Відкрити головне меню

Які́р Йо́на Еммануї́лович (3 [15] серпня 1896(18960815), Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія — 11 червня 1937, Москва, СРСР) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу, учасник встановлення радянської влади в Україні, придушував повстанський рух, батько Петра Якіра, радянського дисидента.

Йона Еммануїлович Якір
Yakir Iona.jpg
Народження 16 лютого 1893(1893-02-16)
Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть 11 червня 1937(1937-06-11) (44 роки)
Москва, СРСР
Поховання Нове Донське кладовище
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Освіта Kharkiv Practical Technological Institute[d]
Роки служби 1916–1937
Партія КПРС
Член Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Звання Red Army ComArmy1 1940 col.png Командарм першого рангу
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Автограф Iona Yakir Signature 1936.png
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Якір Йона Еммануїлович у Вікісховищі?

Входить до числа постатей, що підпадають під декомунізацію[1].

Після перемоги більшовиків — командувач Українського військового округу, з 1935 року — Київського військового округу. 1937, після призначення командувачем Ленінградського військового округу, заарештований і розстріляний.

Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — травні 1937 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1930 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в червні 1930 — травні 1937 р. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) в липні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК ВКП(б) в лютому 1934 — червні 1937 р.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в Кишиневі в сім'ї аптекаря (провізора) Менделя (Еммануїла) Якіра і Хаї Меєрзон. За походженням єврей. Закінчив реальне училище. Деякий час навчався в Базельському університеті, з 1915 року — у Харківському технологічному інституті. Під час навчання в інституті брав участь у роботі студентських політгуртків, у квітні 1917 року вступив до більшовицької партії, у грудні став членом Бессарабського губревкому (1917-1918).

У січні 1918 року організував і очолив загін червоногвардійців, який вів боротьбу проти румунських окупаційних військ, що захопили Бессарабію. З вересня 1918 року — член Реввійськради 8-ї армії, командував групою військ. Восени 1918 року керував бойовими операціями проти білокозаків генерала Краснова, згодом — 45-ю стрілецькою дивізією[ru], яка вела бойові дії проти військ під командуванням генералів А. Денікіна, М. Юденича, а також армії отамана Н. Махна.

У серпні-вересні 1919 року очолював південну групу військ 12-ї армії, що здійснила бойовий похід з Одеси до Житомира. У березні-вересні 1920 року командував Фастівською, потім Золочівською та Львівською групами військ Червоної армії під час польсько-радянської війни (1920).

У 1921–1924 роках — командувач 14-ї армії, військами Кримського (з квітня 1921 року) та Київського військових округів (з жовтня 1921). 1921 року входив до складу Президії Кримського обкому РКП(б). У 1924–1925 роках Якір очолював головне управління навчальних закладів Червоної армії.

З листопада 1925 до травня 1937 року (протягом 12 років) командував військами Українського військового округу (а з 1935 року — Київського військового округу). У 1930–1934 роках — член Реввійськради СРСР, з 1936 року — член Військової ради НКО СРСР. Обирався делегатом з'їздів РКП(б), а також дев'яти з'їздів Компартії більшовиків України. Неодноразово входив до складу ЦВК УСРР, а також ЦВК Союзу РСР. Автор праць з питань військового будівництва, місця армії у функціонуванні політичної системи.

У 1937 році — командувач військ Ленінградського військового округу.

РепресіїРедагувати

У 1937 заарештований і за особистою санкцією Й. Сталіна 11 червня 1937 року розстріляний.

Згодом реабілітований.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Список осіб, які підпадають під закон про декомунізацію | Офіційний веб-сайт УІНП. www.memory.gov.ua (uk). Процитовано 2018-09-09.