Райніс, справжнє ім'я — Яніс Пліекшанс (латис. Rainis, Jānis Pliekšāns; 11 вересня 1865 — 12 вересня 1929) — латиський поет і драматург. Перекладач, політик, громадський діяч, народний поет Латвійської РСР (звання надане посмертно в 1940 р.).

Райніс
латис. Rainis, Jānis Pliekšāns
Ім'я при народженні латис. Jānis Pliekšāns
Псевдо Яніс Пліекшанс
Народився 30 серпня (11 вересня) 1865[4][1]
Dunava Parishd, Латвія
Помер 12 вересня 1929(1929-09-12)[1][2][…] (64 роки)
Юрмала, Латвія
Поховання Кладовище Райнісаd
Громадянство Російська імперія
Латвія Латвія
Національність латиш
Діяльність поет, драматург, політик, письменник, перекладач, журналіст
Alma mater Петербурзький університет
Знання мов німецька, латиська[1] і російська
Напрямок Нова течія
Magnum opus Ave sol!d
Посада депутат Сейму[d]
Партія Латвійська соціал-демократична робітнича партіяd
Конфесія лютеранство
Брати, сестри Dora Stučkad
У шлюбі з Ельза Розенберґ-Пліекшанс
Нагороди
Орден Трьох зірок 1 ступеня
IMDb ID 2872512

Біографія ред.

Народився в родині орендаря маєтків неподалік міста Даугавпілсі. У 18841888 — студент юридичного факультету Петербурзького університету. Друкувався з 1887 року. У 18911895 році — редактор газети «Dienas Lapa». Перші вірші опубліковані у 1895 році. У червні 1897 року був арештований, у в'язниці закінчив переклад на латиську мову «Фауста» Ґете. У грудні 1897 року Райніса заслали до Пскова, а 1899 року — у м. Слобідське Вятської губернії. Тут був створений збірник віршів насичених революційними настроями «Далекі відзвуки синім вечором» (1903).

У 1903 році Райніс повернувся із заслання та зв'язав свою діяльність із боротьбою латиської соціал-демократії. Він створив символічну драму «Вогонь і ніч» (1905) — гімн боротьбі, життю, її вічному розвиткові. У 1905 році вийшов збірник «Посів бурі». Наприкінці 1905 року нелегально емігрував до Швейцарії. Тут написані збірники віршів «Тиха книга» (1909), «Ті, які не забувають» (1911), п'єси «Золотий кінь» (опублікована в 1910), «Індуліс і Арія» (1911), «Грав я, танцював» (опублікована в 1919), «Даугава» (1916, опублікована в 1919). Коли в Латвії запанувала реакція, Райніс залишався провісником боротьби, нагадуючи, що поразка тимчасова. У поемі «Ave, sol!» (1910) Райніс співає славу сонцю як символові волі. Пролетаріату присвячений філософський збірник «Кінець і початок» (1912). Важливе місце в драматургії Латвії зайняла п'єса «Вій, вітерець!» (1913). У трагедії «Йосип і його брати» (1919) Райніс, що створив цей жанр у латиській літературі, на широкому історичному тлі вирішував проблеми любові й ненависті, прощення й помсти.

У 1920 році Райніс повернувся на батьківщину. За мотивами російських билин він створив трагедію «Ілля Муромець» (1922), опублікував книги віршів «П'ять ескізних зошитів Дагди» (19201925). У 1921—1925 роках — директор Національного театру. У 1926—1928 роках — міністр освіти. 28 лютого 1925 року першим із діячів культури нагороджений вищою нагородою країни — орденом Трьох Зірок I ступеня.

Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. У місті Юрмала є дім-музей Яна Райніса. А в Ризі відкрито музей творчого подружжя Будинок Райніса та Аспазії.

«Даугава» ред.

У драматичній поемі «Даугава» Райніс відкрито закликав до суверенітету Латвії:

  Земля, земля — якої землі вимагає наша пісня? Землі, що є країною.
Оригінальний текст (латис.)
Zeme, zeme — kas tā zeme,

Ko tā mūsu dziesma prasa?

Zeme — tā ir valsts.
 

Перше видання поеми у вересні 1919 року, незадовго до нападу німецько-російської армії Бермонда на Ригу, було розкуплене протягом двох тижнів, а після поразки армії Бермонда в листопаді 1919 року п'єса була виконана в Національному театрі на честь першої річниці проголошення незалежності Латвії.[5] Після постановки «Даугави» в театрі Валмієра 1988 року режисером Валентінсом Макулевичем[lv] на музику Мартіньша Браунса[lv], частина з неї «Saule, Pērkons, Daugava» стала одним із символів руху за відновлення незалежності та неофіційним гімном Латвії й регулярно входить до програми Фестивалю пісні та танцю.[6]

Твори ред.

  • Dzīve un darbi, sej. 1-11, Riga, 1925-31;
  • Kopoti raksti, sej. 1-14, Riga, 1947-51;
  • Далекі відгуки у синій вечір;
  • Посіви бурі;
  • Вогонь і ніч/

Переклади українською мовою ред.

Українською мовою вірші Райніса перекладали: Дмитро Павличко, Микола Бажан, Максим Рильський, Леонід Первомайський, Євген Дроб'язко, Микола Терещенко, Григорій Кочур та інші.

  • Ян Райніс Лірика / пер. з латиськ. — К.: Дніпро, 1965. — 223 с.

Література ред.

  • Дауге П. Ян Райнис. Певец борьбы, солнца и любви. — М., 1920. (рос.)
  • Краулинь К. Ян Райнис. — М., 1957. (рос.)
  • Сокол Э. Жизнь и творчество Яна Райниса. — Рига, 1957. (рос.)
  • Hausmanis V. Tautas dzejnieks Rainis. — Riga, 1968. (латис.)
  • Hausmanis V. Raiņa daiļrades process. — Riga, 1971. (латис.)
  • Hausmanis V. Raiņa dramaturģija. — Riga, 1973. (латис.)
  • Kraulinš К. Raiņa dzīve un darbība. — Riga, 1953. (латис.)
  • Sokols E. Rainis. — Riga, 1962. (латис.)

Примітки ред.

  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #11889496X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. Krājuma dārgumi: Raiņa dramatiskā poēma "Daugava" Latvijas teātros. Aspazijarainis.lv (латис.). 17 листопада 2015. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 4 квітня 2021. 
  6. Upīte, Ieva (17 січня 2017). Dziesmas «Saule, Pērkons, Daugava» «aizmirstais pants» skan tikai skolēnu dziesmu svētkos. Lsm.lv (латис.). Процитовано 4 квітня 2021. 

Посилання ред.