Малахов Віталій Юхимович
радянський і український театральний режисер, художній керівник-директор Київського драматичного театру на Подолі
Віта́лій Юхи́мович Мала́хов (19 липня 1954, Львів — 4 листопада 2021, Київ) — український театральний режисер, художній керівник-директор Київського драматичного театру на Подолі. Народний артист України (2008)[1]. Лауреат національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва 2008 року[2].
| Малахов Віталій Юхимович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 19 липня 1954 Львів, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 4 листопада 2021 (67 років) Київ, Україна ·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19) |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | театральний режисер, театральний педагог |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Роки активності | 1977 — 2021 |
| Діти | Малахова Дар'я Віталіївна |
| Нагороди | |
| |
Життєпис
ред.Віталій Малахов народився 19 липня 1954 року у Львові.
Його творча кар'єра розпочалася 1977 року на українському телебаченні.
З травня 1978 року по вересень 1979 року він працював у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Там ним була поставлена «Казка про Моніку»[3][4].
З 1979 року очолив Київський державний театр естради, в якому здійснив постановки вистав: «Я — Київ», «Ніч чудес», «Зоря та смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та інші.
З 1985 по 1987 рр. працював із своєю трупою на базі Київського Молодіжного театру, а з серпня 1987 року був створений Київський драматичний театр на Подолі[4].
З 1987 до 2021 року — художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі, у його доробку понад 60 вистав.
Трупа Віталія Малахова презентувала театральне мистецтво України в інших країнах: у США, Великій Британії, Італії, Мексиці, Коста-Риці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині та у інших країнах.
У 2006 році театрові на Подолі під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
Помер 4 листопада 2021 року від сепсису у Клінічній лікарні «Феофанія»[5][6]. Прощання відбулося 8 листопада у Театрі на Подолі[7].
Нагороди та відзнаки
ред.- лауреат фестивалю «Київська Пектораль—98»[8], як найкращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука;
- лауреат фестивалю «Київська пектораль—2003» за виставу «Дядя Ваня» Чехова;
- лауреат фестивалю «Київська пектораль—2005» за виставу «Моє століття» Мішеля Лоранса.
- 2008 — Народний артист України[1]
- 2008 — Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі мистецтва[2]
- 2010 — Лауреат премії «Київська пектораль» в категорії «Кращий спектакль драматичного театру» (спектакль «Грек Зорба» Н. Казандзакіса (Театр ім. І.Франка))
- 2011 — Лауреат премії «Київська пектораль» в категоріях «Кращий спектакль драматичного театру» і «Краща режисерська робота» (спектакль «Минулим літом в Чулимську» А. Вампілова (Театр на Подолі))[9]
- 2020 — Лауреат премії «Київська пектораль» в категорії «За кращий драматичний спектакль» («Сірі бджоли» А. Куркова, режисер-постановник Віталій Малахов (Театр на Подолі)[10]
- 2024 - Почесний громадянин Києва[11]
Фестивалі
ред.Віталій Малахов є один із засновників Міжнародного театрального фестивалю «Київ—Травневий».
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв, який розпочав свою роботу 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
Віталій Малахов у 2006 році започаткував фестиваль «Київ — територія миру», де було проведено мистецьку акцію-колаж за участю театрів Києва.
Він також співпрацював з Дитячою Академією мистецтв та Київським державним інститутом театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, навчав творчу молодь оволодівати майстерністю сценічної виразності, мистецтвом імпровізації та чуттєвої образної заглибленості, якими визначається сценічна майстерність.
Сім'я
ред.Донька — телеведуча Даша Малахова.
