Кит синій
Смугач великий[2] або си́ній кит[2] (Balaenoptera musculus) — вид ссавців родини смугачеві (Balaenopteridae), підряду китовидих, або «вусатих китів» (Mysticeti). Синій кит, можливо, найбільша тварина, яка коли-небудь існувала на Землі. Постраждав і далі потерпає через китобійний промисел, через що популяція синіх китів дуже мала.
| Кит синій | |
|---|---|
| |
| Кит синій у воді | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Інфраряд: | Китоподібні (Cetacea) |
| Родина: | Смугачеві (Balaenopteridae) |
| Рід: | Смугач (Balaenoptera) |
| Вид: | Кит синій (B. musculus)
|
| Біноміальна назва | |
| Balaenoptera musculus | |
| Підвиди | |
| |
| |
| Мапа поширення смугача блакитного | |
| Синоніми | |
| |
Синій кит — типовий представник вусатих китів, він живиться планктоном. Має добре розвинений цідильний апарат, утворений пластинами китового вуса. Синій кит споживає переважно криль, рідше більших рачків, дрібну рибу і головоногих молюсків.
Виділяють три підвиди синього кита — північний, південний і карликовий, які незначно відрізняються за розміром і статурою. Іноді виділяють четвертий підвид — індійський синій кит. Перші два підвиди тяжіють до холодних навколо полярних вод, а третій трапляється переважно в тропічних морях. Спосіб життя всіх підвидів майже однаковий. Кити тримаються переважно поодинці, рідше невеликими групами, причому навіть у групах вони плавають розрізнено. Історичний ареал синього кита займав весь світовий океан, однак у наш час дуже розірваний. У порівнянні зі способом життя багатьох інших китоподібних, спосіб життя синього кита вивчений недостатньо.
З початку XX століття чисельність синього кита почала швидко знижуватися у зв'язку з безконтрольним промислом. Китобоїв привертав величезний розмір туші цієї тварини — від одного кита можна було отримати набагато більше жиру і м'яса, ніж від будь-якого іншого китоподібного. До 1960-х років синій кит був майже знищений і опинився на межі повного зникнення — 1963 року залишалося не більше 5000 особин. У наш час, попри вжиті заходи охорони, синій кит як і раніше дуже рідкісний — загальна чисельність не перевищує 10 000 особин, і для підтримки його стабільного поголів'я потрібні нові охоронні заходи. Основну загрозу для китів представляє антропогенний фактор, що виражається в порушенні їхнього звичного способу життя і забруднення морів. Повільне природне відтворення синіх китів також значно перешкоджає зростанню їхньої популяції.
Опис
ред.
У синього кита величезне, струнке і витягнуте тіло завдовжки 26—27 м вага від 130 т і більше в дорослої особини, від 5 т до 15 т у новонародженої. Голова зверху широка і рівна, V-подібна з дуже вигнутою в сторони нижньою щелепою. Збоку має плаский вигляд. Дихало помітно не виступає. З кожного боку верхньої щелепи має чорні пластини (так званий «китовий вус»). Грудні плавники вузькі та загострені. Хвостове стебло широке із зазубленим краєм. Має 55 — 68 підщелепних горлових складок.
Тіло синювато-сіре із сірими плямами різної величини та форми. Голова і нижня щелепа темні, спина і боки світліші.
Як і всі китоподібні, синій кит випускає так званий фонтан: видихає повітря з легень разом з крапельками води та слизу. Фонтан синього кита на повітрі щільний (не розпорошений), формою нагадує витягнутий вузький конус, перекинутий верхом униз. Висота фонтану дуже залежить від температури повітря і поведінки тварини, звичайні фонтани становлять 6-9 метрів.
Найдовшою з коли-небудь здобутих китів, була самиця, виловлена поблизу Південних Шотландських островів 1926 року. Її довжина від розвилки хвостового плавця до кінця рила склала 33,27 метрів, маса 176 792 кілограмів. Найбільший самець був завдовжки 31 метр. Найбільша зафіксована вага кита — 178 тонн.
Спосіб життя
ред.Мешкає переважно далеко від берегів. Невеликі скупчення іноді утворює в місцях концентрації планктону, зберігаючи при цьому характерні дрібні групи. Переміщається зі швидкістю 6 — 8 миль за годину, часто міняючи напрямок. Під час переслідування йде по прямій зі швидкістю до 15 миль за годину, даючи невеликі фонтани кожні 30 — 40 с.
У спокійному стані тримається під водою 10 — 12 хвилин. Після глибокого занурення на поверхні з'являється зазвичай верхівка голови з дихальцем. Викинувши фонтан води, синій кит поволі й плавно згинає широку спину. Мініатюрний спинний плавник з'являється, коли голова і передня частина спини вже ховаються під водою. Кит інколи виставляє хвостовий плавник у формі півкола.
У популяції китів у Північній Атлантиці зафіксована гібридизація з фінвалами з народженням гібридів, здатних давати потомство. Внаслідок цього близько 3,5 відсотків генетичних послідовностей у популяції походять від фінвалів.[3]
Поширення
ред.Зараз у північно-західній частині Тихого океану рідкісний. Може траплятися в Беринговому і Чукотському морях, у районі Командорських, Алеутських островів і Курильської гряди. Раніше в Беринговому морі був дуже поширений, траплявся в Анадирській затоці й заходив в Чукотському морі до мису Серце-Камінь. В Японському морі відсутній.
Також зменшення популяції пояснюється тим, що кити посилають сигнали, що дають їм знати куди плисти. Якщо сигнал повертається назад, кит пливе в іншому напрямку. Якщо ж сигнал не повертається, кит дотримується вказаного напрямку. Тому часто трапляється таке, що кити врізаються у пологі береги островів і материків.
Чисельність
ред.Сучасну чисельність оцінюють у 10-25 тис. особин, що становить лише 3-11 % від розміру популяції виду 1911 року. Упродовж останніх десятиліть чисельність зростає.[4]
Охорона
ред.Раніше було поширене масове винищення синіх китів заради м'яса і китового жиру. Зараз китобиття на китів цього і багатьох інших видів китів суворо заборонено.
Особливо, охороною китів займається міжнародна екологічна організація Грінпіс. Одне з досягнень цієї організації це охорона китів, та, зокрема, синіх китів.
Примітки
ред.- ↑ Cooke, J.G. (2018) Balaenoptera musculus: інформація на сайті МСОП (версія 2018.2) (англ.) 16 березня 2018
- ↑ а б Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983.
- ↑ Jossey, Sushma; Haddrath, Oliver; Loureiro, Livia; Weir, Jason T.; Lim, Burton K.; Miller, Jacqueline; Scherer, Stephen W.; Goksøyr, Anders; Lille-Langøy, Roger (6 січня 2024). Population structure and history of North Atlantic Blue whales (Balaenoptera musculus musculus) inferred from whole genome sequence analysis. Conservation Genetics (англ.). doi:10.1007/s10592-023-01584-5. ISSN 1572-9737. Процитовано 12 лютого 2024.
- ↑ Reilly, S.B., Bannister, J.L., Best, P.B., Brown, M., Brownell Jr., R.L., Butterworth, D.S., Clapham, P.J., Cooke, J., Donovan, G.P., Urbán, J. & Zerbini, A.N. 2008. Balaenoptera musculus. The IUCN Red List of Threatened Species 2008: e.T2477A9447146. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T2477A9447146.en. Downloaded on 26 March
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |