Івченко Олександр Георгійович

український конструктор авіадвигунів, академік АН УРСР

Олекса́ндр Гео́ргійович І́вченко
Александр Георгиевич Ивченко
Народився 23 листопада 1903(1903-11-23)
Великий Токмак
Помер 1 липня 1968(1968-07-01) (64 роки)
Запоріжжя
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність інженер
Alma mater Харківський політехнічний інститут (1935)[1]
Галузь авіабудування
Заклад Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес»
Вчене звання академік АН УРСР
Науковий ступінь доктор технічних наук
Членство НАН України
Партія КПРС
Нагороди Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки
Державна премія СРСР

CMNS: Івченко Олександр Георгійович у Вікісховищі

Олекса́ндр Гео́ргійович І́вченко (23 листопада 1903, Великий Токмак — 1 липня (за іншими даними — 30 червня) 1968, місто Запоріжжя) — український радянський авіаконструктор; член АН УРСР; керівник розробки поршневих, пізніше газотурбінних двигунів для багатьох типів літаків. Депутат Верховної Ради Української РСР 2-го скликання.

Біографія ред.

Народився у Великому Токмаку Запорізької області у родині робітника-ливарника Георгія Івченка. Трудову діяльність розпочав робітником-ливарником заводу. У 1920 році вступив до комсомолу і був одним із організаторів комсомольських осередків у Великому Токмаці та Великотокмацькому повіті. Член РКП(б) з 1924 року.

У 1930 вступив до механіко-машинобудівного інституту в Харкові (нині НТУ «Харківський політехнічний інститут»). У 1935 році отримав диплом інженера з двигунів внутрішнього згорання й був направлений на моторобудівний завод № 29 імені Баранова в місті Запоріжжі (попередник нинішнього об'єднання «Мотор Січ»). Працював у відділі конструктора Туманського, що займався створенням модифікації двигуна М-88 для винищувача І-180. Івченко спільно з колегами розробив пристрій, який з допомогою відцентрових сил викидав у процесі роботи мотора накопичений бруд, що підвищило довговічність двигуна. Двигун М-88 пішов у серійне виробництво.

Івченко отримав посаду заступника головного конструктора. Завод евакуювали до Омська. На той час Івченко з дружиною, Парасковією Михайлівною, інженером-ливарником, вже мали трьох доньок. 7 січня 1942 року, через чотири місяця після початку розгортання, завод виготовив перший двигун М-88. Потім заводу доручають виробництво іншого двигуна для військової авіації — АШ-82ФН. Усього за період війни бригади заводу виготовлять понад 10 тисяч двигунів М-88 Б і понад 17 тисяч двигунів АШ-82ФН.

5 травня 1945 року наказом Наркому авіаційної промисловості при заводі № 478 у м. Запоріжжі створюють дослідно-конструкторське бюро на чолі з О. Івченком. На початку 1946 року створено двигун М-26, у 1947 він пройшов державні випробування. Йому, а також усім наступним двигунам ОКБ постановою уряду стали присвоювати індекс «АІ». В червні 1948-го Івченка, Лотарьова та Анашкіна нагородили Державною премією СРСР за створення двигуна АІ-26В.

З появою газотурбінних двигунів бюро Івченка починає співпрацювати з куйбишевським бюро Кузнєцова, яке створювало газотурбінний двигун НК-12 для бомбардувальника Ту-95, який став прообразом пасажирського Ту-114. Мотор розвиває небачену потужність — 12000 к.с., але для нього потрібний турбостартер, який запускає основний газотурбінний двигун. Колектив Івченка у стислі терміни створив цей принципово новий двигун — ТС-12. Потім доопрацьовується газотурбінний ТВ-2 для літака конструкції Антонова Ан-8. А в середині 1950 р. починається конкурсне змагання між куйбишевським (з НК-4) і запорізьким (з АІ-20) конструкторськими бюро зі створення двигунів нового типу для літаків Ан-10, Ан-12 і Іл-18. Перемагає АІ-20. Двигуни розроблені КБ Івченка використовуються також на літаках Як-40 (АІ-25) і Ан-24 (АІ-24).

Олександр Івченко спільно з Володимиром Лотарєвим створили перший радянський двигун для вертольотів Мі-1 — АІ-26 ГР. Двигуни розроблені КБ Івченка також були встановлені на вертольотах Ка-10 (АІ-4Г), Ка-15 (АІ-14В), Ка-18 (АІ-14ВФ).

Ці двигуни на тривалий час стають основною продукції моторного заводу не лише в м. Запоріжжі, а й у Пермі, а конструкторське бюро Івченка отримує союзний статус. У 1960 р. за створення літака Іл-18 і двигуна до нього АІ-20 Ілюшина та його соратників, генерального конструктора Івченка і працівників його бюро Лотарьова, Пантелєєва, Зленка й Шведченка нагородили Ленінською премією.

Олександр Георгійович розробив також бензопилку «Дружба». Модифікації двигунів серії АІ використовувалися на суднах з підводними крилами, для перекачування нафти та газу, при гасінні пожеж.

За науково-дослідні роботи зі створення авіаційних двигунів великого ресурсу О. Г. Івченко у листопаді 1962 року було присвоєно науковий ступіть доктора технічних наук. У червні 1964 року він став академіком Академії наук УРСР.

Нагороди і премії ред.

Вшанування пам'яті ред.

У місті Запоріжжя є вулиця Академіка Івченка.

У місті Токмак є вулиця Івченка.

Див. також ред.

ДП «Івченко-Прогрес»

Примітки ред.

Джерела та література ред.