Казарка червоновола
Каза́рка червоново́ла[1] (Branta ruficollis) — водоплавний птах родини качкових (Anatidae). В Україні зустрічається під час сезонних міграцій і на зимівлі. Занесено до Червоної Книги України (статус — під загрозою зникнення).
| Казарка червоновола | |
|---|---|
_-side.jpg)
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Гусеподібні (Anseriformes) |
| Родина: | Качкові (Anatidae) |
| Рід: | Казарка (Branta) |
| Вид: | Казарка червоновола (B. ruficollis)
|
| Біноміальна назва | |
| Branta ruficollis (Pallas, 1769)
| |
| |
| Синоніми | |
|
Rufibrenta ruficollis | |
Морфологічні ознаки
ред.Розміром із чорну казарку. Забарвлення строкате. У дорослого птаха верх голови, задня частина шиї, спина, крила, боки тулуба і груди чорні; зверху на покривних перах крила дві вузькі білі смуги; покривні пера вух, передня частина шиї і воло каштаново-руді; вуздечка, вузькі петлеподібні смуги на боках голови, смуги на шиї і боках тулуба, задня частина черева, надхвістя та підхвістя білі; махові та стернові пера чорні; ноги і дзьоб чорні. Молоді птахи мають тьмяніше забарвлення, з білуватою смугастістю на крилах. Маса тіла: 890—1700 г, завдовжки 430—560 мм, розмах крил: 110—113 см.
Голос
ред.Голос — дзвінке гелготання, схоже на голос білолобого гусака, але зі своєрідним «бляшаним» відтінком і різкіше: «гивви, гивви», «гив», «гивьив».
Поширення
ред.Гніздовий ареал простягається у зоні тундри від півострова Ямал до півострова Таймир. Основні місця зимівлі розміщені у Болгарії, Туреччині та південно-західній частині України. В Україні зустрічається лише під час міграцій і зимівлі. Головний пролітний шлях проходить уздовж Азово-Чорноморського узбережжя. Частина популяції зимує в дельті Дунаю, Чорноморському біосферному заповіднику, на Молочному і Утлюцькому лиманах, у Криму.
Чисельність і причини її зміни
ред.Світова популяція оцінюється у 37 тис. дорослих птахів[2]. За іншими даними, станом на 2008 р. — не менше 44 300 особин.[3] У кінці 1980-х рр. на міграції в Україні реєстрували близько 40 тис. ос., на початку XXI ст. — до 100 тис. ос. На зимівлю (у м'які зими) у 1980-ті рр. залишалося 60–300, зрідка 1,2 тис. ос., у 2000 р. — 14 тис. 130 ос. Загальна чисельність зараз становить понад 15 тис. ос. Основні причини її змін: незаконне полювання (в Україні щороку здобувають понад 1 тис. ос.), виловлювання птахів, освоєння територій у місцях зимівлі та міграційних скупчень, отруєння птахів добривами і пестицидами.
Особливості біології
ред.Перелітний птах. В Україні з'являється у жовтні — листопаді. Перельоти у зграях по 10–50 (іноді більше) ос., часто з іншими видами гусей. На лиманах Північного Приазов'я затримується на 4–8 тижнів. На зимівлі утворює скупчення на озерах, ріках, найбільші − на мілинах лиманів Північно-західного Приазов'я, Сиваші, у дельті Дунаю. Кормові міграції на поля вранці та ввечері. Відлітає на початку березня. Живиться озиминою, зерном пшениці, рису, навесні також пагонами, листям та цибулинами трав'яних рослин. Гніздові біотопи — сухі ділянки тундри та лісотундри поблизу водойм з крутими берегами, острови.
Охорона
ред.Вид занесений до Червоної книги України (охоронна категорія: вразливий), а також до Червоного списку МСОП (вид у небезпечному стані), Європейського Червоного списку (вразливий), Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток І) і Бернської (Додаток ІІ) конвенцій, угоди AEWA та Директиви Ради Європи про охорону диких птахів (Додаток I)[4].
В Україні на прольоті охороняється в Чорноморському і Дунайському біосферних заповідниках, біосферному заповіднику «Асканія-Нова», Кримському природному заповіднику (філія «Лебедині острови»), Азово-Сиваському і Приазовському національних природних парках, ландшафтному заказнику «Обитічна коса», Національному заповіднику «Хортиця»[5] та ін.
Для збереження виду необхідно створити заказник у Новотроїцькому районі Херсонської області (біля села Сивашівка), де птахи зимують, та зони спокою у мисливських господарствах, де є їх скупчення на міграції та зимівлі.
Примітки
ред.- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ BirdLife International (2010) Species factsheet: Branta ruficollis. Downloaded from http://www.birdlife.org on 25/11/2010. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 25 листопада 2010.
- ↑ Міжнародний план дій збереження червоноволої казарки на 2011−2020 рр (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2010. Процитовано 25 листопада 2010.
- ↑ Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенко. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 30)
- ↑ Петроченко В. І. Біорізноманіття хребетних тварин Національного заповідника «Хортиця» // Сучасні проблеми біології, екології та хімії : Матеріали міжнарод. наук. конф. — Запоріжжя, 2007. — С. 416—417
Посилання
ред.- Лисенко В. І. Казарка червоновола // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 406. — ISBN 978-966-7059-0-7.
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
- Казарка червоновола в Червоній книзі України [Архівовано 14 квітня 2014 у Wayback Machine.]
Література
ред.- Фауна Украины. Т. 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В. И. — К.: Наукова думка, 1991. — 208 с.