Відкрити головне меню

Blohm & Voss BV.138 «Seedrache» (укр. Морський Дракон) німецький дальній гідролітак-розвідник часів Другої світової війни. У союзників отримав прізвиська «оселедець» та «черевик» за характерну зовнішність.

Blohm & Voss BV 138 Seedrache
Blohm & Voss BV 138 Seedrache
Тип дальній гідролітак-розвідник
Розробник Blohm + Voss
Виробник Blohm + Voss
Головний конструктор Ріхард Фогт
Перший політ 15 липня 1937 року
Початок експлуатації Жовтень 1940
Статус не використовується
Основні експлуатанти Люфтваффе
Роки виробництва 1938-1943

ІсторіяРедагувати

4 липня 1933 року була створена фірма «Гамбургер флюгцойгбау ГмбХ» — дочірнє підприємство найбільшої суднобудівної фірми Німеччини «Блом унд Фосс шіфсверфт» з Гамбурга. Створення авіаційної фірми йшло за безпосередньої підтримки Вальтера Блома, оскільки той вважав, що авіація вже незабаром складе конкуренцію судноплавству в перевезеннях пасажирів на великі відстані[1].

Літаки, що розроблялися фірмою, отримали позначення HA.. Першою розробкою фірми став навчальний біплан Ha.135, створений під керівництвом Райнгольда Мевеса. Після переходу Мевеса до «Fieseler Flugzeugbau», роботи були продовжені Ріхардом Фогтом, що раніше (з початку 1920-х років) працював у Японії на фірмі Kawasaki. Саме він і став головним конструктором океанського гідролітака-розвідника Ha.138 (BV.138) після отримання фірмою контракту на розробку[1].

Роботи почалися взимку 1933—1934 років. Технічному департаменту були запропоновані на вибір три варіанти літаючого човна з однолонжеронним крилом.

  • Проект 8 пропонував короткий човен та оперення на двох трубчастих балках, крило типу «чайка» розмахом 25 метрів із площею 97 м ², і два двигуни BMW XV.
  • Проект 12 використав класичний корпус, крило розмахом 27 м з площею 116 м ² і три дизеля Jumo 205.
  • Проект 13 мав те саме крило, двокорпусну схему та чотири двигуни Jumo 205[2].

Жоден із запропонованих варіантів не влаштував Технічний департамент, але найбільше йому сподобався Проект 8. Навесні 1934 року фірма отримала контракт на Ha.138 після того, як збільшила розміри з «Проекту 8» до розмірів з «Проекту 12». Незабаром стало очевидно, що роботи над BMW XV будуть припинені. Тому Фогт запропонував створити три експериментальні екземпляри:

  1. з парою дизелів Jumo 206 потужністю 1000 л. з.;
  2. з трьома 650-сильними Jumo 205C;
  3. з двома 1000-сильними бензиновими двигунами Даймлер-Бенц DB 600[2].

V1Редагувати

Перший макет (V1) було закінчено у березні 1935 року, і після внесення в конструкцію декількох незначних змін його почали готувати до виробництва. Через низький пріоритет програми роботи йшли повільно. Восени 1936 року надійшла інформація про припинення робіт над двигуном Jumo 206. Іншого 1000-сильного двигуна на той момент не було, тому довелося переробляти літак під три Jumo 205. Через ці зволікання роботи затягнулися до липня 1937 року. Перший політ Ha.138 V1 (D-ARAK) було зроблено 15 липня 1937 року[2].

V2Редагувати

Другий дослідний екземпляр V2 (D-AMOR) одразу проектувався під три Jumo 205 і мав пряме крило (у V1 крило типу «чайка»). Він злетів через чотири тижні, у серпні 1937 року. Перші польоти показали, що одразу після зльоту літак був нестійкий. До початку офіційних випробувань 6 листопада 1937 року частково цю проблему вдалося вирішити за допомогою збільшення оперення.

