Мінос Великий (грец. Μίνωας) — володар Криту, син Лікастія[9]. Міноса Великого часто плутають з його дідом Міносом Старим або ж вважають однією особою з ним.

Мінос
дав.-гр. Μίνως
Божество вдавньогрецька міфологія
Посадакороль Критуd
БатькоЗевс[1]
МатиЄвропа[1][2]
Брати/сестриРадамант[1][3] і Сарпедон[d]
ДітиКатрей[1][4][5], Аріадна[1], Eurymedond, Nephaliond, Девкаліон[6], Андрогей[1][7], Главк, Акалла, Xenodiced, Euxantiusd, Хріс, Philolausd, Asteriusd, Федра[8], Astraead, Brylled і Hecaled
Персонаж творуБожественна Комедія
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

За іменем Міноса давню критську культуру археолог Артур Еванс назвав мінойською.

Царювання та міф

ред.

За його царювання Крит досяг найвищої могутності. Давньогрецькі історики приписують Міносу створення потужного флоту, встановлення критської влади над Кікладами, малоазійським узбережжям (разом із Мілетом), Мегаридою та Аттикою (див. Мінойська таласократія). Союзниками Криту були гіксоські володарі Єгипту та аморейські царства у Ханаані. На заході критська торгівля сягала Італії. Легенда стверджує, що сам Мінос загинув під час походу до Сицилії. Але навіть вбивці ставилися до царя з такою пошаною, що збудували на місці його поховання велике святилище[10].

Один з улюблених персонажів давньогрецьких міфів. Згідно з ними, був чоловіком Пасіфаї, батьком Аріадни, Андрогея, Девкаліона, Главка, Катрея, Федри, Акалли. Мінос був мудрим та справедливим правителем і законодавцем. В афінських переказах зображувався ворогом материкової Греції. Найвідоміший міф про Мінотавра, якого народила Пасіфая від бика. За владарювання Міноса Дедал збудував Лабіринт у Кноссі.

Примітки

ред.
  1. а б в г д е Любкер Ф. Minos // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 873.
  2. Любкер Ф. Europa // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 508.
  3. Любкер Ф. Rhadamanthys // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1152.
  4. Любкер Ф. Catreus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 265.
  5. Р. Л. Катрей // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIVа. — С. 759.
  6. Любкер Ф. Deucalion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 391.
  7. Любкер Ф. Androgeos // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 88–89.
  8. Phaedra // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 21. — P. 341.
  9. Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, IV,60
  10. Мустафін О. Справжня історія стародавнього часу. Х., 2018, с.84-85

Література

ред.

Посилання

ред.