки застосовувалися в безлічі операцій і часто досягали значних успіхів. Тривало і вдосконалення конструкції танків, з'явилися моделі, які так і не пішли в серійне виробництво Mk.VI і Mk.VII. Останніми моделями в лінійці британських важких танків стали, розроблені у співпраці з США Mk.VIII, вироблені у кількості 107 одиниць і випущені у кількості 36 примірників Mk.IX, створені для ролі танка постачання або бронетранспортера, але жоден з них не встиг потрапити у війська до кінця війни[2]:16—17.

Міжвоєнний періодРедагувати

В період між світовими війнами за розробку танків узялися і інші держави, окрім Великої Британії, Франції та Німеччини. В той же час, коли генеральні штаби та уряди великих світових держав, тверезо оцінюючи підсумки Першої світової війни, розуміли неминучість майбутньої, ще кривавішої війни[10], розроблялися і глобальні стратегії бойових дій. Стратегія, яку прийняли генштаби, надавала великого значення танковим військам та ставила відповідні завдання перед конструкторами озброєння та заводами з випуску танків.

У міжвоєнний період танкобудівники та військовики ще не прийшли до єдиної думки щодо оптимальної тактики застосування танків та їх конструкції, як наслідок, випускалися танки таких конструкцій, які надалі довели свою нежиттєздатність, бо були вузькоспеціалізованими і не завжди використовувалися за призначенням. Так, легкі танки були відносно слабкоброньованими, хоча часто високошвидкісними (наприклад, радянський БТ-7). Їх броня захищала лише від куль стрілецької зброї та снарядних осколків, і в той же час легко пробивалася кулями протитанкових рушниць та снарядами протитанкових гармат, починаючи з калібру 37 мм. Озброєння більшості легких танків цього періоду було також занадто слабким (калібри артилерії 25-37 мм), кількість екіпажа недостатньою (2-3 чоловіка), а умови існування — на межі фізіологічних можливостей танкістів[4]. В той же час, на початку 1930-х рр., талановитий американський танковий конструктор Дж. Крісті створив оригінальну схему незалежної підвіски. Достатньо активно розроблялися конструкції амфібійних і навіть авіатранспортабельних танків.

Безперспективними виявилися і малорухомі багатобаштові гіганти, що носили декілька різнокаліберних гармат і кулеметів, як, наприклад, французький 70-тонний Char 2C та радянський 50-тонний Т-35. Така схема вимагала надмірного збільшення екіпажа (до 10-12 чол.), що призводило до утрудненості централізованого управління вогнем у бойових обставинах та ускладнювало конструкцію. Великі розміри (особливо довжина і висота) спричиняли демаскування і, як наслідок, підвищену вразливість на полі бою. Тогочасні адаптовані карбюраторні двигуни авіаційного типу обумовили низькі тягово-динамічні якості[11] таких «супертанків», особливо при розворотах. Загалом, величезна кількість недоліків багатобаштових конструкцій призвело до фактичної неможливості виконання ними у повній мірі завдань, що стояли перед важкими танками, тому вже наприкінці 1930-х рр. багатобаштова схема фактично була відкинута танкобудівниками усіх країн. У міжвоєнний період з'явилися перші танки з дизельними двигунами, наприклад, в Японії у 1932 р. (дизель Mitsubishi, 52 к.с.). В СРСР вже в середині 1930-х рр. було розроблено програму широкої дизелізації танків усіх класів, але реально забезпечити такими моторами вдалося лише середні та важкі танки. В решті країн до 1950-х рр. дизельні мотори на танках встановлювалися порівняно обмежено.

Друга світова війнаРедагувати

Друга світова війна змусила армії об'єднати всі наявні озброєння на всіх рівнях в мобільну гнучку команду. Механізована збройна сила досягла повноліття в цій війні. У 1939 році у більшості армій все ще вважали танковий підрозділ масою танків з відносно обмеженою підтримкою від інших озброєнь. До 1943 року ті ж армії розвинули бронетанкові дивізії, які були балансом різних озброєнь і служб, кожна з яких повинна бути мобільною і майже такою ж захищеною, як танки, які вони супроводжували. Ця концентрація механізованих сил у невеликих мобільних підрозділах залишила рядову піхотну частину з дефіцитом броні. Тому німецька, радянська і американська армії розробили ряд танкових сурогатів, таких як винищувачі танків і штурмові гармати для виконання цих функцій у співпраці з піхотою.