Режисерські роботи в театрі
ред.Навчальний театр-студія
ред.- 1976 — «Багато шуму з нічого» за Вільямом Шекспіром
- 1977 — «Лівша» за Б. Райцером та В. Костянтиновим
- 1977 — «Друзі, заспіваємо про Беранжу» за Б. Окуджавою
- 1978 — «Казка про Моніку» C. Шальтаніса
- 1978 — «Сподіватися» за Ю. Щербаком
- 1984 — «Теплий попіл» Анатолія Крима
- 1985 — «Мамаша Кураж» Бертольта Брехта
- 1985 — «Весь Шекспір за один вечір»
- 2006 — «Кількість» К. Черчілля
- 2006 — «Заповіт цнотливого бабника» Анатолія Крима
- 2001 — «Отелло» за п'єсою Вільяма Шекспіра
- 2010, 27 січня — «Грек Зорба» Віталія Малахова за мотивами роману «Я, Грек Зорба» Нікоса Казандзакіса[12][13]
- 2004 — «Про мышей і людей» Дж. Стейнбека
- Театр «Ательє-16» (м. Київ)
- 2006 — «Самовбивця» за п'єсою[ru]» Миколи Ердмана
- 2010, 19 березня — «Алєко» опера Сергія Рахманінова
Севастопольський академічний російський драматичний театр ім. А. В. Луначарського
ред.- 2011 — «Самовбивця» Миколи Ердмана
Антреприза
ред.- 2015 — «Він — моя сестра»
- 1980 — «Я — Київ»
- 1980 — «Ніч чудес» Вільяма Шекспіра
- 1981 — «Шахрай мимоволі» за М. Ларні
- 1983 — «Зоря і смерть Пабло Неруди» Івана Драча
- 1985 — «Трактирниця»
- 1987 — «Мауглі» за Редьярдом Кіплінгом
- 1987 — «Нас тепер двоє» Федеріко Гарсія Лорки
- 1987 — «Вертеп» В. Шевчука
- 1988 — «Кабала святош» («Мольєр») Михайла Булгакова
- 1989 — «Софокл. Шекспір. Брехт»
- 1989 — «Вертеп» В. Шевчука (друга версія)
- 1990 — «Лекція про Фауста, прочитана Віктором Вагнером»
- 1991 — «Скарби Бахрама»
- 1991 — «Бенкет під час чуми» за Олександром Пушкіним
- 1993 — «Опера мафіозо» Василя Станілова
- 1993 — «Бенкет під час чуми» за Олександром Пушкіним (друга версія)
- 1994 — «Яго» за Вільямом Шекспіром
- 1994 — «Ніч чудес» Вільяма Шекспіра (друга версія)
- 1998 — «Два анекдоти від Чехова» за Антоном Чеховим
- 1998 — «В степах України» за О. Корнійчуком
- 2001 — «Квартал небожителів» О. Коротко
- 2001 — «Фантазія для роялю на чотири руки» А. Ольмерт
- 2003 — «Склади слово ВІЧНІСТЬ» за Михайлом Булгаковим
- 2003, 25 квітня — «Фараони» Олексія Коломійця
- 2003 — «Дядя Ваня» Антона Чехова[14];
- 2005, 4 січня — «Дивакуватий Журден» Михайла Булгакова за п'єсою «Міщанин у дворянстві» Мольєра (виставу відновлено 30 вересня 2012 року)
- 2005 — «Моє сторіччя» М. Лоранса
- 2005 — «Опера мафіозо» Василя Станілова (друга версія)
- 2005 — «Трактирниця» (друга версія)
- 2006, 19 січня — «Передчуття Мини Мазайла» за п'єсою «Мина Мазайло» Миколи Куліша
- 2006 — «Не можу собі уявити, що буде завтра» Т. Вільямса
- 2006 — «Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео та Джульєтти» Анатолія Крима
- 2007 — «Шість персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло
- 2007 — «Майстер-клас Марії Каллас» Т. МакНеллі
- 2007 — «Дворянські вибори» Г. Квітки-Основ'яненко
- 2007, 29 листопада — «Щоденник молодого лікаря» Михайла Булгакова
- 2008 — «Вертеп» В. Шевчука (третя версія)
- 2008, 8 березня — «Звідки беруться діти?» Анатолія Крима
- 2008, 12 квітня — «Дзеркало Сен-Жермена» Бориса Акуніна
- 2008, 29 травня — «Сто тисяч» за п'єсою Івана Карпенка-Карого
- 2008 — «Антракт» О. Марданя
- 2008 — «Біла гвардія» Михайла Булгакова
- 2008 — «Літній вечір у раю» С. Щученко
- 2009 — «Кількість (Батько і діти)» К. Черчілль
- 2009 — «Ігри олігархів» А. Прогнімака
- 2010 — «Шість чорних свічок» Д. Діллона
- 2010, 25 листопада — «Опера мафіозо» Василя Станілова
- 2011, 25 березня — «На дні» за п'єсою Максима Горького
- 2011, 25 листопада — «Минулого літа в Чулімську» за п'єсою Олександра Вампілова
- 2013 — «Лебедине озеро. Сутінки.» В. Гуляйченко, Т. Могильник
- 2014 — «Вернісаж на Андріївському»
- 2015, 25 квітня — «Вічно живі» за п'єсою[ru] Віктора Розова
- 2016 — «Сойчине крило» за новелою Івана Франка
- 2017 — «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов» за водевілями «Ювілей» та «Освідчення» Антона Чехова[15]
- 2018, 10 березня — «Шестеро характерів ненаписаної комедії…» за п'єсою «Шість персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло[16][14];
- 2018, 25 травня — «Продавець дощу» Річарда Неша
- 2018, 8 листопада — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» за романом Панаса Мирного
- 2019, 23 лютого — «Got To Be Free» рок-мюзикл музичної історії Майдану (ініцийований проект 2014 року, з 23 лютого 2019 отримав свій театральний майданчик)
- 2019, 1 листопада — «ОБЭЖ» (Общество белградских эмансипированных женщин) Бранислава Нушича[17]
- 2019, 7 грудня — «Сірі бджоли» Андрія Куркова[18]
Примітки
ред.- ↑ а б Указ Президента України Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та з нагоди Дня незалежності України. Указ від 19.08.2008 № 726/2008. Архів оригіналу за 29 жовтня 2017. Процитовано 15 серпня 2021.
