24-й стрілецький корпус (СРСР)
24-й Латиський стрілецький корпус (24-й ск) — загальновійськове формування Збройних сил СРСР під час Другої світової війни
| 24-й стрілецький корпус | |
|---|---|
| рос. 24-й Латышский стрелковый корпус | |
| На службі |
09.1939—1.09.1941 (1-ше формування) 24.02.1943—07.1946 (2-ге формування) |
| Країна | СРСР |
| Вид | сухопутні війська |
| Тип | піхота |
| У складі |
Калінінський ВО, Білоруський ОВО, Північно-Західний фр. (27-ма арм.) (1-ше формування) Московський ВО, Центральний фр. (60-та арм.), 1-й Український фр. (13-та арм.) (2-ге формування) |
| Розформовано | липень 1946 |
| Командування | |
| Поточний командувач |
генерал-лейтенант Клявіньш Р. Ю. |
1-ше формування ред.
Історія формування ред.
Управління корпусу було сформовано у вересні 1939 року в Калінінському військовому окрузі. Потім, аж до літа 1940 року корпус дислокувався в Білоруському особливому військовому окрузі.
У липні 1940 року корпус був перекинутий (очевидно, тільки управління з деякими частинами) в Латвію, де до складу корпусу увійшли сформовані з частин Латвійської армії 181-ша стрілецька дивізія і 183-тя стрілецька дивізія. Війська корпусу зберегли латвійські однострої з нашитими на неї радянськими знаками розрізнення.[1] У грудні 1940 року командувачем корпусу було призначено Р. Ю. Клявіньша.
На 22 червня 1941 року управління корпусу дислокувалося в Гулбене (Латвія). Війська корпусу зазнавали некомплекту в особовому складі та техніці, при цьому частина техніки та озброєння була іноземного виробництва[2].
В діючої армії під час Німецько-радянської війни 1941-45 років з 22 червня 1941 року по 16 серпня 1941 року.
На 27 червня 1941 року 183-ї дивізії корпусу, було поставлено завдання «Організувати оборону на північному березі р. Західна. Двіна у смузі ст. Румбула, Скрівері», однак дивізія не встигла до того місця, бо воно вже було зайняте.
До 30 червня 1941 року, корпусу було поставлено завдання: 181-тій стрілецької дивізії висунутись на Лубану, 183-тій стрілецької дивізії висунутися до міста Мадона. Однак, у зв'язку із зазначенням Ставки ЦК на завчасну організацію оборони на річці Велика завдання було змінено і 30 червня 1941 було нове завдання: в ніч на 1 липня 1941 року почати рух у район Острів, Опочка, Новоржев, де поповнитися, реорганізуватися і зайняти там лінію оборони.
181-ша стрілецька дивізія вранці 1 липня 1941 року виступила в марш маршрутом Гулбене — Літене — Балві — Віляка — Пурвмала — Аугшпілс — Опочка. 183-тя стрілецька дивізія - з Інчукалнса.
Марш не обійшовся без ексцесів: 2 липня 1941 року 181-ша стрілецька дивізія потрапила під авіаналіт і танкову атаку передових частин, зазнала втрат, але 3 липня 1941 року основні сили 181-шої стрілецької дивізії відірвалися від швидко наступаючого противника і вийшли в район річки Лжа на південь від Острову. Проте 183-тя стрілецька дивізія, яка слідувала за нею з Цесісу — Алуксне в районі Лієпни потрапила під удар 36-го мотоциклетного батальйону 36-ї моторизованої піхотної дивізії і зазнала вже великих втрат.
