Славинський Ігор Миколайович

І́гор Микола́йович Слави́нський (Славінський) (7 лютого 1953, Фастів — 7 серпня 2018, Миколаїв[1]) — провідний актор та режисер-постановник Київського академічного драматичного театру на Подолі, з 2008-го — режисер-постановник. У період з 2013 року — керівник київського театру «Актор». Заслужений артист України (2007)[2]. Народний артист України (2018)[3].

Славинський Ігор Миколайович
Зображення
Зображення
Народився 7 лютого 1953(1953-02-07)
Фастів, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер 7 серпня 2018(2018-08-07) (65 років)
Миколаїв, Україна
Громадянство  СРСР
 Україна
Діяльність драматург, театральний режисер, актор
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності 1987 — 2018
IMDb nm3433496
Нагороди та премії
Народний артист України — 2018
Заслужений артист України
Заслужений артист України

Життєпис

ред.

Народився 7 лютого 1953 року у місті Фастів Київської області.

Займався в студії художнього слова Будинку піонерів Московського району Києва. Вчитель з декламації — Фаїна Соломонівна Ковалевська, яка й готувала його до вступу в інститут[4].

Курс Миколи Рушковського у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого закінчив в 1975 році.

Акторську кар'єру розпочинає в театрі російської драми ім. Лесі Українки (з 1975 по 1983 роки), звідки пішов через конфлікт із Михайлом Резніковичем. З 1983 по 1987 — актор київського Молодого театру, а після звільнення, деякий час працює помічником чергового у Будинку кіно. Так тривало впритул до відкриття київського Театру на Подолі, куди й прийшов працювати у 1987 році на запрошення засновника та художнього керівника Віталія Малахова[5].

Небажання «чекати на „свою“ роль» призвело Ігоря Славинського до нового диплома (курс Сергія Данченка в Київському театральному інституті), і з 2008 року працює в Театрі на Подолі режисером-постановником. Перша втілена ​​вистава — «…та я прийду по ваші душі…» за поезією Володимиром Висоцьким — героями якого стали персонажі творів Висоцького[5][6].

Ставив вистави на сценах київських та українських театрів, багато спектаклів ставали театральними довгожителями: «…та я прийду по ваші душі…» за Володимиром Висоцьким — 16 років не сходив зі сцени, «У Барабанному провулку» за Булатом Окуджавою — 21, моновистава «Синій автомобіль» Ярослава Стельмаха — 23 роки (станом на 2022-й останні дві вистави знаходяться в активному репертуарі[7][8]). Виступав як актор у постановках київських театрів, їздив із гастролями в Італію (Театр «Вашелло», Рим, червень 2000), на Кіпр (вересень 2002), викладав акторську майстерність у Театральному університеті на курсі Миколи Рушковського, робив авторські програми на телебачення («День варення» на телеканалі «ТЕТ», «Вечірня казка»).

Любов до поезії простежувалася в режисерських роботах Ігоря Славинського. Від першої своєї режисерської постановки реалізував цілу серію вистав за творчості Володимира Висоцького. Мав звернення до поезії Осипа Мандельштама, Марина Цвєтаєвої, Йосипа Бродського[9]. Окремий поетичний цикл під умовною назвою «Кабаре „Кульгава доля“» поставив у театрі «Сузір'я» (до цього циклу увійшли вистави «Срібний вік», «Кінець прекрасної епохи», «Парнас дибки»[10][11][12].

За підсумками театрального сезону 2009 року Ігор Славінський стає тріумфатором XVIII премії «Київська пектораль» — три нагороди за роботи в Театрі на Подолі — найкращий режисер року, спектакль «Мертві душі» — найкраща вистава драматичного театру, а «Люксембурзький сад» — краща вистава камерної сцени[5]. На церемонії нагородження «Київської пекторалі» 2017 року Ігор Славінський виступав у якості запрошеного гостя[13].

За мотивами театральних робіт Ігоря Славинського втілено відеопроекти про процес створення вистав «Льовушка»[14], «Синій автомобіль»[15].

 
Могила Ігоря Славинського, Байкове кладовище

У 2013 році, після смерті Валентина Шестопалова, творця та натхненника київського драматичного театру «Актор», театр очолила вдова артиста Тетяна Родіонова, а посаду художнього керівника театру — Ігор Славінський[16]. У червні 2018 року до Дня Конституції України отримав звання Народного артиста України[17].

