Вікіпедія

Фінал ATP

(Перенаправлено з ATP Wolrd Tour Finals)

Фінал ATP (англ. ATP Finals), або Підсумковий турнір — щорічний тенісний турнір серед чоловіків, який завершує професійний сезон. У турнірі беруть участь гравці та пари, які показали найкращі результати в поточному році. Проводиться спільно ATP та ITF. П'ятий, після турнірів Великого шлему, за значимістю особистий турнір у чоловічому тенісі.

Фінал ATP
Інформація
Назва подіїNitto Фінал ATP
Засновано1970
РозташуванняЛондон
Велика Британія Велика Британія
АренаО2 Арена
КатегоріяФінал ATP
ПокриттяХард — криті корти
Турнірна сітка8 О / 8 П
ПризовіUS$9,000,000 (2019)
СайтОфіційний сайт
CMNS: Фінал ATP у Вікісховищі

Історія

ред.

Офіційна історія турніру бере початок від 1970 року, коли Міжнародна федерація тенісу (ITF) почала проводити турнір «Мастерс» (англ. The Masters). На турнір потрапляли вісім найкращих (6 в 1970 та 7 в 1971 роках[1]) тенісистів за підсумками серії турнірів «Гран-прі».

Перший турнір відбувся в Токіо, і першим переможцем став американець Стен Сміт, який випередив австралійця Рода Лейвера за результатами особистої зустрічі[1]. Род Лейвер, єдиний володар Великого шлему (за часів відкритої ери), який невдовзі після цього завершив кар'єру, так і не вигравши Мастерс.

 
Емблема Кубка Мастерс

1990 року Асоціація тенісистів-професіоналів, до якої на той час перейшла головна роль в організації чоловічого професійного туру, повідомила про створення «Чемпіонату світу туру АТР» (англ. ATP Tour World Championship), склад учасників якого визначався відповідно до рейтингу АТР. Одночасно ITF, яка в ті роки намагалася суперничати з АТР за роль головної організаційної структури тенісу, спробувала створити альтернативний турнір, який отримав назву Кубок Великого шлему (англ. Grand Slam Cup); до участі в турнірі допускалися 16 (а в 1998 та 1999 — 12) гравців, які показали найкращі результати на турнірах Великого шлему за рік. Кубок Великого шлему розглядали як спробу ITF, яка раніше входила до складу Ради чоловічого професійного тенісу, що керувала скасованим від 1990 року туром Гран-прі, вставити палку в колеса тільки що сформованого АТР-туру[2].

У 1999 році організації остаточно домовилися про розмежування повноважень та співробітництво. Одним із результатів домовленостей стало прийняття 9 грудня 1999 рішення про возз'єднання двох конкурентних турнірів в один — Кубок Мастерс[3][4]. Однією з умов угоди був допуск до участі в Кубку Мастерс тенісистів, які виграли протягом сезону один з турнірів Великого шлему, але закінчили рік нижче восьмого місця в рейтингу ATP. Це правило було застосовано 2004 року в індивідуальному розряді (допущений до участі переможець Відкритого чемпіонату Франції Гастон Гаудіо, який займав у рейтингу десяте місце[5]) і 2007 року в парному розряді (в турнір допущено дев'яту пару світу Арно Клеман — Мікаель Льодра, яка виграла перед цим Вімблдонський турнір[6]).

Перший об'єднаний турнір за сучасним форматом проведено в листопаді 2000 року в Лісабоні, Португалія. Чемпіоном став бразильський тенісист Густаво Куертен, який переміг у фіналі турніру американця Андре Агассі. Здобувши перемогу, Куертен закінчив рік як перша ракетка світу. Це був єдиний випадок в історії, коли доля першого місця в рейтингу вирішувалася в останньому матчі сезону — якби Куертен програв у фіналі, то перше місце рейтингу дісталось би росіянину Маратові Сафіну[7].

У 2009 році турнір перейменовано у Фінал Світового туру ATP (англ. ATP World Tour Finals); був підписаний спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого з того часу включається в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals)[8].

У 1977—1985 років турнір проводився у січні наступного року, всі інші — наприкінці того самого року[1][9].

