Taubatherium — вимерлий рід ссавців, що належить до ряду Notoungulata. Він жив під час пізнього олігоцену Бразилії в Південній Америці.

Taubatherium
Період існування: пізній олігоцен
~24 млн р. т.
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Notoungulata
Родина: Leontiniidae
Рід: Taubatherium
Soria & Alvarenga 1989
Типовий вид
Taubatherium paulacoutoi
Soria & Alvarenga, 1989
Види
  • T. paulacoutoi Soria & Alvarenga 1989
Синоніми
  • T. major Soria & Alvarenga 1989

Опис ред.

Скам'янілості цієї тварини вказують на те, що вона мала досить міцну статуру, але не таку важку, як деякі з її родичів, Leontinia і Scarrittia. Міцне тіло підтримувалося чотирма відносно стрункими, але сильними кінцівками; розміри Taubatherium були типовими для родини, оскільки він був приблизно 180 сантиметрів у довжину і 80 сантиметрів у висоту в холці. Він важив від 280 до 350 кілограмів, а його маса була еквівалентною масі тіла сучасного коня.

Палеобіологія та палеоекологія ред.

Таубатерій був травоїдною твариною зі стадними звичками, яка жила стадом біля стародавнього озера, колишній басейн якого утворює формацію Тремембе; екземпляри з помітними морфологічними відмінностями, ймовірно зумовленими онтогенезом або статевим диморфізмом, збереглися в літописі скам'янілостей[1].

Примітки ред.

  1. G. do Couto Ribeiro. 2016. Osteology of Taubatherium paulacoutoi Soria & Alvarenga, 1989 (Notoungulata, Leontiniidae) and a new Pyrotheria: two fossils mammals from Tremembé Formation, Brazil (SALMA Deseadense - Upper Oligocene. Instituto de Biociencias, Unpublished Thesis.

Джерела ред.

  • M. F. Soria and H. M. F. Alvarenga. 1989. Nuevos restos de mamiferos de la Cuenca de Taubaté, Estado de Sao Paulo, Brasil. Anais da Academia Brasileira de Ciências 61(2):157–175
  • B. J. Shockey. 2005. New leontinidids (Class Mammalia, Order Notoungulata, Family Leontiniidae) from the Salla beds of Bolivia (Deseadan, Late Oligocene). Bulletin of the Florida Museum of Natural History 45(4):249–260