На рахунку Ігоря Славінського робота не лише на сцені, а й у кіно. Перший фільм — «Пісня завжди з нами» — музична розповідь режисера Віктора Стороженка про Софію Ротару та ВІА «Червона рута». Славінський виконав роль глядача, котрий стежив за співачкою. У 2000-х та 2010-х роках його можна було побачити у кількох десятках серіалів, серед яких «Віра, Надія, Любов», «Повернення Мухтара-2», «Костоправ», «Особисте життя слідчого Савельєва», «Менти. Таємниці великого міста», «Пляж» та інші.

У планах постановок театрального сезону 2018/2019 у Ігоря Славінського було заплановано «Біг» за п'єсою Михайла Булгакова у Театрі на Подолі, реалізації якого завадила смерть режисера[18]. Вроджена вада серця привела до необхідності операції — у 2005-му поставили штучний клапан[19]. Черговий напад трапився у потязі, яким він їхав на репетицію своєї нової постановки «Жмурик all inclusive» за п'єсою Анатолія Крима у Миколаївському українському театрі драми та музичної комедії[20].

Смерть настала 7 серпня 2018 року у Миколаєві[21][22]. Похований в колумбарії Байкового кладовища в Києві[23] (50°24′59″ пн. ш. 30°30′08″ сх. д. / 50.4164194° пн. ш. 30.5022278° сх. д. / 50.4164194; 30.5022278).

Робота в театрі

ред.

Акторські роботи

ред.
Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки
Київський академічний Молодий театр
Київський академічний драматичний театр на Подолі
Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»
Київський театр «Актор»
  • «Листи кохання» Альберта Герні; реж. Ігор Славінський — Енді
Київський театр поезії та пісні ім. Володимира Висоцького
  • 2006 — «Лікарняна циганочка» за Олександром Галичем
  • 2007 — «Весняний вальс» за піснями та поезіями воєнних років; реж. Ігор Славінський — конферансьє фронтової бригади
  • 2009 — «Невидима тінь від мікрофона» за піснями Володимир Висоцький; реж. Ігор Славінський
  • «Це ми, Господи…»; реж. Ігор Шуб та Микола Чернявський

Режисерські роботи

ред.
Київський академічний драматичний театр на Подолі
Київський академічний молодий театр
Театр «Актор» (м. Київ)
  • «Листи кохання» за Герні
Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»
Антреприза
  • 2012 — «Ураган на ім'я Одеса» Олександра Тарасуля, Євгена Хаїта та Віктора Явника
  • 2014, 12 грудня — «Потяг „Одеса-Мама“» Олександра Тарасуля, Євгена Хаїта та Віктора Явника

Фільмографія

ред.
  • 2008 — «Я (Романтика)», реж. Михайло Калюжний (короткометражний) — доктор Тагабат[33]

Нагороди та визнання

ред.
  • Двічі лауреат теле-кінофоруму країн СНД у Ялті — за авторську програму «День варення»,
  • Лауреат Всеукраїнського телевізійного конкурсу на найкращу програму для дітей «Кришталеві джерела» («Вечірня казка»),
  • Лауреат «Київської пекторалі» — за найкращу камерну виставу 2003 року — «Парнас дибом»,
  • Лауреат «Київської пекторалі» — як найкращий режисер, та за найкращі вистави 2010 року — «Мертві душі» та «Люксембурзький сад», Того ж року за ці вистави отримав театральну премію ім. Амвросія Бучми,
  • Був номінований «За найкращу дитячу програму» Всеукраїнського телевізійного конкурсу «Золота ера».

Протягом 1990—2004 років брав участь у фестивалях — двічі в Бресті (Білорусь), Греції, Римі (Італія), на Кіпрі, Фінляндії (Дні Києва в Тампере), тричі на фестивалі в Единбурзі, двічі в Кардіффі (Уельс), двічі в Каїрі (Єгипет),