Турнір у парному розряді впродовж тривалого часу був окремим змаганням, а в сезонах 2001 та 2002 років не проводився взагалі. Від 2003 року проходить одночасно зі змаганнями в індивідуальному розряді.

2009 року турнір перейменували на Фінал Світового Туру АТР (англ. ATP World Tour Finals). Підписано спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого відтоді входить в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals)[8]. З 2017 року турнір називається Nitto Фінал ATP (англ. Nitto ATP Finals).

Місце проведення

ред.
 
Стадіон О2 в Лондоні, місце проведення турніру від 2009 року

На відміну від більшості турнірів Кубок Мастерс не має постійного місця проведення, за право прийняти турнір конкурує багато міст і країн. У 2005—2008 роках турніри проходили в Шанхаї на кортах нового Палацу спорту Цічжун Сенлінь (кит. 上海旗忠森林体育城网球中心).

У 2009—2012 роках місцем проведення змагань обрано стадіон O2 в Лондоні, генеральним спонсором турніру став Barclays — один з найбільших банківських конгломератів світу[10]. У листопаді 2012 року оголошено про те, що турнір залишиться в Лондоні ще на три роки, також на три роки продовжено спонсорський контракт з Barclays[11].

Найбільша кількість турнірів — 13 — відбулось у Нью-Йорку (1977—1989), Франкфурті — шість (1990—1995), по п'ять у Шанхаї (2002, 2005—2008) та Лондоні (2009—2013), чотири в Ганновері (1996—1999).

Місце Роки Покриття Стадіон Місткість
Токіо 1970 Килим Токійський палац спорту 6,500
Париж 1971 Стадіон П'єр де Кубертен 5,000
Барселона 1972 Палац спорту Блауграна 5,700
Бостон 1973 Бостон-гарден 14,900
Мельбурн 1974 Трава Стадіон Куйонг 8,500
Стокгольм 1975 Килим Тенісний стадіон Кунгліга 6,000
Х'юстон 1976 Самміт 16,300
Нью-Йорк 1977–1989 Медісон-сквер-гарден 18,000
Франкфурт-на-Майні 1990–1995 Фестгалле Франкфурт 12,000
Гановер 1996–1999 Килим (1996)
Закритий хард (1997–99)		 Гановерська ярмаркова площа 15,000
Лісабон 2000 Закритий хард Атлантичний павільйон 12,000
Сідней 2001 Ейсер Арена 17,500
Шанхай 2002 SNIEC  
Х'юстон 2003–2004 Відкритий хард Тенісний клуб Вестсайд 5,240
Шанхай 2005–2008 Килим (2005)
Закритий хард (2006–08)		 Qizhong City Arena 15,000
Лондон 2009–2020 Закритий хард О2 Арена[12] 20,000

Сучасний регламент

ред.

Критерії участі

ред.

Згідно з регламентом в турнірі бере участь 8 гравців в індивідуальному розряді й 8 пар. Відбір відбувається на підставі Рейтингу ATP (до 2009 року — на підставі результатів Перегонів ATP), але за одним з переможців турнірів Великого шлему того ж сезону резервується місце в турнірній сітці, якщо він посів у рейтингу місце нижче восьмого, але не нижче двадцятого, тому лише потрапляння в першу сімку рейтингу гарантує участь у турнірі. Якщо таких спортсменів два і більше, то місце в сітці дістається тому, хто має вищий рейтинг. Спортсмен і пара, які посіли місця безпосередньо за тими, що дають право на участь, запрошуються як запасні (англ. alternate). Вони мають право вступити в боротьбу при відмові від участі одного з основних гравців, але не пізніше завершення відбіркового етапу[13].

Система розіграшу

ред.

Формула розіграшу відрізняється від прийнятої в інших тенісних змаганнях. Турніри 1970 і 1971 проводилися за круговою системою[1]. Від 1972 року турнір проводиться за змішаною системою: на першому етапі проводяться матчі за круговою системою у двох підгрупах (на останньому турнірі вони називалися Червона і Золота). Тенісисти, посіяні під першими двома номерами, розводяться по різних групах. Тенісисти, посіяні під номерами 3 і 4, 5 і 6, 7 і 8 відповідно утворюють три пари, в яких проводиться жеребкування — за її результатами вони розподіляються за групами. Спортсмени, які посіли перші два місця у своїй групі, виходять до півфіналу[14]. Вважають, що така система, де програш одного матчу не означає вибування з турніру, дозволяє отримати більш об'єктивні результати.

Кожен спортсмен грає по три матчі на груповому етапі. У разі рівного розподілу перемог для розподілу місць у групі враховуються такі показники (в порядку черговості):

  • Найбільша кількість перемог
  • Найбільша кількість зіграних матчів (2-1 краще, ніж 2-0; 1-2 краще, ніж 1-0)
  • Результат особистої зустрічі (якщо два гравці мають однакові попередні показники)[14]
  • Якщо троє тенісистів мають однакові показники, то:
    • якщо три учасники мають по одній перемозі, то гравець, який провів менш як три гри, вибуває автоматично, а з двох інших далі проходить той, що переміг в особистій зустрічі
    • найбільший відсоток виграних сетів
    • найбільший відсоток виграних геймів
    • місце в рейтингу АТР після останнього турніру календарного сезону АТР-туру
  • Якщо після будь-якого етапу порівнянь вдається виділити одного гравця з трьох, що має кращий чи гірший показник, а між іншими двома як і раніше зберігається рівність, то розподіл місць між цими двома визначається за результатом особистої зустрічі[15].

У півфіналі переможець Червоної групи грає з суперником, який посів друге місце в Золотій і навпаки. Переможці півфіналів зустрічаються в фінальному матчі. Третє місце не розігрується[14].

Всі матчі тривають до перемоги у двох сетах (до 2008 року фінальний матч тривав до перемоги одного з гравців у трьох сетах). За рахунку в сеті 6:6 за геймами для визначення переможця використовується тай-брейк. У парному розряді третій сет розігрується в форматі супертайбрейку — до десяти виграних очок або до переваги у два очки після рахунку 9:9[14].

Від 2006 року на турнірі офіційно діє система електронного суддівства Hawk-Eye[en].

Грошові призи та рейтингові очки

ред.

Переможець турніру отримує до 1500 очок у рейтингу ATP (за умови перемоги в усіх матчах групового раунду), зокрема за кожну перемогу на груповому етапі по 200 очок, за перемогу в півфіналі 400 і за перемогу у фіналі 500[16]. Більшу кількість балів (2000) приносять лише турніри Великого шлему.

Грошовий приз переможцю — понад два мільйони доларів США — є одним з найбільших у професійному тенісі[16] (за перемогу на турнірі Великого шлему виплачують від мільйона доларів і більше[17], а рекордна сума на Відкритому чемпіонаті США 2013 року становила 3,6 мільйона, включаючи мільйон доларів у вигляді бонусу за успішні виступи на турнірах, що передували чемпіонату[18]).

Призові, індивідуальний розряд

ред.

Наведено дані на 2019 рік[16]

  • Гонорар запасного — 116 000 доларів США
  • Гонорар учасника — 215 000 доларів
  • Перемога в матчі відбіркового етапу — 215 000 доларів
  • Перемога в півфінальному матчі — 657 000 доларів
  • Перемога у фіналі — 1 354 000 доларів
  • Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — $ 2 871 000 доларів

Призові, парний розряд

ред.

Наведено дані на 2019 рік[16]

  • Гонорар запасного — 40 000 доларів
  • Гонорар учасника — 103 000 доларів
  • Перемога в матчі відбіркового етапу — 40 000 доларів
  • Перемога в півфінальному матчі — $ 106 500 доларів
  • Перемога в фіналі — 204 000 доларів

Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — 533 000 доларів

Фінали

ред.

Індивідуальний розряд

ред.
Місце Рік Чемпіон Фіналіст Рахунок
↓ Мастерз Гран-прі ↓
Токіо 1970   Стен Сміт   Род Лейвер Круговий турнір
Париж 1971   Іліє Настасе (1/4)   Стен Сміт Круговий турнір
Барселона 1972   Іліє Настасе (2/4)   Стен Сміт 6–3, 6–2, 3–6, 2–6, 6–3
Бостон 1973   Іліє Настасе (3/4)   Том Оккер 6–3, 7–5, 4–6, 6–3
Мельбурн 1974   Гільєрмо Вілас   Іліє Настасе 7–6(8–6), 6–2, 3–6, 3–6, 6–4
Стокгольм 1975   Іліє Настасе (4/4)   Б'єрн Борг 6–2, 6–2, 6–1
Х'юстон 1976   Мануель Орантес   Войцех Фібак 5–7, 6–2, 0–6, 7–6(7–1), 6–1
Нью-Йорк 1977   Джиммі Коннорс   Б'єрн Борг 6–4, 1–6, 6–4
1978   Джон Макінрой (1/3)   Артур Еш 6–7(5–7), 6–3, 7–5
1979   Б'єрн Борг (1/2)   Вітас Ґерулайтіс 6–2, 6–2
1980   Б'єрн Борг (2/2)   Іван Лендл 6–4, 6–2, 6–2
1981   Іван Лендл (1/5)   Вітас Ґерулайтіс 6–7(5–7), 2–6, 7–6(8–6), 6–2, 6–4
1982   Іван Лендл (2/5)   Джон Макінрой 6–4, 6–4, 6–2
1983   Джон Макінрой (2/3)   Іван Лендл 6–3, 6–4, 6–4
1984   Джон Макінрой (3/3)   Іван Лендл 7–5, 6–0, 6–4
1985   Іван Лендл (3/5)   Борис Бекер 6–2, 7–6(7–4), 6–3
1986   Іван Лендл (4/5)   Борис Бекер 6–4, 6–4, 6–4
1987   Іван Лендл (5/5)   Матс Віландер 6–2, 6–2, 6–3
1988   Борис Бекер (1/3)   Іван Лендл 5–7, 7–6(7–5), 3–6, 6–2, 7–6(7–5)
1989   Стефан Едберг   Борис Бекер 4–6, 7–6(8–6), 6–3, 6–1
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Франкфурт-на-Майні 1990   Андре Агассі   Стефан Едберг 5–7, 7–6(7–5), 7–5, 6–2
1991   Піт Сампрас (1/5)   Джим Кур'є 3–6, 7–6(7–5), 6–3, 6–4
1992   Борис Бекер (2/3)   Джим Кур'є 6–4, 6–3, 7–5
1993   Міхаель Штіх   Піт Сампрас 7–6(7–3), 2–6, 7–6(9–7), 6–2
1994   Піт Сампрас (2/5)   Борис Бекер 4–6, 6–3, 7–5, 6–4
1995   Борис Бекер (3/3)   Майкл Чанг 7–6(7–3), 6–0, 7–6(7–5)
Гановер 1996   Піт Сампрас (3/5)   Борис Бекер 3–6, 7–6(7–5), 7–6(7–4), 6–7(11–13), 6–4
1997   Піт Сампрас (4/5)   Євген Кафельников 6–3, 6–2, 6–2
1998   Алекс Корретха   Карлос Моя 3–6, 3–6, 7–5, 6–3, 7–5
1999   Піт Сампрас (5/5)   Андре Агассі 6–1, 7–5, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
Лісабон 2000   Густаво Куертен   Андре Агассі 6–4, 6–4, 6–4
Сідней 2001   Ллейтон Г'юїтт (1/2)   Себастьян Грожан 6–3, 6–3, 6–4
Шанхай 2002   Ллейтон Г'юїтт (2/2)   Хуан Карлос Ферреро 7–5, 7–5, 2–6, 2–6, 6–4
Х'юстон 2003   Роджер Федерер (1/6)   Андре Агассі 6–3, 6–0, 6–4
2004   Роджер Федерер (2/6)   Ллейтон Г'юїтт 6–3, 6–2
Шанхай 2005   Давід Налбандян   Роджер Федерер 6–7(4–7), 6–7(11–13), 6–2, 6–1, 7–6(7–3)
2006   Роджер Федерер (3/6)   Джеймс Блейк 6–0, 6–3, 6–4
2007   Роджер Федерер (4/6)   Давид Феррер 6–2, 6–3, 6–2
2008   Новак Джокович (1/6)   Микола Давиденко 6–1, 7–5
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон 2009   Микола Давиденко   Хуан Мартін дель Потро 6–3, 6–4
2010   Роджер Федерер (5/6)   Рафаель Надаль 6–3, 3–6, 6–1
2011   Роджер Федерер (6/6)   Жо-Вілфрід Тсонга 6–3, 6–7(6–8), 6–3
2012   Новак Джокович (2/6)   Роджер Федерер 7–6(8–6), 7–5
2013   Новак Джокович (3/6)   Рафаель Надаль 6–3, 6–4
2014   Новак Джокович (4/6)   Роджер Федерер walkover
2015   Новак Джокович (5/6)   Роджер Федерер 6–3, 6–4
2016   Енді Маррей   Новак Джокович 6–3, 6–4
↓ Фінал ATP ↓
Лондон 2017   Григор Димитров   Давід Ґоффен 7—5, 4—6, 6—3[19]
2018   Александр Зверєв   Новак Джокович 6–4, 6–3
2019   Стефанос Ціціпас   Домінік Тім 6–7(6–8), 6–2, 7–6(7–4)
2020   Данило Медведєв   Домінік Тім 4–6, 7–6(7–2), 6–4
Турин 2021   Александр Зверєв (2/2)   Данило Медведєв 6–4, 6–4
2022   Новак Джокович (6/6)   Каспер Рууд 7:5, 6:3

Парний розряд

ред.
Місце Рік Чемпіон Фіналіст Рахунок
↓ Masters Grand Prix ↓
Токіо 1970   Стен Сміт
  Артур Еш		 Круговий турнір
1971
–
1974		 Не проводився
Стокгольм 1975   Хуан Гісберт
  Мануель Орантес		 Круговий турнір
Х'юстон 1976   Фред Макнеер
  Шервуд Стюарт		   Браян Готтфрід
  Рауль Рамірес		 6–4, 5–7, 5–7, 6–4, 6–4
Нью-Йорк 1977   Боб Г'юїтт
  Фрю Макміллан		   Боб Лутц
  Стен Сміт		 7–5, 7–6, 6–3
1978   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Войцех Фібак
  Том Оккер		 6–4, 6–2, 6–4
1979   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Войцех Фібак
  Том Оккер		 6–3, 7–6, 6–1
1980   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Пітер Макнамара
  Пол Макнамі		 6–4, 6–3
1981   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Кевін Каррен
  Стів Дентон		 6–3, 6–3
1982   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Шервуд Стюарт
  Ферді Тейган		 7–5, 6–3
1983   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Павел Сложил
  Томаш Шмід		 6–2, 6–2
1984   Пітер Флемінг
  Джон Макінрой		   Марк Едмондсон
  Шервуд Стюарт		 6–3, 6–1
1985   Стефан Едберг
  Андерс Яррід		   Йоакім Нюстром
  Матс Віландер		 6–1, 7–6(7–5)
Лондон 1986   Стефан Едберг
  Андерс Яррід		   Гі Форже
  Яннік Ноа		 6–3, 7–6(7–2), 6–3
1987   Мілослав Мечирж
  Томаш Шмід		   Кен Флек
  Роберт Сегусо		 6–4, 7–5, 6–7(5–7), 6–3
1988   Рік Ліч
  Джим П'ю		   Серхіо Касаль
  Еміліо Санчес Вікаріо		 6–4, 6–3, 2–6, 6–0
1989   Джим Грабб
  Патрік Макінрой		   Джон Фіцджеральд
  Андерс Яррід		 7–5, 7–6(7–4), 5–7, 6–3
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Голд-Кост 1990   Гі Форже
  Якоб Гласек		   Серхіо Касаль
  Еміліо Санчес Вікаріо		 6–4, 7–6(7–5), 5–7, 6–4
Йоганнесбург 1991   Джон Фіцджеральд
  Андерс Яррід		   Кен Флек
  Роберт Сегусо		 6–4, 6–4, 2–6, 6–4
1992   Тодд Вудбрідж
  Марк Вудфорд		   Джон Фіцджеральд
  Андерс Яррід		 6–2, 7–6(7–4), 5–7, 3–6, 6–3
1993   Якко Елтінг
  Паул Гаргейс		   Тодд Вудбрідж
  Марк Вудфорд		 7–6(7–4), 7–6(7–5), 6–4
Джакарта 1994   Ян Апелль
  Йонас Бйоркман		   Тодд Вудбрідж
  Марк Вудфорд		 6–4, 4–6, 4–6, 7–6(7–5), 7–6(8–6)
Ейндговен 1995   Грант Коннелл
  Патрік Гелбрайт		   Якко Елтінг
  Паул Гаргейс		 7–6(8–6), 7–6(8–6), 3–6, 7–6(7–2)
Гартфорд 1996   Тодд Вудбрідж
  Марк Вудфорд		   Себастьян Ларо
  Алекс О'Браєн		 6–4, 5–7, 6–2, 7–6(7–3)
1997   Рік Ліч
  Джонатан Старк		   Магеш Бгупаті
  Леандер Паес		 6–3, 6–4, 7–6(7–3)
1998   Якко Елтінг
  Паул Гаргейс		   Марк Ноулз
  Деніел Нестор		 6–4, 6–2, 7–5
1999   Себастьян Ларо
  Алекс О'Браєн		   Магеш Бгупаті
  Леандер Паес		 6–3, 6–2, 6–2
Бенгалуру 2000   Доналд Джонсон
  Піт Норвал		   Магеш Бгупаті
  Леандер Паес		 7–6(10–8), 6–3, 6–4
↓ Світовий Парний Кубок Виклику ATP[20] ↓
Бенгалуру 2001
(пройшов
2002 року)		   Елліс Феррейра
  Рік Ліч		   Петр Пала
  Павел Візнер		 6–7(6–8), 7–6(7–2), 6–4, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
2002 Не проводився
Х'юстон 2003   Боб Браян
  Майк Браян		   Мікаель Льодра
  Фабріс Санторо		 6–7(6–8), 6–3, 3–6, 7–6(7–3), 6–4
2004   Боб Браян
  Майк Браян		   Вейн Блек
  Кевін Ульєтт		 4–6, 7–5, 6–4, 6–2
Шанхай 2005   Мікаель Льодра
  Фабріс Санторо		   Леандер Паес
  Ненад Зімоньїч		 6–7(6–8), 6–3, 7–6(7–4)
2006   Йонас Бйоркман
  Макс Мирний		   Марк Ноулз
  Деніел Нестор		 6–2, 6–4
2007   Марк Ноулз
  Деніел Нестор		   Сімон Аспелін
  Юліан Ноул		 6–2, 6–3
2008   Деніел Нестор
  Ненад Зімоньїч		   Боб Браян
  Майк Браян		 7–6(7–3), 6–2
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон 2009   Боб Браян
  Майк Браян		   Макс Мирний
  Енді Рам		 7–6(7–5), 6–3
2010   Деніел Нестор
  Ненад Зімоньїч		   Магеш Бгупаті
  Макс Мирний		 7–6(8–6), 6–4
2011   Макс Мирний
  Деніел Нестор		   Маріуш Фирстенберг
  Марцін Матковський		 7–5, 6–3
2012   Марсель Гранольєрс
  Марк Лопес		   Магеш Бгупаті
  Роган Бопанна		 7–5, 3–6, [10–3]
2013   Давід Марреро
  Фернандо Вердаско		   Боб Браян
  Майк Браян		 7–5, 6–7(3–7), [10–7]
2014   Боб Браян
  Майк Браян		   Іван Додіг
  Марсело Мело		 6–7(5–7), 6–2, [10–7]
2015   Жан-Жульєн Роєр
  Горія Текеу		   Роган Бопанна
  Флорін Мерджа		 6–4, 6–3
2016   Генрі Контінен
  Джон Пірс		   Равен Класен
  Ражів Рам		 2–6, 6–1, [10–8]
↓ Фінал ATP ↓
Лондон 2017   Генрі Контінен
  Джон Пірс		   Лукаш Кубот
  Марсело Мело		 6–4, 6–2
2018   Джек Сок
  Майк Браян		   П'єр-Юг Ербер
  Ніколя Маю		 5–7, 6–1, [13–11]
2019   П'єр-Юг Ербер
  Ніколя Маю		   Равен Класен
  Майкл Вінус		 6–3, 6–4
2020   Веслі Колгоф
  Нікола Мектич		   Юрген Мельцер
  Едуар Роже-Васслен		 6–2, 3–6, [10–5]
2021   П'єр-Юг Ербер (2/2)
  Ніколя Маю (2/2)		   Ражів Рам
  Джо Солсбері		 6–4, 7–6(7–0)

