Якір Йона Еммануїлович

Які́р Йо́на Еммануї́лович (3 (15) серпня 1896, Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія — 12 червня 1937(1937-06-12), Москва, СРСР) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу, учасник встановлення радянської окупаційної влади в Україні, придушував повстанський рух, батько Петра Якіра, радянського дисидента. Після перемоги більшовиків — командувач Українського військового округу, з 1935 року — Київського військового округу. 1937 року, після призначення командувачем Ленінградського військового округу, заарештований і розстріляний.

Йона Еммануїлович Якір
Yakir Iona.jpg
Народження 3 (15) серпня 1896
Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть 12 червня 1937(1937-06-12) (40 років)
Москва, СРСР
Поховання Новий донський цвинтар
Національність єврей
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1925).svg Російська СФРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Освіта Харківський технологічний інститут[d] і Базельський університет
Роки служби 1916–1937
Партія КПРС і Російська соціал-демократична робітнича партія
Член ЦК КПРС
Звання Komandarm 1st Class Collar Insignia.PNG Командарм першого рангу
Командування Київський військовий округ
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Діти Якір Петро Йонович
Автограф Iona Yakir Signature 1936.png
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
CMNS: Якір Йона Еммануїлович у Вікісховищі

Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — травні 1937 року. Кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — червні 1930 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в червні 1930 — травні 1937 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) в липні 1930 — січні 1934 року. Член ЦК ВКП(б) в лютому 1934 — червні 1937 року.

Входить до числа осіб, що підпадають під декомунізацію[1].

БіографіяРедагувати

Народився 3 (15) серпня 1896(18960815) року в єврейській родині аптекаря (провізора) Менделя (Еммануїла) Якіра і Хаї Меєрзон в Кишиневі, тепер Молдова. З серпня 1910 по травень 1912 року працював репетитором і домашнім учителем у Кишиневі. У 1912 році закінчив реальне училище в Кишиневі.

У травні 1912 — травні 1914 року — лаборант, студент Базельського університету в Швейцарії. У травні 1914 — жовтні 1915 року — студент 3-го курсу Харківського технологічного інституту, навчання не закінчив. Під час навчання в інституті брав участь у роботі студентських політичних гуртків.

У жовтні 1915 — листопаді 1916 року — табельник-слюсар заводу сільськогосподарських машин і знарядь акціонерного товариства «І.І. Ген» в Одесі.

У листопаді 1916 — березні 1917 року — рядовий команди артилерійських піротехніків при штабі Особливої російської армії на Румунському фронті. У березні — червні 1917 року — рядовий 5-го полку 1-ї Заамурської дивізії російської армії на Румунському фронті.

Член РСДРП(б) з квітня 1917 року.

У червні — листопаді 1917 року — секретар Військової ради Особливої російської армії на Румунському фронті.

З грудня 1917 року — член Бессарабської ради, член Бессарабського губернського комітету РСДРП(б), член Бессарабського революційного комітету.

У грудні 1917 року організував і очолив батальйон червоногвардійців зведеного Бессарабського загону, який вів боротьбу проти румунських військ, що захопили Бессарабію. Потім служив комісаром бригади Воронезької дивізії та комісаром 2-ї Курської дивізії РСЧА. З липня по вересень 1918 року — комісар Поворінської бойової дільниці РСЧА на Царицинському фронті. З вересня 1918 року — начальник Політичного відділу Південної ділянки загонів завіси РСЧА, керував бойовими операціями проти білокозаків генерала Краснова.

8 жовтня 1919 — квітень 1919 року — член Революційної військової ради 8-ї армії РСЧА Південного фронту, командувач групи військ. 7 липня — 18 серпня 1919 року — начальник 45-ї стрілецької дивізії РСЧА, яка вела бойові дії проти військ під командуванням генералів Антона Денікіна, Миколи Юденича, а також армії отамана Нестора Махна.

18 серпня — 4 жовтня 1919 року — командувач Південної групи військ 12-ї армії РСЧА, що здійснила бойовий похід з Одеси до Житомира. 19 жовтня 1919 — 6 квітня 1921 року — начальник 45-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 20 травня по вересень 1920 року командував Фастівською, потім Золочівською та Львівською групами військ Південно-Західного фронту РСЧА під час польсько-радянської війни (1920). З 15 по 31 грудня 1920 року — тимчасовий командувач 14-ї армії РСЧА. У 1921 році — командир і військовий комісар стрілецького корпусу РСЧА.

У квітні — листопаді 1921 року — командувач військ Кримського військового району, входив до складу президії Кримського обласного комітету РКП(б).

У листопаді 1921 — 21 квітня 1922 року — командувач військ Київського військового округу. 1 червня 1922 — вересень 1923 року — командувач військ Київського військового району Українського військового округу.

У вересні — грудні 1923 року — командир і комісар 14-го стрілецького корпусу Українського військового округу.

У грудні 1923 — квітні 1924 року — помічник командувача Збройними силами України і Криму.

У квітні 1924 — листопаді 1925 року — начальник Головного управління військово-навчальних закладів РСЧА.

З листопада 1925 до 17 травня 1935 року командував військами Українського військового округу в Харкові.

З 17 травня 1935 по 10 травня 1937 року — командувач військ Київського військового округу.

З 10 по 28 травня 1937 року — командувач військ Ленінградського військового округу, до командування так і не приступив через арешт.

У 1930—1934 роках — член Реввійськради СРСР, з 1936 року — член Військової ради НКО СРСР. Обирався делегатом з'їздів РКП(б), а також дев'яти з'їздів Компартії більшовиків України. Неодноразово входив до складу ВУЦВК, а також ЦВК Союзу РСР. Автор праць з питань військового будівництва, місця армії у функціонуванні політичної системи.

Брав участь у масових репресіях у СРСР. Так у лютому 1937 року на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) , яке розглядало долю М .І. Бухаріна та О. І. Рикова , кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП (б) Й. Е. Якір виступив за негайний суд над ними із використанням смертної кари.

РепресіїРедагувати

28 травня 1937 року заарештований і за особистою санкцією Й. Сталіна 12 червня 1937 року розстріляний. Похований на Донському цвинтарі Москви.

31 січня 1957 року реабілітований. 27 лютого 1957 року поновлений в КПРС.

НагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати