Відкрити головне меню

Гаркавий Ілля Іванович

Гаркавий Ілля Іванович (19 (31) липня 1888, Мусієнкове, Російська імперія — 1 липня 1937(1937-07-01), Розстрільний полігон «Комунарка», СРСР) — радянський військовик, комкор (1935), член ВУЦВК, жертва сталінського Великого терору — розстріляний у 1937 році.

Ілля Іванович Гаркавий
GarkavyII.jpg
Народження 19 (31) липня 1888
Мусієнкове, Чернеччинська волость, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть 1 липня 1937(1937-07-01)[1] (48 років)
Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Приналежність РСЧА
Освіта Одеське військове училище
Роки служби Російська імперія 19141917
СРСР 19181937
Член Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Звання Imperial Russian Army Por 1917 h.png Поручик
Red Army ComCorps 1940 col.png Комкор
Командування Уральський військовий округ
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди Орден Червоного Прапора  — 1921

БіографіяРедагувати

Народився в українській селянській родині.

Навчався у Новомосковській учительській семінарії. Під час революційних подій 1905—1906 років організовував виступи слухачів семінарії. 1906 року кілька місяців переховувався по селах від влади[2]. Потім працював учителем.

1916 року закінчив Одеське військове училище. Під час Першої світової війни — поручник.

1917 — член полкового комітету, голова Кишинівської ради солдатських депутатів, один з організаторів Червоної гвардії у Тирасполі.

Від січня 1918 — в Червоній армії, комендант району Окремої армії Одеського військового округу.

В лютому 1918 вступив до РСДРП(б) (від березня — РКП(б)). Помічник військового керівника Воронезького губернського військового комісаріату.

У квітні-травні 1919 — в. о. начальника штабу 9-ї армії[3].

У липні-серпні 1919 — начальник штабу 45-ї стрілецької дивізії[ru], під час Південного походу частин Дванадцятої армії — в. о. начальника 45-ї дивізії (серпень-жовтень 1919), від жовтня 1919 до квітня 1921 — начальник штабу цієї дивізії.

Брав участь у боях проти військ Директорії, Денікінців, а також у Польсько-радянській війні

Член Всеросійського ЦВК і ЦВК СРСР.

Після громадянської війни на керівних військових посадах: з 1921 по 1924 рік був начальником штабу військ України і Криму, згодом стрілецької дивізії, замом члена РВР Кавказького військового округу, начальником гарнізону Києва, помічником командувача військами Київського військового округу. Командував стрілецькою дивізією, а з липня 1924 року — стрілецьким корпусом.

З 1928 по 1930 рік начальник командного управління Головного управління РСЧА.

З 1930 року комкор 14-о стрілецького корпусу.

У 1931—1935 роки помічник, пізніше заступник командувача Ленінградського військового округу.

Від 1935 року командувач військами Уральського військового округу і член Військової ради при наркомі оборони СРСР.

Заарештований 11 березня 1937, смертний вирок винесено 1 липня 1937. Того ж дня страчений.

Реабілітований 12 грудня 1956 року.

Мав дружину Емілію Лазарівну (ур. Ортенберг, 1895-1944/45), ув'язнену як дружина ворога народу. За спогадами племінника Петра Якіра, Емілію Гаркаву кинуто на Біломорсько-Балтійський канал, а з початком війни - відправлено з великим жіночим етапом на станцію Долинка, в Карагандинські табори, де вона й померла 1945 року, за місяць до звільнення.

Подружжя Гаркавих мало двох дітей. Молодший син Володимир (1926-1945) перебував до війни в дитячому будинку. Загинув 23 березня 1945 року на фронті. Про старшу дитину нічого невідомо.

НагородиРедагувати

  • орден Червоного Прапора (1928).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати