Відкрити головне меню

Контрудар під Сольцами

Контрудар під Сольцами (рос. Контрудар под Сольцами) — контрнаступальна операція радянських військ Північно-Західного фронту (командувач генерал-майор Собенников П. П.) проти військ ударного угруповання німецької групи армій «Північ» (командувач В. фон Лееб), що наступала на Ленінград у липні 1941 року.

Контрудар під Сольцами
Контрудар под Сольцами
Блокада Ленінграда
Німецько-радянська війна
Bundesarchiv Bild 101I-209-0052-35A, Russland-Nord, zerstörte Brücke mit Panzer IV.jpg
Німецький танк Pz.IV 8-ої танкової дивізії форсує річку Шелонь біля руїн мосту, підірваного саперами капітана Савіна. Липень 1941
Дата: 1418 липня 1941
Місце: Сольці, Ленінградська область[1] РРФСР
Результат: тактична перемога радянських військ Північно-Західного фронту; призупинення наступу військ Вермахту на Ленінград
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Союз Радянських Соціалістичних Республік Ворошилов К. Є.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Собенников П. П.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Ватутін М. Ф.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Морозов В. І.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Берзарін М. Е.
Третій Рейх В. фон Лееб
Третій Рейх Е. Гепнер
Третій Рейх Е. фон Манштейн
Військові формування
Союз Радянських Соціалістичних Республік Північно-Західний фронт
11-а армія
* 41-й стрілецький корпус
* 22-й стрілецький корпус
* 12-й механізований корпус
* 1-й механізований корпус
Третій Рейх LVI-й моторизований корпус
* 8-а танкова дивізія
* 3-тя моторизована дивізія
* Дивізія СС «Тотенкопф»
Військові сили
Союз Радянських Соціалістичних Республік 160 танків
235 літаків
Третій Рейх ~ 150 танків
Втрати
Союз Радянських Соціалістичних Республік Військові втрати: Третій Рейх Військові втрати: ~ 400 одиниць техніки, зокрема 70 танків[2]
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Карта Контрудару під Сольцами
Карта боїв на Лузькому оборонному рубежі з 10 липня по 26 серпня 1941 року

Зміст

ІсторіяРедагувати

У перші три тижні війни темпи просування німецьких військ на північному напрямку були рекордними навіть у порівнянні з успіхами інших груп армій. Так, XXXXI моторизований корпус 4-ї танкової групи Гепнера прорвався вглиб радянської території на 750 км, LVI-й моторизований корпус — на 675 км. Середній темп просування танкових з'єднань німців становив 30 км на добу, а в деякі дні вони долали понад 50 км за день. Головною метою німців на цьому напрямку було якомога швидше розгромити війська Північно-Західного фронту і в темпі бліцкригу опанувати Ленінград. Однак з ходу захопити місто частинам групи армій «Північ» не вдалося.

Війська радянського Північно-Західного фронту відступили з рубежу річки Велика на рубіж річки Луга, організувавши тут затятий опір. Водночас, частини Червоної армії відбивали удари XXXXI-го моторизованого корпусу під Кінгісеппом і Лугою, де розгорнулися запеклі бої з LVI-м німецьким моторизованим корпусом, що наступав на Новгород.

10 липня 4-а танкова група Вермахту з рубежу річки Велика й річки Череха відновила свій наступ на лузькому і новгородському напрямках.

 
Солдати мотопіхотної дивізії СС «Тотенкопф» на мотоциклах у боях під Ленінградом. Літо 1941

14 липня 1941 року, просуваючись уздовж лівого берега річки Шелонь, війська генерала фон Манштейна опанували місто Сольці й наступного дня передовий загін вийшов до річки Мшага поблизу Шимська. Подальше його просування тут було зупинене контратаками резервів Лузької оперативної групи, що висунулися до цього часу з Ленінграда.

