Мінотавр
Мінота́вр (грец. Μινώταυρος)[1] — за уявленнями давніх греків, страховисько з людським тулубом і бичачою головою, якого народила від морського бика дружина критського царя Міноса Пасіфая. Мінотавр утримувався в лабіринті, кожні 9 років йому приносили в жертву 7 юнаків і 7 дівчат із Афін. Чудовисько вбив герой Тесей при допомозі Аріадни.
Етимологія
ред.Слово «Мінотавр» походить від (дав.-гр. Μινώταυρος, трансліт. Minṓtauros), складне слово, що включає (дав.-гр. Μίνως), власне ім'я володаря Криту (Міноса) й іменник (дав.-гр. ταῦρος, трансліт. tauros) тобто бик. Ім'я Мінотавр буквально означає «бик Міноса».[2][3][4][5] На Криті Мінотавр був відомий під ім'ям Астеріон (дав.-гр. Ἀστερίων) або Астеріус (дав.-гр. Ἀστέριος),[6][7] ім'я, яким він ділиться з прийомним батьком Міноса.[a]
«Мінотавр» спочатку був власним іменником щодо цієї міфічної фігури. Тобто Мінотавр був лише один. Навпаки, використання «мінотавра» як загального іменника для позначення членів родового «виду» бикоголових істот розвинулося набагато пізніше, у фантастичному жанрі 20-го століття.
У міфах і легендах
ред.Справжнім іменем Мінотавра було Астерій чи Астеріон[9]. Так само звали критського царя, прийомним сином якого був Мінос[10]. Мінос одружився з Пасіфаєю — дочкою Геліоса та німфи Крети (Персеїди)[11].
Після смерті батька Мінос заявив свої права на трон і хвалився, що на знак законності правління жодна його молитва богам не лишиться нездійсненою. Мінос став молитися богові моря Посейдону, щоб той послав йому білого бика на знак своєї прихильності. Посейдон дав з моря такого бика, якого належало принести богові в жертву. Проте Мінос, вражений красою тварини, вирішив лишити бика в своєму стаді, а в жертву приніс іншого[10].
Посейдон помстився цареві, пробудивши в його дружини Пасіфаї пристрасть до бика. Пасіфая доручила придворному афінському майстрові Дедалу виготовити дерев'яну корову на колесах, обтягнену шкірою, щоб залізти в неї та злягтися з биком. Дедал викотив цю корову на луку, де пасся бик Посейдона. Задовільнивши свою пристрасть, Пасіфая народила дитину з бичачою головою — Мінотавра, що непомірно ріс і вимагав людського м'яса[11].
За смерть свого сина Андрогея Мінос призначив афінянам данину: раз на 9 років присилати на Крит 7 юнаків і 7 дівчат. На Криті їх кидали в лабіринт на поживу Мінотавру[9].
Герой Тесей, бачачи в Афінах відправку чергової партії юнаків і дівчат у жертву, вирішив покласти край жорстокому звичаю. За іншою версією, він сам викликався на роль жертви за умови, що якщо зуміє убити Мінотавра голіруч, то данину буде скасовано[12].
Дочка Міноса, Аріадна, пообіцяла Тесею допомогти у вбивстві Мінотавра, якщо герой потім одружиться з нею та забере з Криту. Вона дала Тесею чарівний клубок ниток, який, котячись і розплутуючись, вказував шлях до Мінотавра. Відповідно за ниткою потім можна було знайти і шлях назад[13]. Герой знайшов Мінотавра і вбив його мечем, даним Аріадною, або голіруч, або палицею. Скульптурний фриз в Аміклах зображає Тесея, котрий доставляє зв'язаного Мінотавра в Афіни[14].
Трактування образу
ред.Самі критяни ще в античні часи стверджували, що лабіринт був в'язницею, де утримували людей, призначених для принесення в жертву в іграх на честь Андрогея. Частину вбивали на могилі Андрогея, а решту віддавали в рабство переможцям ігор. За переказом, у Міноса був воєначальник Тавр, який забирав рабів собі та підозрювався в перелюбі з Пасіфаєю. Критський цар через це бажав позбутися його. Коли Тесей тричі переміг Тавра, вражений його здібностями Мінос оголосив героя своїм названим сином і скасував данину людьми[15].
Міф про Мінотавра пов'язаний з тотемістичними віруваннями і є відгомоном часів, що колись приносили в жертву людей. Данина людьми, яку греки сплачували критянам, могла бути потрібна не лише для принесення їх у жертву. Адже критський флот потребував великої кількості веслярів, і для виконання цієї важкої, рабської праці були потрібні невільники[16].
Відомо, що бик був символом кносської династії, котра правила на Криті, а також священною твариною. Саме в образі бика цар, імовірно, вступив у ритуальний шлюб з верховною жрицею Місяця, що поставала в образі корови. Прообразом лабіринту міг стати кносський палац, знаменитий великою кількістю кімнат. Перед ним також розташовувався майданчик з викладеним лабіринтом, який використовувався для ритуальних еротичних танців[17].
Якщо вважати Тесея історичною постаттю, то він жив між 1300 і 1200 роками до н. е., за покоління до Троянської війни. Міфи про цього героя в такому разі відображають поширення впливу Афін в епоху панування мінойської та мікенської культур[18].
Подорож лабіринтом і вбивство Мінотавра може також розглядатися як метафора духовного пробудження, зіткнення зі своїм найбільшим страхом і його подолання[19].
У сучасних інтерпретаціях зустрічається трактування Мінотавра як образу зневаженої особи, яку хибно вважають злою, потворною, через стереотипи про неї[20]. Згідно з феміністичним трактуванням Дороті Діннерштейн, Мінотавр уособлює чоловіка, який відкидає свою жіночу частину, відгороджується від того, що породжений жінкою-матір'ю[21].
В культурі
ред.Данте описав Мінотавра в «Божественній комедії», помістивши його в пекло[22]:
Вгорі ж, де ледве можна розміститься,
Розлігся звір і всього себе гриз,
Неначе той, хто до нестями злиться,
Ненатлий звір, який знеславив Кріт;
Від лжекорови він лиш міг вродиться.
Борхес у «Книзі вигаданих істот» зауважує: «Ідея про споруду, в якій губляться люди, можливо, ще дивніша за ідею про людину з бичачою головою, але вони доповнюють одна одну…» За твердженнях Борхеса, Данте, який знав давній концепт напівбика-напівлюдини, але не бачив його зображень, вигадав Мінотавра з людською головою та бичачим тулубом («Пекло», XII, 1-30)[23]. Проте такі зображення Мінотавра існували за середньовіччя й до Данте[24]. Також Борхес зобразив у новелі «Дім Астеріона» (1947) міф про боротьбу Тесея з Мінотавром з точки зору самого Мінотавра. В цьому творі чудовисько бачить у Тесеєві рятівника, котрий позбавить Мінотавра мук самотності, а тому добровільно йде на смерть.
Перша поява Мінотавра в кіно відбулася в дотепер втраченому фільмі «Мінотавр» у 1910 році[25].
Мінотавр — це одна з класичних істот настільної гри Dungeons & Dragons[26], випущеної в 1974 році. Тут мінотавр не єдиний в своєму роді, а вид чи раса істот. З цієї гри походить популярний образ мінотаврів як нестримних, жорстоких варварів[27].
Мінотавр постає одним з головних персонажів п'єси Олеся Барліга «Кава для Мінотавра»[28], яка була втілена у форматі телевистави в 2014 році[29]. Також мінотаври згадуються у вірші цього автора, що подарував назву збірці «Насолода уявної смерті» та увійшов до цієї книги[30].
На честь Мінотавра було названо 6 кораблів Британського флоту[31].