Великий некомплект військ корпусу був пов'язаний у тому числі й з тим, що, по-перше, до початку війни 14 червня 1941 чимала кількість офіцерів корпусу (близько третини) була репресована, з 22 червня 1941 частина була звільнена з армії, з 29 червня 1941 року звільнення солдатів-латишів, за деякими джерелами, набули досить масового характеру. Цей факт демобілізації визнавався у радянських дослідженнях 1960-х — 1970-х років. За даними радянських істориків демобілізація командирів і рядових з-поміж громадян Латвійської РСР була проведена 29—30 червня 1941 року за наказом штабу Північно-Західного фронту[3]. За даними радянського доктора історичних наук Василя Савченка з 24-го корпусу було демобілізовано за рішенням командування 600 командирів і 1400 сержантів і червоноармійців[4].
По-друге, як і у всіх трьох національних прибалтійських корпусах (27-й, 24-й та 29-й), мало місце в тій або іншою мірою поширене дезертирство.
Першою прибула 181-а стрілецька дивізія, яку до цього відряджали для контрудара проти німецького плацдарму у Крустпілса, де втім, вона не встигла вступити в бій. Вона зайняла оборону на Псковському шосе в районі Гаури, Віляка. 183-тя стрілецька дивізія рухалася до Острова маршем з району Цесіса, прибула з втратами лише до 7 липня 1941 року, зайняла оборону, змінивши частини 128-ї стрілецької дивізії, а також за рахунок цих частин, поповненої. Власне всі частини корпусу, починаючи з 29 червня 1941 року, поповнювалися за рахунок призовників з глибини країни.
Штаб корпусу розташувався у Пушкінських Горах. З 7 липня 1941 року на підступах до Пушкінських Гор і селу Михайлівському розгорнулися запеклі бої з частинами 10-го армійського корпусу. 183-тя стрілецька дивізія вела бої на підступах до Стругів Красних, потім відходить на Дно.
11 липня 1941 року противник прорвався до Новоржеву і захопив Пушкінські Гори і Опочку. Частини 24-го стрілецького корпусу нічною контратакою разом з частинами 21-го механізованого корпусу відкинули супротивника і повернули Пушкінські Гори і Опочку. Власне, приблизно з цього часу дивізії корпусу діяли окремо.
У ході контрудару під Сільцями корпус брав участь однією, 183-ю стрілецькою дивізією, яка вела наступ 14 липня 1941 з району Дно на Сітню (притоку Шелоні) і була основною складовою частиною південного угруповання радянських військ. 181-ша стрілецька дивізія знаходилася на південно-західніше.
18 липня 1941 року німецькі війська знову перейшли в наступ, 181-ша стрілецька дивізія 18 липня 1941 року була оточена противником між річкою Сороть і шосе Пушкінські Гори— Новоржев і була розбита. 183-тя стрілецька дивізія відійшла до Шимську і стала там в оборону, прикриваючи напрямок на Стару Русу.
Управління корпусу, на початку серпня 1941 року відступило до Старої Руси та далі, на схід від неї, з 16 серпня 1941 року зі складу діючої армії виведено, 1 вересня 1941 року розформовано.
24-й корпусний авіазагін пройшов усю війну, здійснив 6475 бойових вильотів. 1 вересня 1943 року його було переформовано в 1-й латиський авіаційний полк нічних бомбардувальників.
Бойовий склад ред.
| Дата | Фронт | Армія | Склад (стрілкові формування) |
Інші формування, у тому числі і посаг |
Примітки |
|---|---|---|---|---|---|
| 22.06.1941 | Північно-Західний фронт | 27-ма армія | 181-ша стрілецька дивізія 183-тя стрілецька дивізія |
613-й корпусний артилерійський полк 111-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 511-й окремий батальйон зв'язку 305-й окремий саперний батальйон 24-й корпусний авіазагін |
- |
| 01.07.1941 | Північно-Західний фронт | 27-ма армія | 181-ша стрілецька дивізія 183-тя стрілецька дивізія |
613-й корпусний артилерійський полк 111-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 511-й окремий батальйон зв'язку 305-й окремий саперний батальйон |
- |
| 10.07.1941 | Північно-Західний фронт | 27-ма армія | 181-ша стрілецька дивізія 183-тя стрілецька дивізія |
613-й корпусний артилерійський полк 111-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 511-й окремий батальйон зв'язку 305-й окремий саперний батальйон |
- |
| 01.08.1941 | Північно-Західний фронт | 27-ма армія | 181-ша стрілецька дивізія 183-тя стрілецька дивізія |
613-й корпусний артилерійський полк 111-й окремий зенітний артилерійський дивізіон 511-й окремий батальйон зв'язку 305-й окремий саперний батальйон |
- |
Командування ред.
- Клявіньш Роберт Юрійович, генерал-лейтенант (з 29.12.1940 по 10.06.1941)
- Качанов Кузьма Максимович, генерал-майор (з 10.06.1941 по 01.09.1941)
2-ге формування ред.
Історія ред.
Управління корпусу сформовано 24 лютого 1943 року.
У діючій армії з 14 березня 1943 року по 11 травня 1945 року. Управління корпусу (Володимир-Волинський) розформовано у липні 1946 року.
- Чернігівсько-Прип'ятська операція
- Київська наступальна операція
- Київська оборонна операція
- Житомирсько-Бердичівська наступальна операція
- Рівненсько-Луцька операція
- Проскурівсько-Чернівецька операція
- Львівська наступальна операція
- Львівсько-Сандомирська операція
- Сандомирсько-Сілезька операція
- Нижньо-Сілезька операція
- Котбус-Потсдамська наступальна операція
- Дрезденсько-Празька наступальна операція
Підпорядкування та склад ред.
Нагороди частин корпусного підпорядкування:
- 361-й окремий ордена Червоної Зірки[5] батальйон зв'язку
Командування ред.
- Кірюхін Микола Іванович, генерал-майор, з 17.01.1944 генерал-лейтенант (з 24.02.1943 по 17.08.1944)
- Онупрієнко Дмитро Платонович, генерал-майор, (з 18.08.1944 по 06.1946[6])
Див. також ред.
- 29-й стрілецький корпус- стрілецький корпус РСЧА, сформований на базі колишньої Литовської армії, після приєднання Литовської РСР до СРСР (1940 рік)
Посилання ред.
Примітки ред.
- ↑ Двойных Л. В. Прибалтийский военный округ: к истории создания. // Военно-исторический журнал. — 1989. — № 6. — С.16-21.
- ↑ Борьба за Советскую Прибалтику в Великой Отечественной войне 1941—1945 (в 3-х книгах). — Кн. 1. — Рига: «Лиесма», 1966. — С. 184—185.
- ↑ Чапенко А. А. Демобилизация военнослужащих-латышей из 24-го территориального стрелкового корпуса РККА 29-30 июня 1941 года [Архівовано 2021-12-29 у Wayback Machine.] // Вестник Санкт-Петербургского университета. История. — 2016. — Выпуск 2. — С. 55.
- ↑ Чапенко А. А. Демобилизация военнослужащих-латышей из 24-го территориального стрелкового корпуса РККА 29-30 июня 1941 года [Архівовано 2021-12-29 у Wayback Machine.] // Вестник Санкт-Петербургского университета. История. — 2016. — Выпуск 2. — С. 55 — 56.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 травня 1945 року — за зразкове виконання завдань командування в боях при прориві оборони німців на річці Нейссе та оволодінні містами Котбус, Люббен, Цоссен, Беєлітц, Ціна, Марієнфельде, Треббін, Рангсдорф, Дідерсдорф, Кельтов і виявлені при цьому доблесть і мужність (Збірник наказів РВСР, РВС СРСР, НКО та Указів Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами СРСР частин, з'єднань та установ 5 СРСР. -1966 рр. стор 294-303)
- ↑ Феськов В. И., Голиков В. И., Калашников К. А., Слугин С. А. Вооружённые Силы СССР после Второй мировой войны: от Красной Армии к Советской (часть 1: Сухопутные войска). / Под науч. редакцией В. И. Голикова. — Новосибирск: Академиздат, 2020. — 864 с. — ISBN 978-5-6043239-8-4. — С. 168.