Під час війни конструкції німецьких танків пройшли принаймні три покоління, плюс постійні незначні зміни. До першого покоління входили такі довоєнні машини, як Panzerkampfwagen (або Panzer) I і II, схожі на радянські та британські легкі танки. Після французької кампанії 1940 року більшість німецьких танкових батальйонів отримали танки Panzer III і Panzer IV. Проте поява радянських танків Т-34 та КВ-1 нового покоління, які не були відомі німцям до 1941 року, змусило їх приєднатися до перегонів за найкращу броню та вогневу потужність. Третє покоління включало багато різних варіантів, але найважливішими були танки Пантера (Panzer V) і Tiger (Panzer VI). На жаль, для німців брак ресурсів у поєднанні з акцентом на захист і вогневу потужність, а також схильність до надто складних конструкцій практично в кожній частині броньованих бойових машин підірвали виробничі показники. Тим не менш, штурмова гармата, розроблена на базі танка «Panzer III» — «Sturmgeschütz III» — виявиться найпопулярнішою бронетанковою зброєю у Німеччині під час війни. Було випущено трохи більше 9 300 екземплярів, ефективної протитанкової та штурмової зброї.

Альтернативою постійним змінам конструкції танків була стандартизація кількох базових конструкцій та масовий випуск їх, хоча технології досягли нових рівнів. Це було рішенням головних супротивників Німеччини. Наприклад, радянський Т-34 був відмінною базовою конструкцією, яка пережила війну лише з однією великою зміною в озброєнні — головну гармату калібру 76,2 мм замінили на більшу 85 мм

Сполучені Штати мали ще більше причин стандартизувати та масово виробляти продукцію, ніж Радянський Союз. Сконцентрувавши увагу на механічній надійності, США змогли випускати транспортні засоби, що працювали довше з меншою кількістю ремонтних частин. Для того, щоб американські танки були сумісні з американським мостами, Військове відомство обмежило ширину танків та вагу до тридцяти тонн. Армія ослабила ці вимоги лише наприкінці 1944 року.

Коли 1940 році Німеччина захопила Західну Європу, в армії США було лише 28 нових танків — 18 середніх і 10 легких — які незабаром застаріли, як і  900 більш старших моделей. У армії не було важких танків, і жодних планів на їхню появу. Ще більш серйозною, ніж нестача танків, була відсутність досвіду промисловості у виробництві танків та обмеження виробничих потужностей. Крім того, Сполучені Штати були налаштовані на надання допомоги своїм союзникам. До 1942 року виробництво танків в США збільшилося до 25000, що майже вдвічі перевищувало обсяги виробництва Британії та Німеччини за цей рік. А в 1943 році загальний обсяг склав 29497. У цілому, з 1940 по 1945 рр. виробництво танків у США становило 88410.

Конструкції танків Другої світової війни ґрунтувалися на багатьох складних міркуваннях, але головними чинниками були ті, які враховували бойовий досвід. Так наприклад перші бої довели, що великий танк не завжди є найкращим. Мета розробки танка полягала в об'єднанні всіх перевірених характеристик у належну рівновагу, де вага та розмір були пов'язані випадково. Основними характеристиками були механічна надійність, вогнева потужність, мобільність та захист.

Проблема полягала в тому, що лише невелике доповнення до бронепластини значно збільшило загальну вагу танка, що вимагало більш потужного та важкого двигуна. Це, у свою чергу, призводило до збільшення системи передач та підвіски. Саме такий «порочний круг», спрямований на покращення найважливіших характеристик танка, мав тенденцію робити танк менш маневреним, повільним і більшим, легкою мішенню. Визначення точки, на якій було б досягнуто оптимальну товщину броні, в рівній мірі з іншими факторами, представляло собою складне завдання, що призвело до появи численних рішень та значних розбіжностей.

СРСРРедагувати

НімеччинаРедагувати

Німецьке командування при тактиці бліцкригу в Польщі (вересень 1939 року) використало швидкохідні танки для вклинювання в слабку польську оборону і її розчленування на кілька оточених груп, які добивали піхота і артилерія. В результаті польські війська на західному і південно-західному кордоні були знищені протягом перших трьох днів війни. У Скандинавії через складний рельєф танкові з'єднання не були використані в такій кількості, але саме в Норвегії була створена тактика «танкового десанту». У весняно-літній кампанії 1940 року з'явився такий знаменитий танковий полководець, як Гудеріан. Він усвідомив всі переваги і недоліки танкових з'єднань.

Велика БританіяРедагувати

Докладніше: Matilda II
 
Британський танк Matilda II

СШАРедагувати

Докладніше: M4 Sherman
 
Танк M4 Sherman

Холодна війнаРедагувати

Під час Холодної війни в Європі з'явилися дві ворогуючі сторони — країни Варшавського договору, з одного боку, та країни НАТО, з іншого боку.

Через радянське панування у Варшавському пакті відбулася ефективна стандартизація декількох конструкцій танків. Для порівняння, НАТО обрало оборонну позицію. Основні країни-учасниці, Франція, Німеччина, США та Велика Британія розробили свої власні проекти танків, які мали мало спільного.

Після Другої світової війни продовжувався розвиток танків. Танки не тільки випускалися у величезній кількості, але інтенсивно розвивалися і технології. Середні танки стали важчими, їх броня стала товстішою, а їхня вогнева потужність збільшилася. Це поступово призвело до концепції основного бойового танка та поступового усунення важкого танка. Також змінювався розвиток гарматних технологій, з урахуванням досягнень у конструкції снаряду та його ефективності.