- ↑ а б Указ Президента України Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка от 3 березня 2008р. № 193 [Архівовано 12 квітня 2022 у Wayback Machine.](укр.)
- ↑ Віталій Малахов. Театр на Подолі (укр.). Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
- ↑ а б Віталій Малахов — біографія, освіта, сім'я, кар'єра, компромат. MY.UA (укр.). Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
- ↑ Пішов з життя знаний київський режисер та керівник театру /Вечірній Київ, 05.11.2021/. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (6 листопада 2021). Втрата Малахова і майбутнє Театру на Подолі (ua) . «Главком». Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 2021-11-7.
- ↑ Театр Малахова (рос.). «Kyiv Daily». 7 листопада 2021. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
- ↑ Малахов Віталій Юхимович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
- ↑ «Киевская пектораль»: триумф Театра на Подоле и упадок национальных театров. ictv.ua. 27 березня 2012. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.
- ↑ Театр Франко и Театр на Подоле стали лидерами премии "Киевская пектораль". zn.ua. 2 квітня 2020. Архів оригіналу за 3 квітня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Сирський став почесним громадянином Києва. РБК-Украина (укр.). Процитовано 22 вересня 2024.
- ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (22 січня 2021). Про свободу, дружбу, кохання, смерть, Бога та… революцію. Бенефіс Анатолія Хостікоєва (ua) . Г-та «День» №9-10. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 2021-2-03.
- ↑ Легендарна вистава театру Франка за участю Хостікоєва і Сумської святкує ювілей (ua) . «Главком». 20 січня 2021. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 2021-2-05.
- ↑ а б Режисер Віталій Малахов: «Сучасний театр має не просто переказувати сюжети, а демонструвати своє ставлення до них». Mind.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
- ↑ Віталій ЖЕЖЕРА (20 квітня 2017). «Театр — це не цегла, театр — це ми»!. Комедія «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов…» — остання прем’єра Віталія Малахова (ua) . «День». Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 2021-11-7.
- ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (14 травня 2018). «У кожному з нас — цілий світ!» Нова постановка Віталія Малахова підіймає цікаву тему — «театр у театрі» (ua) . «День». Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 2018-7-31.
- ↑ Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (11 листопада 2019). Мляві дамочки 90-річної давнини (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 11 листопада 2019.
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (21 квітня 2020). «Бджоли» досценографічного періоду (ua) . Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 2021-8-01.
Джерела
ред.- Помер керівник театру на Подолі Віталій Малахов [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.]// Укрінформ, 05.11.2021
Посилання
ред.- Помер керівник столичного Театру на Подолі Віталій Малахов [Архівовано 5 листопада 2021 у Wayback Machine.]// Радіо Свобода, 05.11.2021
- Шарипіна О. О. Малахов Віталій Юхимович [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.]// Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
- Київський академічний Театр на Подолі.
- Шевченківський комітет [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.]
Інтерв'ю
ред.- Белинский К. Виталий Малахов: «Главный навык актера — органика и личность» //yabl [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- Віталій Малахов: «Я режисер-хамелеон» // Kyiv daily [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.]