V3Редагувати

Роботи над Ha.138 V3 спочатку було припинено, а після випробувань перших двох прототипів третій прототип і зовсім був пущений на злам[2].

Випробування проводилися на Балтиці в Травемюнде. За їхніми результатами навесні 1938 року було зроблено висновок про невдалі обводи корпусу, незадовільну міцність на зльоті при хвилюванні моря, вібрації хвостових балок. Крім того було визнано, що обладнання кабіни не підходить для дальніх польотів. Для усунення цих недоліків інженерам довелося кардинально переробити компоновку літака. Так, довжина корпусу човна була збільшена з 12,2 до 15,5 метрів, змінена конструкція корпусу, трубчасті хвостові балки замінені на прямокутні з працюючою металевою обшивкою, змінено оперення. Ці зміни були впроваджені вже на передсерійних машинах[2]. 1937 року фірма змінила назву на «Абтайлюнґ флюґцойґбау дер шіфсверфт Блом унд Фосс», тому передсерійні екземпляри отримали індекс BV.138[1].

КонструкціяРедагувати

 
Blohm & Voss BV 138 на якорі на озері Зьютгіоль, район Констанци, Румунія, 1943 рік.

За конструкцією BV.138 був літаючим човном-високопланом двобалкової схеми з трьома двигунами.

КрилоРедагувати

Крило трьохсекційне, металевої конструкції, з трубчастим лонжероном. Носок крила обшитий металом, інше — тканиною. У трубчатому лонжероні розташовувалися три м'які паливні баки. Центроплан кріпився до корпусу зверху, на ньому монтувалися двигуни та хвостові балки. До консолей крила кріпилися суцільнометалеві стабілізуючі поплавці.

КорпусРедагувати

Корпус довжиною 15,5 метрів суцільнометалевий, з невеликим позитивним V Реданом та нахиленими бортами, розділений на 10 водонепроникних відсіків. Хвостові балки були суцільнометалеві, прямокутної форми з працюючою обшивкою. На хвостових балках кріпилися металеві кілі. Всі кермові поверхні мали тканинну обшивку. Керування здійснювалося за допомогою гідропідсилювачів[2].

ДвигуниРедагувати

Рушійна установка складалася з трьох 6-циліндрових опозитно-поршневих дизелів Jumo-205С-4 із злітною потужністю 600 к.с. Два двигуни монтувалися на носку крила в гондолах, які були продовженням хвостових балок. Третій кріпився на пілоні над фюзеляжем. Гвинти трилопатеві зі змінним кроком. Екіпаж становив п'ять осіб. Кабіна пілотів мала подвійне керування. У центральній секції розташовувався радіовідсік, кухня та кімната відпочинку з трьома гамаками.

ОзброєнняРедагувати

У носовій частині розташовувалася гідравлічно керована вежа LB-204 з 20-мм гарматою MG-204. У хвостовій частині були обладнані дві позиції стрільців з кулеметами MG-15. На кінці центрального рухового пілона кулемет кріпився на установці «Арадо» та призначався для стрільби вище стабілізатора. На кінці корпусу розташовувалася турель D-30 з сектором стрільби нижче стабілізатора. Бомбове навантаження складалася з трьох 50-кг бомб, що розташовувалися під правим центропланом[2].

Виробництво та модифікаціїРедагувати

Виробництво BV.138 було організоване на двох заводах компанії. 1937 року під Гамбургом у Венцендорфі була побудована складальна лінія та аеродром. Тут відбувалася збірка двох перших дослідних та передсерійних машин. 1940 року було здано завод у Гамбург-Фінкенвердері з аеродромом та сліпами для гідролітаків[1]. З 1941 року виробництвом BV.138 займалася також фірма Везер флюґцойґбау[2].

