Якір Петро Йонович

Петро Йонович Якір (20 січня 1923(19230120), Київ — 14 листопада 1982, Москва) — радянський історик, учасник правозахисного руху.

Петро Йонович Якір
Якір Петро Йонович.jpg
Народився 20 січня 1923(1923-01-20)[1]
Київ, Українська СРР, СРСР[1]
Помер 14 листопада 1982(1982-11-14)[1] (59 років)
Москва, СРСР[1]
·цироз печінки
Поховання Введенське кладовище
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність історик, правозахисник
Alma mater Московський історико-архівний інститутd
Заклад Інститут історії АН СРСР
Учасник німецько-радянська війна
Батько Якір Йона Еммануїлович
Мати Сарра Лазарівна Якір
Діти Ірина Петрівна Якір

ЖиттєписРедагувати

Батьки — воєначальник Якір Йона Еммануїлович та Якір Сарра Лазарівна (уроджена Ортенберг, 1900—1971).

Після страти Й. Е. Якіра 1937 року за звинуваченням в участі у військово-фашистській, антирадянській змові його дружину з сином вислали в Астрахань. Тут Петра заарештували за звинуваченням в «організації кінної банди» та Особлива нарада НКВС засудила його до 5 років ув'язнення як «соціально-небезпечний елемент[ru]». Його спровадили в колонію для малолітніх злочинців, де він пробув до 1942. Частину терміну Якір провів у колонії в місті Нижня Тура Свердловської області.

Пізніше призваний в армію, де за знання німецької мови був спрямований у фронтову розвідку[2].

У 1944 Якіра знову заарештували і 10 лютого 1945 засудили на 8 років ув'язнення за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та розголошенні державної таємниці. Термін відбував у Каргопольлазі (1945—1948), у Воркутлазі (1948—1953) і у Красноярському краї. Звільнившись у 1953, ще два роки пропрацював у місцевому ліспромгоспі. В 1955 був реабілітований та оселився в Москві.

З настанням «хрущовської відлиги» для Петра Якіра відкрилися нові можливості. В 1957 він був прийнятий в Московський історико-архівний інститут[ru]. Закінчивши виш у 1962, він отримав роботу в Інституті історії АН СРСР, навчався там само в аспірантурі, працював над дисертацією, присвяченій Червоній Армії, брав участь у складанні збірника «Командарм Якір» (1963), у якому опублікував свої дитячі спогади про батька.

Починаючи з 1966, Якір спільно з іншими дисидентами виступив із різкою критикою курсу брежнєвського партійного керівництва на поступове згортання десталінізації та відхід від демократичних норм суспільного і політичного життя. Восени того року він підписав петицію у Верховну Раду РРФСР, у якій висловлювив протест проти змін законодавства, що обмежували свободу слова та зборів. 1967 року став одним з авторів листа до ЦК КПРС проти реабілітації Сталіна. У січні 1968 Петро Якір, Юлій Кім і Ілля Габай[ru] підписали звернення «До діячів науки, культури, мистецтва»[3] з протестом проти ресталінізаціі та переслідування інакодумців. В 1969 — 1972 роках на квартирі Якіра проводили зустрічі правозахисників.

У лютому 1969 Якір написав «Листа в ЦК КПРС і в редакцію журналу „Більшовик“», у якому звинуватив Сталіна у порушеннях радянського кримінального законодавства. На 90-річчя з дня народження Сталіна (21 грудня 1969) брав участь у демонстрації протесту на Красній площі.

20 травня 1969 Петро Якір і Віктор Красін[ru] створили Ініціативну групу із захисту людських прав в СРСР, яка надіслала звернення в Раду ООН з людських прав.

У 1970 Петро Якір, Андрій Амальрік і Володимир Буковський дали інтерв'ю іноземному кореспондентові, яке було показано по американському телебаченню. Петро Якір брав участь у підготовці випусків «Хроніки поточних подій».

1972 року в Лондоні вийшла його книжка спогадів «Дитинство у в'язниці»[4]. 14 січня 1972 у Якіра провели обшук, під час якого вилучено документи самвидаву та правозахисні матеріали.

Після обговорення в Політбюро ЦК КПРС 21 червня 1972 Якіра заарештували. Віктора Красіна також було заарештовано. Слідство в їхній справі тривало чотирнадцять місяців, причому і Якір, і Красін активно співпрацювали зі слідством[5]. Згодом вони пояснили це тим, що намагалися уникнути розстрілу за ст. 64 КК РРФСР («зрада Батьківщини»). 27 серпня — 1 вересня 1973 в Москві відбувся суд, на якому обидва підсудні визнали себе винними в антирадянській агітації та заявили про своє каяття. Їх засудили до 3 років ув'язнення і 3 років заслання кожного. 5 вересня 1973 Якір і Красін публічно каялися на пресконференції, на якій були присутні іноземні журналісти; фрагменти пресконференції було показано по телебаченню[6].

28 вересня 1973 Верховний суд РРФСР зменшив Якіру та Красіну терміни позбавлення волі до вже відбутого, після чого Якіра заслано в Рязань[7].

У 1974 Указом Президії Верховної Ради Якіру дозволили повернутися до Москви, після чого він більше не брав участи у громадській діяльності.

У своїх мемуарах «58 з половиною, або Записки табірного недоумка» Валерій Фрід передбачає активну співпрацю Петра Якіра з НКВС[8]. Про це також згадував Д. В. Затонський[2].

Петро Якір загинув 14 листопада 1982 в Москві внаслідок нещасного випадку, похований поруч із могилою матері та кенотафом батька на Введенському кладовищі.

Родичі Петра Якіра:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #172166373 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Затонский Д. В. Мой отец нарком Затонский. // «Киевские ведомости». — 10 листопада 2001.
  3. Илья Габай, Юлий Ким, Пётр Якир. К деятелям науки, культуры, искусства [Архівовано 30 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  4. Якир П. Детство в тюрьме [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — L.: Macmillan Ltd, 1972.
  5. Сахаров А. Д. Воспоминания. — Ч. 2. — Гл. 10 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  6. Алексеева Л. М. Движение за права человека. IV. Кризис (1973-1974 гг.) // История инакомыслия в СССР., со ссылкой на «Хронику текущих событий», выпуск 30. — C. 69–71. (Перевірено 20 березня 2011)
  7. Об освобождении Якира и Красина от неотбытого срока наказания. [Архівовано 15 червня 2010 у Wayback Machine.] Записка КГБ в ЦК № 2436-Ц от 27.08.1974, утверждено ЦК
  8. Фрид В. С. 58 1/2: Записки лагерного придурка [Архівовано 17 вересня 2011 у Wayback Machine.]

КнигиРедагувати

  • Командарм Якір. Спогади друзів та соратників. Укладачі П. І. Якір та Ю. А. Геллер. — М.: Воениздат, 1963.
  • A Childhood in Prison (Дитинство у в'язниці: мемуари Петра Якіра)./Передмова Юлія Телесіна. — L.: Macmillan, 1972.
  • A Childhood in Prison. — N. Y.: Coward, McCann & Geoghegan, 1973.

ПосиланняРедагувати