Ярослав ІІІ Всеволодович (Великий князь київський)
Яросла́в Все́володович (8 лютого 1191 — 30 вересня 1246) — син князя Всеволода Велике Гніздо, князь Переяславський, князь Новгородський, князь Владимиро-Суздальський, великий князь Київський (1236—1238, 1246).
.jpeg)
Брав участь у боротьбі з литовцями та в міжусобних війнах руських князів. У 1220—1230-х роках кількаразово княжив у Новгороді та в 1238—1246 роках у Владимирі над Клязьмою. Воював за Київ з Володимиром Рюриковичом, Данилом Романовичем (Галицьким), Михайлом Всеволодовичем та іншими князями.
БіографіяРедагувати
Молоді рокиРедагувати
1201 року у віці 11 років посланий батьком княжити у Переяславі-Руському. У 1206 році здійснив невдалу спробу заволодіти Галичем після смерті князя Романа Мстиславича. У відповідь київський князь Всеволод Святославич Чермний вигнав Ярослава з Переяслава і посадив туди свого сина Михайла.
У 1208 році брав участь у поході суздальських князів на Рязань та тимчасово став намісником свого батька у Рязані. 1215 року призваний новгородцями на княжіння після походу Мстислава Удатного на Галич. В цей ж час одружився з однією з дочок Мстислава. Після смерті Всеволода Велике Гніздо отримав в уділ Переяслав-Залєський. Підтримував свого брата Юрія у боротьбі за владу на Владимиро-Суздальщині, та разом з ним був розбитий у Липицькій битві.
Князювання у Новгороді та КиєвіРедагувати
У 1222 році знову став новгородським князем. Безуспішно підтримував чудь (естів) які воювали проти хрестоносців. У 1225 році під Усвятом розбив литовців які повертались після набігу на Торжок та Торопець. В 1226 році втратив Новгород на користь Чернігівського князя Михайла Всеволодовича та вернувся в Переяслав-Залєський. Але вже в 1231 в союзі з братами воював проти чернігівців після чого Новгород знову повернувся під контроль Юрійовичів.
У 1236 році в розпал міжусобної боротьби в Русі раптово зайняв Київ, що на деякий час припинило князівські міжусобиці. Дізнавшись про загибель брата, Юрія Всеволодовича, у битві з монголами на річці Сіть, на початку 1238 року вернувся на Суздальщину та став княжити у Владимирі.
Монгольська навалаРедагувати
У роки навали Батия на суздальську землю (1237—1238) Ярослав Всеволодович, його син Олександр і молодші брати Ярослава не чинили значного опору татарам. В цей ж час, 1239 року ходив на Смоленськ який був захоплений литвою та відбив його у загарбників.
1243 року їздив до хана Золотої Орди Батия, визнав себе монгольським васалом та отримав ярлик на Велике княжіння Владимирське.
Взимку 1245/1246 року Ярослава Всеволодовича викликано до Великого хана Ґуюка в Каракорум (Монголія), де згодом його було отруєно[1].
Саме у ставці хана князя зустрів папський легат Джованні Да Плано Карпіні який у процесі переговорів схилив його прийняти католицтво, про що він пише у своїй «Історії Монголів, яких ми називаємо татарами»[2]. Про цей факт також відомо з листа папи Інокентія IV до сина Ярослава, Олександра Невського від 23 січня 1248 р. Як повідомляє О.І Тургенєв, папа посилається у листі на повідомлення Карпіні щодо Ярослава, який вирішив «смиренно служити римської церкви, матері своїй» і приніс обітницю папському легату[3].
Сім'я та дітиРедагувати
Діти:
- Федір (1220—1233), князь Новгородський, помер у віці 13 років
- Олександр Невський (1221—1263), князь переяславль-залєський, новгородський, великий князь владимирський
- N син (1222—1238), князь тверський
- Андрій (1225—1264), князь суздальський, великий князь владимирський
- Михайло Хоробрит (1226—1248), князь московський, великий князь владимирський
- Данило (1227—1256)
- Ярослав (1229—1271), князь тверський, великий князь владимирський
- Костянтин (1231—1255), князь галич-мерський
- Афанасій (1239)
- Марія (1240)
- Василій Квашня (1241—1276), князь костромський, великий князь владимирський
- Ульяна (1243)
Брат: Іван Всеволодович Каша (1197 або 1198 р.н.), князь Стародубський (1237—1247).
ПриміткиРедагувати
- ↑ Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. — S. 114. — ISBN 3-7995-0603-9. (нім.)
- ↑ Иоанн де Плано Карпини, архиепископ Антиварийский (1957). История Монгалов, именуемых нами Татарами («Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Гильома Рубрука»). Н.П. Шастина (ред.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 25 січня 2022.
- ↑ Aleksandr Turgenev; Joannes Grigorowicz, B. Komovskj (1841-1842). Historica Russiae monumenta ex antiquis exterarum gentium archivis et bibliothecis deprompta (Акты исторические, относящиеся к России, извлеченные из иностранных архивов и библиотек) (Latin). Petropoli: Археографическая комиссия. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
ДжерелаРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
ПосиланняРедагувати
- Dynastia Rurykowiczów 2 (пол.), Всеволод «Велике гніздо»
| Попередник Ярослав Красний |
|
Князь Переяславський 1200-1206 |
|
Наступник Михайло Всеволодович |
| Попередник Володимир Рюрикович титул оскаржувався іншими претендентами |
|
Великий князь Київський 1236-1238 |
|
Наступник Михайло Всеволодович титул оскаржувався іншими претендентами |
| Попередник Юрій Всеволодович |
_(larger).png)
|
Князь Володимиро-Суздальський 1238-1246 |
|
Наступник Святослав Всеволодович |
| Попередник Михайло Всеволодович титул оскаржувався іншими претендентами |
|
Великий князь Київський 1246 вдруге |
|
Наступник Олександр Невський титул оскаржувався іншими претендентами |