HA.138Редагувати

HA.138 був дослідним варіантом машини. Планувалося спорудити три прототипи з різними двигунами Ha.138 V1 (D-ARAK)  — з двома двигунами Jumo 206, Ha 138 V2 (D-AMOR) з трьома Jumo 205C, Ha 138 V3 з двома DB 600. Через припинення робіт над Jumo 206 V1 був в терміновому порядку перероблений під три Jumo 205C. V3 було вирішено не добудовувати. V1 мав крило типу «чайка», V2 пряме[2].

BV.138A-0Редагувати

У лютому 1939 року відбувся перший політ передсерійного екземпляра BV.138A-01 (заводський № 148, D-ADJE). У Венцендорфі було зібрано ще п'ять передсерійних машин. За результатами випробувань було виявлено недостатню міцність корпусу на відкритій воді. Крім того, при подальшій експлуатації було виявлено проблеми з гвинтами та двигуном Jumo 205С-4, що вимагав надзвичайно кваліфікованого обслуговування та певні труднощі з баштовою установкою MG-204. При зльоті на центральному двигуні відбувалося падіння потужності внаслідок блокування вихлопу патрубків. Для усунення цих проблем один з передсерійних літаків був перероблений на в Фінкенвердері і врешті отримав нове позначення BV.138B-0[2].

BV.138A-1Редагувати

Потреба в літаючих човнах була великою, тому, незважаючи на низку проблем, виявлених при випробуваннях BV.138A-0, було прийнято рішення про випуск 25 BV.138A-1 в первинному варіанті. Випробування першого A-1 пройшли лише в квітні 1940 року, коли зійшов лід з Ельби. При вторгненні до Норвегії виникла гостра потреба в гідролітаках, тому перших два екземпляри пройшли прискорену програму льотних випробувань і були передані в 108-у ескадру спеціальних завдань (нім. KG.z.b.V 108 See). До червня 1940 року була сформована 1./Ku.Fl.Gr 506 з десяти BV.138A-1. У жовтні 1940 року вона була послана до Біскайської затоки. Боєготовність машин була низькою через постійні проблеми з гарматою, двигунами та гвинтами[2].

BV.138B-0Редагувати

Недоліки, виявлені при випробуваннях BV.138A-0, було вирішено усунути на четвертій передсерійної машині BV.138A-04 (заводський № 152, BI + АТ). Роботи з підсилення конструкції були проведені на новому заводі в Фінкенвердері. Була демонтована башта LB-204 із заміною на металевий обтічник та можливістю подальшої установки нової 20-мм гармати MG-151. Також була посилена конструкція корпусу, що призвело до зростання нормальної злітної ваги з 13 760 до 14 500 кг. Технічним департаментом було видано замовлення на десять передсерійних BV.138B-0 та модифікацію трьох BV.138A-0 в B-0[2].

BV.138B-1 та BV.138B-1/U1Редагувати

Серійні машини отримали індекс B-1. У носовій частині човна була встановлена нова вежа з 20-мм гарматою MG-151. Така ж гармата була встановлена у хвостовій частині човна замість кулемета, що прикривав лише нижню півсферу. У порівнянні з A-1 було посилено конструкцію корпусу та використано потужніший двигун Jumo 205D із злітною потужністю 880 к.с. Для цієї версії був розроблений варіант BV.138B-1/U1 — заводський набір зміни озброєння дозволяв нести до шести 50-кг бомб або до трьох[2] (за деякими джерелами до чотирьох[3][4]) глибинних бомб.

Перший серійний BV.138B-1 був випущений в Фінкенвердері у грудні 1940 року. До кінця року було випущено 14 машин. Їх прийом затягся через те що Ельба була скута льодом. Перші сім машин пройшли прийом у березні 1941 року разом з першою партією з семи літаків нової модифікації BV.138C-1[2].