Кількість титулів в індивідуальному розряді

ред.
Титулів Гравець Роки перемог Роки фіналів
6   Роджер Федерер 2003, 2004, 2006, 2007, 2010, 2011 2005, 2012, 2014, 2015
5   Іван Лендл 1981, 1982, 1985, 1986, 1987 1980, 1983, 1984, 1988
  Новак Джокович 2008, 2012, 2013, 2014, 2015 2016, 2018
  Піт Сампрас 1991, 1994, 1996, 1997, 1999 1993
4   Іліє Настасе 1971, 1972, 1973, 1975 1974
3   Борис Бекер 1988, 1992, 1995 1985, 1986, 1989, 1994, 1996
  Джон Макінрой 1978, 1983, 1984 1982
2   Б'єрн Борг 1979, 1980 1975, 1977
  Ллейтон Г'юїтт 2001, 2002 2004
1   Андре Агассі 1990 1999, 2000, 2003
  Стен Сміт 1970 1971, 1972
  Микола Давиденко 2009 2008
  Стефан Едберг 1989 1990
  Джиммі Коннорс 1977
  Алекс Корретха 1998
  Густаво Куертен 2000
  Енді Маррей 2016
  Давід Налбандян 2005
  Мануель Орантес 1976
  Міхаель Штіх 1993
  Гільєрмо Вілас 1974
  Григор Димитров 2017
  Александр Зверєв 2018
  Стефанос Ціціпас 2019
0   Джим Кур'є 1991, 1992
  Вітас Ґерулайтіс 1979, 1981
  Рафаель Надаль 2010, 2013
  Артур Еш 1978
  Джеймс Блейк 2006
  Майкл Чанг 1995
  Хуан Мартін дель Потро 2009
  Давид Феррер 2007
  Хуан Карлос Ферреро 2002
  Войцех Фібак 1976
  Себастьян Грожан 2001
  Євген Кафельников 1997
  Род Лейвер 1970
  Карлос Моя 1998
  Том Оккер 1973
  Жо-Вілфрід Тсонга 2011
  Матс Віландер 1987
  Давід Ґоффен 2017
  Домінік Тім 2019

Кількість титулів у парному розряді

ред.
Титулів Гравець Роки перемог Роки фіналів
7   Пітер Флемінг 1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
  Джон Макінрой 1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
5   Майк Браян 2003, 2004, 2009, 2014, 2018 2008, 2013
4   Боб Браян 2003, 2004, 2009, 2014 2008, 2013
  Деніел Нестор 2007, 2008, 2010, 2011 1998, 2006
3   Андерс Яррід 1985, 1986, 1991 1989, 1992
  Рік Ліч 1988, 1997, 2001
2   Тодд Вудбрідж 1992, 1996 1993, 1994
  Марк Вудфорд 1992, 1996 1993, 1994
  Макс Мирний 2006, 2011 2009, 2010
  Якко Елтінг 1993, 1998 1995
  Паул Гаргейс 1993, 1998 1995
  Ненад Зімоньїч 2008, 2010 2005
  Стефан Едберг 1985, 1986
  Йонас Бйоркман 1994, 2006
  Генрі Контінен 2016, 2017
  Джон Пірс 2016, 2017
1   Шервуд Стюарт 1976 1982, 1984
  Джон Фіцджеральд 1991 1989, 1992
  Марк Ноулз 2007 1998, 2006
  Стен Сміт 1970 1977
  Томаш Шмід 1987 1983
  Гі Форже 1990 1986
  Себастьян Ларо 1999 1996
  Алекс О'Браєн 1999 1996
  Мікаель Льодра 2005 2003
  Фабріс Санторо 2005 2003
  П'єр-Юг Ербер 2019 2018
  Ніколя Маю 2019 2018
  Артур Еш 1970
  Хуан Гісберт 1975
  Мануель Орантес 1975
  Фред Макнеер 1976
  Боб Г'юїтт 1977
  Фрю Макміллан 1977
  Мілослав Мечирж 1987
  Джим П'ю 1988
  Джим Грабб 1989
  Патрік Макінрой 1989
  Якоб Гласек 1990
  Ян Апелль 1994
  Грант Коннелл 1995
  Патрік Гелбрат 1995
  Джонатан Старк 1997
  Доналд Джонсон 2000
  Піт Норвал 2000
  Елліс Феррейра 2001
  Марсель Гранольєрс 2012
  Марк Лопес 2012
  Давід Марреро 2013
  Фернандо Вердаско 2013
  Жан-Жульєн Роєр 2015
  Горія Текеу 2015
  Джек Сок 2018

Рекорди

ред.