Багато змін у конструкції танків були спрямованими на прицілювання та управління вогнем, стабілізацію гармати, комунікацію та комфорт екіпажу. Броня еволюціонувала, щоб йти в ногу з покращеною зброєю — особливо важливо відзначити появу комбінованої броні — крім того зброя стала більш потужною. Проте основна конструкція танка істотно не змінилася, і в основному вона залишилася такою самою і в 21 столітті.

XXI століттяРедагувати

Після закінчення «холодної війни» в 1991 році знову з'явилися питання відносно актуальності традиційних танків. Протягом багатьох років багато країн скоротили кількість своїх танків або замінили більшість з них легкими бойовими машинами з мінімальним захистом.

Цей період також призвів до зникнення супердержавних блоків, а військові галузі Росії та України зараз готуються продавати танки по всьому світу. Індія та Пакистан оновили старі танки та купили нові Т-84 та Т-90 у колишніх радянських державах. Обидва варіанти не використовуються у власних країнах, а призначені для продажу за кордон і створення конкуренції західним зразкам бронетехніки на світовому ринку.

Україна розробила T-84-120 Оплот, який може стріляти з боєприпасами НАТО калібру 120 мм та ПТКР. Він має нову башту з автоматом заряджання, але має західну конструкцію боєукладки для поліпшення живучості екіпажу.

Італійський ОБТ C1 Ariete був однією з новітніх розробок ОБТ, які випускали у період з 1995 по 2002 рік. Танк майже такий же розміром, як і перший британський танк, обидва висотою 8 футів (2,5 м). Марк I мав довжину ~ 9,9 м (корпус), а Ariete — має довжину 7,6/9,52 м (корпус/корпус + гармата). Тим не менш, Ariete майже вдвічі важчий і в десять разів швидший, 54000 кг проти 25401 кг і 60 км/год проти 6 км/год.

Деякі армії цілком відмовилися від танків, прийнявши на озброєння колісні винищувачі та бойові машини піхоти (БМП), хоча загалом вони всі великі держави все ще зберігають велику кількість танків, в активних силах або в готовому резерві. Не було доведено, що танкам є дієва альтернатива, через те, що танки мали відносно непоганий досвід у нещодавніх конфліктах.

Танк продовжує бути вразливим до багатьох видів протитанкової зброї та більш логістично вимогливим, ніж легкі транспортні засоби, але це були особливості перших танків. У прямому вогневому бою вони мають неперевершену комбінацію кращої живучості та вогневої потужності серед наземних систем ведення війни. Чи є ця комбінація особливо корисною пропорційно їх вартості є питанням спірним, оскільки існують також дуже ефективні протитанкові системи, БМП та конкуренція з боку штурмової авіації.

Для захисту від РПГ, танк завжди мав кулемети для оборони. Це частково вирішило проблему, але створювало інші. Оскільки кулеметом повинен був керувати командир вилізаючи з танку, це робило його вразливим для вогню противника. Щоб вирішити цю проблему, було зроблено бронещити, щоб зменшити цю загрозу, але це не повністю вирішило проблему. Тому з появою M1A2 TUSK (Tank Urban Survival Kit — Набір виживання танка в умовах міста) з'явилась можливість дистанційного керування кулеметом. Іншим варіантом захисту було встановлення дистанційно-керованої 20 мм гармати на M60A2. Дистанційно-керований кулемет, під назвою CROWS (Common Remotely Operated Weapons Station — загальна станція дистанційного керування зброєю), вирішив проблему вогневої загрози командиру з боку супротивника при керуванні кулеметом. Він також може бути оснащений додатковим гранатометом.

Можливо, одним з головних джерел еволюції танків в цьому столітті є активні системи захисту. 15 років тому броня (динамічна або пасивна) була єдиною ефективною мірою проти ПТРК. Найновіші системи активного захисту (в тому числі ізраїльські Трофі та Iron Fist і український Заслін) забезпечують високу живучість навіть проти залпів РПГ та ракет. Якщо ці системи розвивати далі та встановлювати на сучасні танки та бронетранспортери, то рівень бронювання цілком зміниться; отже, танки 21-го століття зазнають повного відродження з точки зору оперативних можливостей.

ПриміткиРедагувати

  1. E. Bartholomew. Early Armoured Cars. — Эйлсбери : Shire Publications, 1988. — С. 30. — (Shire Albums № 209) — ISBN 0-85263-908-2.
  2. а б в г д е ж и к л С. Федосеев. «Сухопутные корабли» (английские тяжёлые танки Первой мировой войны) / М. Барятинский. — Москва : Моделист-конструктор, 2000. — 32 с. — (Бронеколлекция № 5 (32) / 2000) — 4000 прим.