Відкрити головне меню

Ємцов Артем Олександрович

український актор

Артем Олександрович Ємцов (8 червня 1986(19860608), Київ) — український актор театру та кіно.

Артем Ємцов
Артем Олександрович Ємцов
Ім'я при народженні Артем Ємцов
Народився 8 червня 1986(1986-06-08) (33 роки)
Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність актор
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності 3 2007 по наш час

БіографіяРедагувати

Артем Ємцов народився 8 червня 1986 року в Києві. Серед театральних родичів — двоюрідна бабуся Тетяна Наумова — балерина Большого театру.[1]

Дитяче бажання бути спершу священиком, потім цирковим артистом крок за кроком призвела Артема в театральну студію, логічним продовженням якої став театральний інститут.[2] У 2007 році закінчив курс Миколи Рушковського в Київському державному театральному інституті ім. Івана Карпенка-Карого.

Театральну діяльність розпочав у київському театрі російської драми імені Лесі Українки (з 2007 року), куди був прийнятий без прослуховування. Потім був «Театрі на Подолі» (з 2009) і знову повернення у Російську драму (з 2011 по 2017).[1]

Бере участь в антрепризних виставах («Небезпечний поворот»,[3] «Варшавськая мелодія—2»), в літературних читаннях («Майстер і Маргарита»,[4] «Поховайте меня за плінтусом]]»[5]) в об'єднаних програмах за участю музикантів, оркестру…[6] Примітна особливість — зріст 196 см.

Живе і працює в Києві.

ТеатрРедагувати

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки

У театрі ім. Лесі Українки зіграв наступні ролі[7]

  1. 2011 — «Трохи мерехтить примарна сцена… (Ювілей. Ювілей? Ювілей!») (рос. Чуть мерцает призрачная сцена… (Юбилей. Юбилей? Юбилей!»))
  2. 2012 — «Удаваний хворий» (рос. Мнимый больной) Мольєра; реж. Аркадій Кац[ru] — Жорж, лакей
  3. 2013 — «Д-р» Б. Нушича; реж. Ірина Барковська — Мілорад
  4. 2014 — «Джульєтта і Ромео» за В. Шекспіром; реж. Кирило Кашліков — Паріс
  5. 2014 — «Потрібен брехун!» Д. Псатаса; реж. Олег Нікітін — Тудорос Паралас, брехун
  6. 2016 — «Суміш небес і балагану» (рос. Смесь небес и балагана) (вечір спогадів); реж. Михайло Резнікович — учасник вистави
  7. 2017 — «Оголена зі скрипкою» (рос. Обнажённая со скрипкой) Н. Коуарда; реж. Михайло Резнікович — Фабріс
Театр на Подолі
  1. 2007 (ввод) — «Майстер-клас Марії Каллас» Терренса МакНелли; реж. Віталій Малахов — адміністратор
  2. 2009 — «Хто вбив молодого В.?» (друга назва — «Нові страждання молодого В.») У. Пленцдорфа; реж. Георг Жено — Едгар[8][9]
  3. 2009 — «Ігри олігархів»; реж. Віталій Малахов — Бердичевський
  4. 2010 — «Льовушка» А. Крима; реж. Ігор Славинський — Льовушка[10]
  5. 2010 — «Опера Мафіозо» Васила Станилова; реж. Віталій Малахов]] — Витторіо
  6. 2011 — «La Bonne Anna, або як зберегти сім'ю» Марка Камолетті; реж. Ігор Славинський — Роберт, дизайнер інтерьєрів[11]
  7. 2012 — «Недоумкуватий Журден» М. Булгакова; реж. Віталій Малахов — учитель фехтування
Інші театри
  1. 2010 — «Небезпечний поворот» Дж. Прістлі; реж. Ірина Зільберман — Гордон (Продюсерський центр «Доміно-Арт»)[12]
  2. 2003 (ввод) — «Варшавська мелодія—2» театральна фантазія Ігоря Афанасьєва за п'єсою Л. Зоріна; реж. Ігор Афанасьєв — Диригент (Антреприза)[13]
  3. «Пригоди Піноккіо» пісочна вистава за одноіменною казкою К. Коллоди на музику Золтана Алмаши; реж. Ольга Гаврилюк — Чтець (Національна музична академія України імені Петра Чайковського)[14]
  4. «Суламіта» (рос. Суламифь) — цар Соломон (Самостійна робота)

ФільмографіяРедагувати

  1. 2006 — Золоті хлопці-2 — журналіст (в титрах не зазначений)
  2. 2007 — Серцю не накажеш — Рома
  3. 2008 — Рідні люди[ru] — Кирило Биків
  4. 2008 — Роман вихідного дня — Василь
  5. 20102013 — Єфросинія[ru] (телесеріал) — Ромео (в титрах не зазначений)
  6. 2012 — Повернення Мухтара-8 (6-я серія «Прости-прощай») — Андрій
  7. 2013 — Реаліті (короткометражний) — Марк Боссі
  8. 2014 — Особиста справа — Шахов, особа нетрадиційної орієнтації

ВідгукиРедагувати

Артем Ємцов для ролі Едді-Вертера став просто знахідкою — довготелесий, з по-дитячому добрим обличчям. Митець, що не вміє малювати, не бажаючий ходити на роботу громадянин Німеччини, син, який втік з батьківського дому. Нарешті, закоханий, який жахається, наче смерті, будь-якого фізичного контакту з коханою. Загалом, людина на дві голови вище за інших, по-своєму незрозуміла та нещасна.[15]

Оригінальний текст (рос.)
Артём Емцов для роли Эдди-Вертера оказался просто находкой — долговязый, с по-детски добрым лицом. Не умеющий рисовать художник, не желающий ходить на работу гражданин Германии, сбежавший из родительского дома сын. Наконец, влюбленный, страшащийся, как смерти, всякого физического контакта с возлюбленной. В общем, человек на две головы выше остальных, по-своему непонятый и несчастный.