Участь у найбільшій кількості розіграшів:

  1.   Роджер Федерер — 17 (2002—2015, 2017—2019)
  2.   Андре Агассі — 13 (1988—1991, 1994, 1996, 1998—2003, 2005)
  3.   Іван Лендл — 12 (1980—1991)
      Новак Джокович — 12 (2007—2016, 2018—2019)
  4.   Борис Бекер — 11 (1985—1992, 1994—1996)
      Джиммі Коннорс — 11 (1972—1973, 1977—1984, 1987)
      Піт Сампрас — 11 (1990—2000)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Архів результатів: 1970—1999 [Архівовано 26 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. ↑ Thomas Bonk. (12 листопада 1989). New Men's Pro Tour Having Difficult Time Getting Started. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 10 квітня 2014.
    Merrell Noden. (24 грудня 1990). Grand Sham. Sports Illustrated. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 10 квітня 2014.
  3. ↑ Історія змагань на офіційному сайті [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.](англ.)
  4. ↑ New look: Professional men's tennis to undergo changes in 2000. Sports Illustrated. 10 грудня 1999. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 10 квітня 2014.
  5. ↑ Masters Cup field. BBC. 14 листопада 2004. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2014.
    Henman, Safin, Coria clinch trips to Houston. ESPN. 1 листопада 2004. Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 10 квітня 2014.
  6. ↑ Fernando Gonzalez Clinches Tennis Masters Cup Berth. Tennisnews.com. Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 10 квітня 2014.
  7. ↑ Kuerten Wins Masters Cup and Top Ranking for 2000 (англ.). Tennis.about.com. 3 грудня 2000. Архів оригіналу за 9 липня 2009. Процитовано 17 серпня 2010.
  8. ↑ а б Masters Cup final moving to London from Shanghai in 2009. ESPN. 18 червня 2008. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 11 квітня 2014.
  9. ↑ Архів результатів від 2000 року [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. ↑ Countdown To Barclays ATP World Tour Finals At London’s O2 Arena Begins (англ.). ATP. 25 листопада 2008. Процитовано 17 серпня 2010.
  11. ↑ BARCLAYS ATP WORLD TOUR FINALS TO REMAIN IN LONDON THROUGH 2015 (англ.). ATP. 07 листопада 2012. Архів оригіналу за 10 травня 2015. Процитовано 13 листопада 2012.
  12. ↑ O2, The. Event space capacities, The O2. www.theo2.co.uk. AEG, 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 8 грудня 2016.
  13. ↑ World Championships // The 2014 ATP Official Rulebook. — ATP, 2014.
  14. ↑ а б в г Rules and format. Barclays ATP World Tour Finals. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 11 квітня 2014.
  15. ↑ Semi-final qualifying procedure. Barclays ATP World Tour Finals. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2014.
  16. ↑ а б в г Points and prize money. Nitto ATP Tour Finals. Архів оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 17 серпня 2020.
  17. ↑ Jeff Cooper. The Structure of Men's Professional Tennis Competition. About.com. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 15 квітня 2014.
  18. ↑ Not the real prizemoney: Rafael Nadal and Serena Williams lament tax impact on record purse. Agence France Presse. 10 вересня 2013. Архів оригіналу за 13 вересня 2017. Процитовано 15 квітня 2014.
  19. ↑ Дімітров виграв підсумковий турнір АТР в Лондоні. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 20 листопада 2017.
  20. ↑ ATP sets Double Challenge Cup for Jan. 29-Feb. 2 in Bangalore. Associated Press AP. 16 січня 2002. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 3 листопада 2008.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фінал_ATP&oldid=41952092