Література
ред.- Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
Коментарі
ред.Примітки
ред.- ↑ Утворено від "Міносів тур" є практичним перекладом з грецької, Мінотавр.
- ↑ minotaur | Etymology, origin and meaning of minotaur by etymonline. www.etymonline.com (англ.). Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Minotaur word origin. Etymologeek (англ.). Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Minotaur. American English Dictionary. Collins. Процитовано 20 липня 2013.
- ↑ Édouard Brasey (14 septembre 2007). Éditions le pré aux clercs (ред.). Мала енциклопедія чудового (фр.). Paris. с. 214—215. ISBN 978-2-84228-321-6.
- ↑ Pausanias. Description of Greece. 2.31.1.
- ↑ Apollodorus. Library. 3.1.4.
- ↑ Гесіод. Catalogue of Women. fr. 140.
- ↑ а б Діодор Сицилійський IV.61; Гігін. Міфи 41; Аполлодор. Цит. тв. III. 1.4; Павсаній II.31.1.
- ↑ а б Страбон X. 4. 8.
- ↑ а б Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Павсаній VII. 4.5; Вергілій. Буколіки VI. 45 -46; Аполлодор. III. 1.2. і III. 1.3-4.
- ↑ Плутарх. Тесей 17; Аполлодор. Цит. тв. I.7; Схолії до «Іліади» Гомера XVIII.590; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Гелланік, Цит. за: Плутарх. Тесей 17.
- ↑ Плутарх. Тесей 29; Аполлодор. Епітома 1.8.
- ↑ Гомер. Іліада XVIII.590; Євстафій. Коментар до «Одіссеї» Гомера XI.320; Аполлодор. Епітома 1.9; Овідій. Героїні IV.115; Павсаній III.18.7.
- ↑ Плутарх. Тесей і Ромул; Філохор. Цит. за: Плутарх. Тесей 16; Сервій. Коментар до «Енеїди» Вергілія VI.14; Філохор. Цит. за: Плутарх. Тесей 19.
- ↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.13
- ↑ Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 263—265.
- ↑ Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 4—5. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ Wass, Cassandra Camille (2009-11). Meditative Mazes and Labyrinths: Color and Trace the Paths to a Calm Mind and Spirit (англ.). Sterling Publishing Company, Inc. с. 8. ISBN 978-1-4027-6529-2. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ McCoppin, Rachel S. (11 жовтня 2016). The Hero's Quest and the Cycles of Nature: An Ecological Interpretation of World Mythology (англ.). McFarland. с. 77—80. ISBN 978-1-4766-6201-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ Snitow, Ann (27 серпня 2015). The Feminism of Uncertainty: A Gender Diary (англ.). Duke University Press. ISBN 978-0-8223-7567-8. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ Данте Аліг'єрі. Божественна комедія: Пекло. Пісня 12, рядки 11-15. Переклад Євгена Дроб'язка.
- ↑ Хорхе Луїс Борхес «Книга вигаданих істот», переклад з ісп. Сергія Борщевського — Львів. Видавництво Старого Лева, 2017—240 с. — С. 110
- ↑ Kern, Hermann (2000). Through the labyrinth : designs and meanings over 5,000 years. Munich: New York. с. 116—117. ISBN 3-7913-2144-7. OCLC 42407502.
- ↑ Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 67. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ Sources of D&D. www.hahnlibrary.net. Архів оригіналу за 7 травня 2012. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 69. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
- ↑ «Кава для Мінотавра» від Олеся Барліга [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Буквоїд, 14 липня 2014
- ↑ «Кава для Мінотавра» — вистава за п'єсою Олеся Барліга [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.] // YouTube канал Олеся Барліга, 11 липня 2014
- ↑ Барліг О. Насолода уявної смерті. Дніпропетровськ: Ліра, 2012, — 58 с.
- ↑ Davis, Graeme (20 листопада 2014). Theseus and the Minotaur (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 70. ISBN 978-1-4728-0407-5. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.