BV.138C-1 та BV.138C-1/U1Редагувати

Наступною модифікацією став BV.138C-1. Конструкція корпусу було ще більше посилено, що разом з іншими доробками збільшило вагу порожнього літака до 11780 кг. Було також додано додаткові повітрозабірники на верхній частині гондоли. Центральний двигун отримав чотирьох-лопатевий гвинт замість трилопатевого. У хвостовій частині для захисту верхньої півсфери замість MG-15 був встановлений MG-131. Крім того встановлювався MG-15, з якого радіооператор міг вести вогонь через праве вікно корпусу. Екіпаж літака збільшився до 6 осіб. Також була розроблена модифікація BV.138C-1/U1 з тим же озброєнням, що і у BV.138B-1/ U1[2].

З січня 1941 року на заводі в Фінкенвердері почалося виробництво Fw 200, через що виробництво BV.138 довелося передати фірмі «Везер флюґцойґбау»[1]. Проте організація виробництва на новому місці була пов'язана з труднощами, тож перший літак було випущено лише до кінця 1941 року з деталей, виготовлених в Фінкенвердері. Всього з Везера до моменту зупинки виробництва у вересні 1943 року було поставлено 59 машин. Випуск в Фінкенвердері тривав до грудня 1943 року. Всього було вироблено 227 BV.138C-1[2].

Для запуску з «авіаматок» «Бусард», «Фальке», «Остмарк», «Шпербер» та «Вестфален» 70 BV.138C отримали вузли кріплення до катапульти. Усі BV.138 серій B і C мали можливість встановлення стартових прискорювачів тягою 500 кг. Частина літаків для пошуку суден оснащувалася радаром FuG 200 «Гогентвіль». За необхідності літак міг перевозити до 10 піхотинців у повному обмундируванні[2].

BV.138MSРедагувати

Деякі BV.138C в 1942—1943 роках було перероблено в мінні тральщики. Літак отримав позначення BV.138 MS (Маузі-флюґцойґ) та використовувався для тралення магнітних мін на мілководдях — каналах, річках і у берегової межі. З літака знімалося все озброєння, а навколо корпусу на підкосах монтувалася магнітна обмотка у формі кола діаметром близько 14 метрів. Для її живлення на місці носової вежі встановлювався допоміжний мотор. Кілька таких машин діяли в 1-му полку шукачів мін[2].

ЕксплуатаціяРедагувати

У різний час літаки BV 138 входили до складу таких авіаційних частин:[5]

  • 406-а група берегової авіації (нім. Küstenfliegergruppe 406)
  • 506-а група берегової авіації (нім. Küstenfliegergruppe 506)
  • 906-а група берегової авіації (нім. Küstenfliegergruppe 906)
  • 906-а група берегової авіації (нім. Küstenfliegergruppe 906)
  • 125-а група далекої розвідки (нім. Seeaufklärungsgruppe 125)
  • 126-а група далекої розвідки (нім. Seeaufklärungsgruppe 126)
  • 129-а група далекої розвідки (нім. Seeaufklärungsgruppe 129)
  • 130-а група дальньої розвідки (нім. Seeaufklärungsgruppe 130)
  • 131-а група далекої розвідки (нім. Seeaufklärungsgruppe 131)
  • 138-а тренувальна ескадрилья берегової авіації (нім. Küstenflieger-Ergänzungsstaffel 138)
  • 1-а група літаків шукачів мін (нім. Minensuch-Gruppe 1 der Luftwaffe)
  • 108-а бойова група особливого призначення (нім. Kampfgruppe zur besonderen Verwendung 108, KG.z.b.V 108 See)

Уперше BV.138A-1 були застосовані під час вторгнення до Норвегії у квітні 1940 року. Два перших літаки пройшли скорочений цикл випробувань і були додані до 108-ї бойової групи особливого призначення (нім. KG.z.b.V 108 See). У складі цієї групи вони здійснювали транспортні перевезення в Ставангер, Тронгейм та Бодо.