Примітки

ред.
  1. Пішов із життя режисер Театру на Подолі Ігор Славинський
  2. Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 6 жовтня 2023.
  3. Указ президента № 188/2018
  4. Наталя ПЛОХОТНЮК (24 лютого 2015). Ігор СЛАВІНСЬКИЙ: «Глядач голосує за театр грішми і ногами» (укр.). Г-та «Хрещатик». Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 2022-2-08.
  5. а б в Актер и режиссер Игорь Славинский: «В 1990–е годы наши гастроли по Европе спонсировали братки. Они там решали свои вопросы, мы — свои» (рос.). Г-та «Факти та коментарі». 8 квітня 2010. Процитовано 2022-2-08.
  6. а б Юлія БЕНТЯ (25 березня 2011). Театр однієї пісні. Сьогодні Ігор Славінський — один із найбільш затребуваних українських режисерів (укр.). Г-та День. Процитовано 2021-8-11.
  7. Театр «Сузір'я». Вистава «У Барабанному провулку…»
  8. Молодий театр. Вистава «Синій автомобіль»
  9. Олег ВЕРГЕЛІС (10 серпня 2018). Світла особистість (укр.). Г-та «Дзеркало тижня» №29. Процитовано 2022-2-08.
  10. Чертова дюжина Игоря Славинского (Театр Сузір'я, 29 квітня 2014)
  11. Ірина КАЛАШНІКОВА (7 лютого 2020). «Кінець прекрасної епохи». Глава перша. Про фінал та одночасно початок (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2022-2-08.
  12. Ірина КАЛАШНІКОВА (10 лютого 2020). «Кінець прекрасної епохи». Глава друга. Про душі прекрасні поривання (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2022-2-08.
  13.   Київська Пектораль 2017 Ігор Славінський «Козел отпущения» Володимир Висоцький на YouTube
  14.   «Лёвушка»: история одного спектакля. Светлой памяти Игоря Славинского посвящается… на YouTube
  15. Сергій ВИННИЧЕНКО (13 травня 2020). Антологія «Синього автомобіля» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2022-2-08.
  16. Тетяна ПОЛІЩУК (4 вересня 2013). Ігор СЛАВІНСЬКИЙ: «Моє завдання — зберегти театр «Актор». Відомий київський режисер став новим художнім керівником колективу. Як зміниться афіша і чи вдасться йому всидіти на кількох театральних «стільцях» (укр.). Г-та «День» №157. Процитовано 2022-2-08.
  17. Указ Президента України від 27 червня 2018 року № 188/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  18. Пішов з життя актор і режисер Театру на Подолі Ігор Славинський (укр.). Г-та «Дзеркало тижня». 07 серпня 2018. Процитовано 2022-2-08.
  19. Максим КОВАЛЬОВ (07 серпня 2018). Пішов із життя режисер Театру на Подолі Ігор Славинський (укр.). «Український інтерес». Процитовано 2022-2-08.
  20. У театрі на Подолі в останню путь провели актора й режисера Ігоря Славинського (укр.). «Свідок НТН». 10 серпня 2018. Процитовано 2022-2-08.
  21. Поездка в Николаев для работы над «Жмуриками all inclusive» стала роковой в жизни Игоря Славинского ВИДЕО (рос.). Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 8 вересня 2018.
  22. Пішов з життя режисер Київського театру на Подолі Ігор Славинський /УНН, 7.8.2018/
  23. Оксана ГОНЧАРУК (7 серпня 2010). Игорь Славинский перед смертью работал над спектаклем об украинской политической элите (рос.). Г-та «КП в Україні». Процитовано 2022-2-08.
  24. Юлія БЕНТЯ (19 січня 2010). Все в сад. Новый спектакль Театра на Подоле (рос.). Коммерсантъ Украина №7 (1055). Архів оригіналу за 19 квітня 2013. Процитовано 2018-8-09.
  25. «Лёвушка»: история одного спектакля. Светлой памяти Игоря Славинского посвящается…
  26. Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (23 лютого 2011). Соло для служанки (рос.). Газета 2000 №8 (547). Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 2018-8-09.
  27. Едуард ОВЧАРЕНКО (4 грудня 2015). На сцені — нова українська драматургія (укр.). «Демократична Україна». Процитовано 2018-8-09.
  28. Театре на Подоле «Ревизия-Шмавизия» (відео)
  29. Константин РІЛЕЕВ (14 серпня 2017). Рвем животы. Киев ждет марафон комедий и одна драма (рос.). Г-та «Вести». Процитовано 2018-8-09.
  30. Антологія «Синього автомобіля» на порталі «Театральна риболовля»
  31. Дарина ФІАЛКО (18 лютого 2012). Весела меланхолія «Афінських вечорів» (укр.). «Урядовий кур'єр». Процитовано 2022-2-09.
  32. «Парнас дыбом» пришелся ко двору (рос.). Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 8 серпня 2018.
  33.   Микола Хвильовий – «Я (Романтика)», короткометражний фільм режисера Михайла Калюжного на YouTube

Джерела

ред.