Юлія БЕНТЯ про роль у виставі «Хто вбив молодого В.?», газета «Коммерсантъ Украина» № 189 від 3 листопада 2009 року

Улюбленцем публіки тут безумовно стане і Артем Ємцов — це видно вже на прем'єрі. Молодий актор зіграв роль не другого і навіть не третього плану. Його ім'я в списку діючих осіб і виконавців значиться в хвості, адже лакея Жоржа в мольеровской п'єсі немає. Його придумав режисер. Цей безмовний довготелесий хлопчина з вічно роззявленим від подиву ротом маячить десь на задньому плані, але так безпосередньо і чесно переживає все, що відбувається на сцені, що очей не відірвати.[16]

Оригінальний текст (рос.)
Любимцем публики здесь безусловно станет и Артем Емцов — это видно уже на премьере. Молодой актер сыграл роль не второго и даже не третьего плана. Его имя в списке действующих лиц и исполнителей значится в хвосте, ведь лакея Жоржа в мольеровской пьесе нет. Его придумал режиссер. Этот безмолвный долговязый паренек с вечно разинутым от удивления ртом маячит где-то на заднем плане, но так непосредственно и честно переживает все происходящее на сцене, что глаз не оторвать.

Олена ФРАНЦЕВА про роль у виставі «Удаваний хворий», газета «Известия» від 15 жовтня 2012 року

Ну, і, звісно ж, окреме «браво!» молодому акторові Артему Ємцову в ролі лакея Жоржа. Його безсловесний, довготелесий і незграбний герой — точна копія старовинного літографічного зображення італійського слуги-дзанні (цікаво, чи знає сам актор про цю схожість?) — без сумніву, акторське відкриття в цій виставі.[17]

Наталя ВЛАДИМИРОВА про роль у виставі «Удаваний хворий», газета «День» від 13 листопада 2012 року

ПриміткиРедагувати

  1. а б Олеся ВОРОНИНА (24 грудня 2015). Артем Емцов: «Вся моя жизнь – это чудо...» (ru). «Версии». Процитовано 2017-11-08. 
  2. Юлия САВЧЕНКО (17 грудня 2015). Артём Емцов. Uaparty. Процитовано 2017-11-08. 
  3. Юлія БЕНТЯ (10 березня 2010). Спектакль на выданье «Опасный поворот» в Доме офицеров (ru). bit.ua. Процитовано 2017-11-18. 
  4. Спектакль-чтения Мастер и Маргарита
  5. Юліана ОХОТНІК (21 вересня 2016). Сказки на ночь: Артем Емцов и «Похороните меня за плинтусом» Павла Санаева в Botan (ru). bit.ua. Процитовано 2017-11-18. 
  6. Ольга КІЗЛОВА (13 січня 2016). Скрипач Вадим Борисов: «Когда говоришь о Бахе, то понимаешь, что хорошей музыки очень много. Но он стоит над всеми» (ru). Газета 2000, №1–2 (755). Процитовано 2017-11-17. 
  7. Артём Емцов на сайте театра Л. Украинки
  8. Юлия БЕНТЯ (3 листопада 2009). Самый молодой Вертер в новом спектакле Театра на Подоле (ru). «Коммерсантъ Украина». Процитовано 2017-11-8. 
  9. Театр на Подоле «Новые страдания молодого В.» (відео)
  10. Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (27 січня 2011). Один хлопчик і дві бабусі (ua). Газета 2000, №4 (543). Архів оригіналу за 2017-12-01. Процитовано 2017-11-17. 
  11. Наталя ПАНАФІДІНА (23 лютого 2011). Игорь Славинский решил разобраться в семейных отношен (ru). «Экономические известия» №32 (1492). Архів оригіналу за 2017-12-01. Процитовано 2017-11-18. 
  12. Пресс-презентация премьерного спектакля «Опасный поворот» (рос.)
  13. Татьяна ПОЛИЩУК (9 марта 2016). Спектакль недели «Варшавская мелодия-2» (ru). «День». Процитовано 2017-11-8. 
  14. «Пригоди Піноккіо». Архів оригіналу за 23 липня 2017. Процитовано 18 листопадааа 2017. 
  15. Юлія БЕНТЯ (3 листопада 2009 року). Самый молодой Вертер (ru). «Коммерсантъ Украина» №189. Процитовано 2017-11-8. 
  16. Елена ФРАНЦЕВА (15 октября 2012). Русская драма приправила драматизмом последнюю комедию Мольера (ru). «Известия». Процитовано 2017-11-8. 
  17. Наталя ВЛАДИМИРОВА (13 листопада 2012). Азарт, пустощі, розкутість і «карнавальність» (ua). «День». Процитовано 2017-11-8. 

ПосиланняРедагувати