У червні 1940 року з десяти BV.138A-1 в Гернумі була сформована 1-а ескадрилья 506-ї групи берегової авіації (нім. 1./Ku.Fl.Gr 506). У жовтні 1940 року вона була переведена в Біскайську затоку. До кінця року туди ж була перекинута та укомплектована BV.138A-1 2-а ескадрилья 906-ї групи (нім. 2./Ku.Fl.Gr 906). Боєготовність ескадрилей була низькою через проблеми з двигунами, гвинтами та гарматою. Крім того, експлуатація в Біскайській затоці за поганих погодних умовах кінця 1940 року показала недостатність заходів щодо посилення корпусу. У середині 1940 року обидві ескадрильї були виведені з Франції для переоснащення на BV.138B і С та в кінці 1941 року увійшли до складу командування «Остзее» на Балтиці[2].

Першою ескадрильєю, що отримала BV.138B, стала 2-га ескадрилья 406-ї групи (нім. 2./Ku.Fl.Gr 406)[2]. Навесні 1940 року в Хернуме вона пройшла переозброєння з Do-18 на BV.138. У липні 1940 року 2./Ku.Fl.Gr 406 була перекинута до Норвегії в Тромсе[6] та приступила до операцій проти арктичних конвоїв[2]. У міру виробництва BV.138, вони надходили на озброєння частин Норвегії в Банак, Тромсі та Тронгаймі. BV.138 входили до складу 1-ї та 2-ї ескадрилей 130-ї групи дальньої розвідки (нім. SAGr 130), 1-ї та 2-ї ескадрилей 131-ї розвідувальної групи (нім. SAGr 131) та 3-ї ескадрильї 906-ї групи (нім. 3./Ku.Fl.Gr 906). Наприкінці 1941 року 3-я ескадрилья 125-ї групи (нім. 3. (F) /SAGr 125) була переведена з Балтики в Констанцу на Чорне море і діяла там до літа 1944 року, проводячи розвідку та бомбардування кораблів[2].

Модифікації BV.138B і BV.138C показали себе надійними та ефективними машинами (за жовтень 1940 ескадрилья з 10 літаків налітала більше 500 годин). Зросла міцність корпусу, що дозволяло витримувати важкі ушкодження від вогню противника. Разом з високими мореплавськими якостями це також дозволило використовувати нові тактичні прийоми. BV.138 могли вилітати в Атлантику, сідати на воду і дрейфувати до появи конвою. Крім того BV.138 мали можливість здійснювати дозаправку з підводних човнів[2].

Заходи щодо спрощення обслуговування літака призвели до того, що навіть відносно складний ремонт міг проводитися силами екіпажу у відкритому морі. Велика тривалість польоту (до 18 годин в C-1) зробила BV.138 дуже ефективним патрульним літаком. Наявність трьох вогневих точок з добрими зонами обстрілу дозволяла BV.138 не лише успішно захищати себе, але навіть атакувати гідролітаки противника. Так, незабаром після дебюту в Норвегії BV.138 записали на свій рахунок збитий над Скагерраком винищувач «Бленгейм» та «Каталіну», збиту над Північним морем[2]. При проводці арктичних конвоїв відзначалися випадки атаки BV.138 на розвідувальні гідролітаки кораблів ескорту[7].

З вересня 1942 року союзники почали застосовувати для захисту арктичних конвоїв ескортні авіаносці, тож тихохідним BV.138 довелося нелегко. Один з літаючих човнів, що спостерігав за PQ-18, внаслідок 90-хвилинного бою з винищувачами Hawker Hurricane-IIC з авіаносця «Евенджер» повернувся на базу з серйозними ушкодженнями[2].

1943 року BV.138 знову з'явилися над Біскайською затокою. У липні в Біскароссо була організована 129-я група далекої розвідки[8], до якої увійшли BV.138 з 3-ї ескадрильї 406-й авіагрупи (нім. 3./Ku.Fl.Gr 406) та кілька літаючих човнів BV 222. Протягом наступного місяця ескадрилья піддавалася бомбардуванням та обстрілам англійських винищувачів-бомбардувальників, внаслідок яких втратила кілька літаючих човнів. Незважаючи на це, кілька літаючих човнів продовжували діяти в Атлантиці та в Біскайській затоці аж до відходу німців з Біскароссо[2] в серпні 1944 року[9].

