Перстач білий
Перста́ч бі́лий (Potentilla alba L.) — невелика рослина з роду перстач родини розових.
| Перстач білий | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Трояндові (Rosaceae) |
| Рід: | Перстач (Potentilla) |
| Вид: | Перстач білий (P. alba)
|
| Біноміальна назва | |
| Potentilla alba L., 1753
| |
Морфологія ред.
Багаторічна рослина 8—25 см заввишки) з косим повзучим кореневищем, з прикореневими п'ятипальчастими сріблясто-волосистими листками.
Кореневище товсте, мало гіллясте, лускате.
Стебла тонкі, короткі, не довші за кореневе листя, висхідні, майже від заснування гіллясті, двох-п'яти-квіткові, вкриті шовковистим волосками.
Кореневі листя на довгих черешках, п'ятірні, дуже рідко з домішкою трійчастого; прилистки великі, темно-бурі, з ланцетними, гострими вушками.
Стеблові листки трійчасті.
Квітки на довгих квітконіжках, досить великі; білого кольору.
Квітне в травні — червні.[1]
Поширення ред.
Перстач білий поширений в Європі. Ареал простягається від Центральної Європи до Волги. Північна межа відповідає півночі Німеччини. Цей вид відсутній у лісах Скандинавії, Фінляндії і на Британських островах. Західний кордон проходить через Вогези та Арденни. На півдні — через північну частину Італії, Югославії, Болгарії по Україні, далі до середньої течії Волги.
В Україні зустрічається зазвичай у поліських та лісостепових районах, а також у передгір'ях Карпат.[1]
Росте на різних ґрунтах від сухих до вологих, бідних поживними речовинами, піщаних і глинистих. Віддає перевагу світлим, особливо дубовим й сосновим лісам, переліскам, узліссям та лугам, трав'янистим схилам і чагарникам.
Цей вид перстачу вже з XIX століття стає все рідкіснішим внаслідок інтенсифікації сільського і лісового господарства.
Охорона ред.
У ряді країн Європи (наприклад, у Німеччині) рослина перебуває під загрозою зникнення. Занесена в регіональні Червоні книги, зокрема, у Червону книгу Московської, Рязанської, Липецької та інших областей.
В Україні рослина також внесена до Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного світу на території Тернопільської області (рішення Тернопільської обласної ради № 64 від 11 листопада 2002).[2]
Екологія ред.
Зростає в трав'янистих заростях дібров, у чагарниках, на узліссях і вирубках.
Застосування в медицині ред.
Застосування перстачу білої в народній медицині ред.
У народній медицині сировину перстачу білого застосовують з XVIII століття для лікування захворювань щитоподібної залози, зокрема, при тиреотоксикозі, різних формах зобу, гіперплазії щитоподібної залози[3][4].
При цьому як сировина використовується підземна частина — кореневище з корінням, яке заготовляють восени, після відмирання надземної маси. Надземна частина перстачу білого тиреотропної активності не має. Рослина стає придатною для заготовляння сировини на 3-й — 4-й рік вегетації[5].
Саме завдяки тиреотропній активності коренів перстачу білого дослідники[6] пояснюють той факт, що в Білоруському Поліссі, де поширена практика вживання перстачу у вигляді відвару замість чаю, після аварії на Чорнобильській АЕС було зафіксовано вкрай мало випадків захворюваності ендемічним зобом у порівнянні з іншими районами, що прилеглі до місця трагедії.
У народній медицині відвар трави перстачу білого застосовують також для лікування опущення матки.
Перстач білий має також антибактеріальну активність, тому її застосовують при інфекційних колітах, ентероколітах та інших шлунково-кишкових захворюваннях.
Перстач білий використовується для профілактики та лікування захворювань печінки, серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту, зокрема, пептичної виразки, а також як антисептичний і ранозагоювальний засіб[5].
Порошок із сухої трави перстачу білого використовують для загоєння наривів, фурункулів, карбункулів, абсцесів[6].
Препарати, що містять перстач білий ред.
| Торгова назва препарату | Форма реєстрації | Форма випуску | Вміст екстракту кореня перстачу білого | Режим застосування та діапазон добової дози кореня перстачу білого |
| Альба | БАД | Капсули | 300 мг | 1-2 капс. 1-2 рази на день (300–1200 мг) |
| Зобофіт | БАД | Капсули | 80 мг | 2 капс. 1-3 рази на день (160–480 мг) |
| Ендокрінол | БАД | Капсули | 100 мг | 2 капс. на день (200 мг) |
| Ендонорм | БАД | Капсули | 200 мг | 1-2 капс. 2-3 рази на день (400–1200 мг) |
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983.
- ↑
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- ↑ Смик Г. К., Кривенко В. В. Перстач білий — ефективний засіб для лікування захворювань щитоподібноï залози / Фармацевтичний журнал, — № 2. — 1975. — С. 58—-62.
- ↑ Смык Г. К. Использование лапчатки белой как нового лекарственного растения, восстановление запасов её в природе и возможности культуры // Новые культуры в народном хозяйстве и медицине: В 2 ч. — 1976. — Ч 1. — С. 41—42.
- ↑ а б Семёнова Е. Ф., Преснякова Е. В. Химический состав лапчатки белой и применение её с лечебной целью // Химия и компьютерное моделирование. Бутлеровские сообщения. — № 5. — 2001. (рос.)
- ↑ а б Лавренов В. К., Лавренова Г. В. Полная энциклопедия лекарственных растений. Том 1. — СПб., М., 1999. — 736 с. (рос.)
Джерела ред.
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- Г. Синиця Перстач білий // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 51.