У зв'язку з тим, що 16-а німецька армія наступала на Холм і Стару Руссу, між її формуваннями і LVI-м моторизованим корпусом фон Манштейна утворився 100-км розрив. Радянське командування вирішило скористатися цим проміжком у бойових порядках німецьких військ, намагаючись зірвати наступ ворога на Новгород і розгромити частини моторизованого корпусу противника, що прорвалися в район на південний захід від Шимська. Командувач Північно-Західним фронтом директивою № 012 від 13 липня 1941 року наказав військам 11-ї армії генерала Морозова В. І., із засобами посилення: 21-ю танковою дивізією 10-го механізованого корпусу, 70-ю стрілецькою дивізією зі складу Лузької оперативної групи та 237-ю стрілецькою дивізією, перекинутої з району Гатчини, провести контрудар і відновити становище в районі міста Сольці.

Для проведення контрудару командувач 11-ю армією утворив два угруповання: північне — у складі 70-ї й 237-ї стрілецьких і 21-ї танкової дивізій (120 Т-26, 28 вогнеметних — всього 148 танків на 8 липня 1941 року) і південне — у складі 183-ї стрілецької дивізії. За задумом командувача ударами, що сходяться, у фланг і тил противника оточити війська противника, розсікти їх на частини та знищити. З метою не допущення відходу противника на південь за Шелонь командувач армією по південному березі річки розгорнув 202-у моторизовану дивізію. З повітря ударне угруповання 11-ої армії прикривала винищувальна авіація фронту. Всього для підтримки наступу виділялося до 235 літаків.

Контрудар в районі Сольці, що почався в другій половині дня 14 липня, виявився для військ Вермахту несподіваним. Наступ ударних угруповань Червоної армії розвивався успішно, чому посприяв раптовий наліт на ворожі позиції на захід від Сольц, Ситні і Порхова бомбардувальників Північно-Західного фронту, що вивели з ладу до 30 німецьких танків і багато іншої техніки. З 14 по 18 липня в західній частині Солецького району розгорнулися запеклі бої.

15 липня після 16-годинного бою 70-та стрілецька дивізія у взаємодії з 237-ю стрілецькою дивізією зломили опір ворога і відрізали йому шляхи відходу на захід. 17 липня частини дивізії оволоділи містом Сольці. 180-а естонська стрілецька дивізія завдала удару в північному напрямку з району Дно на Ситню. Протягом двох наступних днів вона просунулася на 20-25 км, захопила полонених і трофеї й вийшла на південний берег річки Шелонь. Одночасно 183-я латиська та 182-а естонська стрілецькі дивізії стримували натиск ворога із заходу, прикриваючи лівий фланг корпусу.

У чотириденних боях 8-а танкова дивізія і інженерний полк противника були розгромлені. 8-а танкова потрапила в оточення вже 15 липня, та так щільно, що довелося забезпечувати її повітрям, а для деблокади зняти з інших ділянок фронту мотопіхотну дивізію СС «Мертва голова», 1-у і 21-у піхотні дивізії 16-ї польової армії й кинути їх на виручку корпусу Манштейна. Хоча 8-ій дивізії й вдалося вирватися з оточення, але для відновлення її боєздатності був потрібен цілий місяць, так як радянськими військами було знищено близько 50 німецьких танків танкової дивізії, що стояли без бензину і очікували на заправлення.

Частини LVI-го моторизованого корпусу були відкинуті на 40 км на захід. Великих втрат зазнали тили корпусу.

Однак повністю розгромити німецькі війська в районі Порхова і Сольц не вдалося. 16 липня до складу LVI-го мотокорпус була передана дивізія СС «Мертва голова», яка відновила становище на річці Шелонь. Більшій частині LVI-го мотокорпусу вдалося вирватися з оточення. 19 липня німецьке командування наказало припинити наступ на Ленінград і відновити його лише після того, як до річки Луга наблизяться основні сили 18-ї армії.

Контрудар 11-ї армії тимчасово усунув загрозу прориву німецьких військ до Новгороду і зірвав першу спробу ворога опанувати Ленінградом з ходу. Продовжити наступ на цьому напрямку німці змогли лише 10 серпня, додатково стягнувши в район Сольц п'ять свіжих дивізій.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Район, де розгорнулися бої переважно входив до складу Ленінградської області; Новгородська область була утворена 5 липня 1944 року Указом Президії Верховної Ради СРСР.
  2. Контрудар под Сольцами. Лето 1941