1943 року BV.138 з'явилися і на Середземному морі. З весни 1943 року на Криті діяла укомплектована BV.138C 3-я ескадрилья 126-го морського полку дальньої розвідки[2].

До весни 1944 року кількість BV.138C в діючих частинах відчутно скоротилася. Це було пов'язано як з припиненням їхнього виробництва, так і високими втратами в умовах повної переваги противника в повітрі. Останнє застосування зафіксовано 1 травня 1945 року, коли один з BV.138 з 3-ї ескадрильї 130-й авіагрупи, що базувалася в Копенгагені, вночі зробив посадку на одному з озер біля Берліна. Подейкують, ніби він мав вивести двох кур'єрів (за деякими даними із заповітом Гітлера). Але, через плутанину з документами, замість них пілот обер-лейтенант Вольфганг Клемуш вивіз до Копенгагена 10 поранених[2].

ТТХРедагувати

ТТХ[10] BV.138A-1 BV.138B-1 BV.138C-1
Габарити
Розмах крила, м 26,9
Площа крила, м ² 108,5
Довжина літака, м 19,85
Довжина човна, м 15,15
Висота, м 5,9
Двигуни Jumo-205C-4 3×Jumo-205D
Злітна потужність, к.с. 3×600 3× 880
Вага порожнього, кг 10800 11380 11780
Вага злітна нормальна, кг 13762 14400 14513
Вага максимальна, кг 16215 17415 17666
Швидкість км/год
Максимальна при нормальній вазі (у води) 264 288 283
Крейсерська 248 238 234
Наївигідніша 237 200 195
Злітна 108
Посадкова 114
Інші ТТХ
Злітна дистанція, м 700
Дальність нормальна, км 1244 1250 1212
Дальність максимальна, км 3900 3860 4272
Стеля при нормальній вазі, м 3600 4200 5000
Стеля при максимальній вазі, м 800 2300 2800
Час польоту нормальний/максимальний, ч 5,2/16,5 6,5/18
Озброєння
20-мм гармата MG 204 MG 151 MG 151
13-мм кулемет MG 131
7,9-мм кулемет MG 15 MG 15 MG 15
бомби 3×50 3×50 (у варіанті U1 6× 50 або 3 ×150ГБ[11])

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д У. Грин. "Боевые самолеты Третьего Рейха". Бломм-Фосс. Архів оригіналу за 2012-05-26. Процитовано 2010-10-26. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг У. Грин. "Боевые самолеты Третьего Рейха". Блом унд Фосс BV.138. Архів оригіналу за 2012-05-26. Процитовано 2010-10-26. 
  3. Blohm und Voss Bv 138. Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2010-10-29. 
  4. Heinz J. Nowarra. Schiffer Military History: Blohm & Voss Bv 138. — 1997. — P. 17.
  5. Michael Holm. Blohm & Voss BV 138. Інформаційний сайт про Люфтваффе (en). Архів оригіналу за 2012-05-26. Процитовано 2010-10-30. 
  6. Michael Holm. Küstenfliegergruppe 406 (en). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2010-10-30. 
  7. Лунд_PQ17_конвой_в_Ад, с. 92
  8. Michael Holm. Seeaufklärungsgruppe 129 (en). Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2010-10-30. 
  9. Дані Голма. За цими ж даними останній BV 138 діяв до січня 1941 року
  10. Летающая лодка BV.138. Архів оригіналу за 2012-07-02. Процитовано 2010-10-25. 
  11. По некоторым источникам до 4-х

ЛітератураРедагувати

  • Heinz J. Nowarra. Schiffer Military History: Blohm & Voss Bv 138. — Schiffer Publishing, 1997. — 49 p. — ISBN 0764302965.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати