Вікіпедія

Шуфрич Нестор Іванович

український політик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шуфрич.

Не́стор Іва́нович Шу́фрич (нар. 29 грудня 1966, Ужгород, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР) — український проросійський політик, Народний депутат України. Член забороненої проросійської партії «ОПЗЖ», голова Комітету ВРУ з питань свободи слова.

Нестор Іванович Шуфрич
Нестор Шуфрич 8 февраля 2010 года.JPG
Нестор Шуфрич у 2010
Ім'я при народженні Нестор Іванович Шуфрич
Народився 29 грудня 1966(1966-12-29) (56 років)
Ужгород
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик
Галузь політик
Alma mater УжНУ
Науковий ступінь кандидат економічних наук
Знання мов російська, українська і угорська
Членство Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4], народний депутат України і народний депутат України
Партія ОПЗЖ
У шлюбі з колишня — Наталія Ворона
Діти Олександр Шуфрич, Нестор Шуфрич
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
3-го скликання
СДПУ (о) 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
СДПУ (о) 3 вересня 2002 — 25 травня 2006
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 — 11 березня 2010[5]
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014
8-го скликання
Опозиційний блок 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019
9-го скликання
ОПЗЖ 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Був членом Партії регіонів (2007—2014). Власник ФК «Говерла» (Ужгород) та телеканалу «UkrLive»[6]. Колишній власник проросійського пропагандистського телеканалу «Перший незалежний». Кандидат економічних наук (2004).

ЖиттєписРедагувати

Освіта: Ужгородський університет (1992), історик; кандидат економічних наук з 2004 р. — дисертація на тему «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині» (Інститут аграрної економіки УААН).

1985—1987 — служба у війську.

1987—1988 — перекладач торгово-побутового підприємства в Ужгороді.

З 1989 — радник кооперативного об'єднання «Ретро»; комерційний директор радянсько-австрійського спільного підприємства «Текоп».

З 1991 року — директор, а з 1995 року президент українсько-американського СП «Вест-Контрейд».

Член СДПУ(о) протягом 1996—2007, заступник секретаря Закарпатського ОК СДПУ(о) (з 1997), заступник голови СДПУ(о) (березень 2003 — квітень 2005); член Політбюро СДПУ(о) (з 1998 року), 1-й заступник голови СДПУ(о) (з квітня 2005).

Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 70, Закарпатської області від СДПУ(о). «За» проголосувало 9,20 %, став 3-м з 20 претендентів. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(о). Обраний депутатом Закарпатської облради (2002).

Народний депутат України 3 скликання 1998—2002, виборчий округ № 70, Закарпатська область. З'яв. 70,8 %, за 16,8 %, 12 суперників. На час виборів: президент СП «Вест-Контрейд» (м. Ужгород), член СДПУ(о). 03.1998 — кандидат в народні депутати України від СДПУ(о), № 22 в списку. член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (07.1998-03.2000), член Комітету з питань бюджету (з 03.2001), заступник голови Комітету з питань бюджету (з 04.2001); уповноважений представник фракції СДПУ(о) (з 05.1998); член Контрольної комісії з питань приватизації (з 07.1998).

Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 05.1999).

Народний депутат України 4-го скликання з липня 2002 по квітень 2006, виборчий округ № 201, Черкаська область, самовисування. За 29,80 %, 18 суперників. На час виборів: президент «Черкаської м'ясної компанії» (хоча фактично він в цій установі ніколи не працював[джерело?]), член СДПУ(о). член фракції СДПУ(о) (з 09.2002), член Комітету з питань бюджету (з 06.2003)[7].

У березні 2006 — кандидат у нардепи України від партії Не так!, № 4 в списку, член СДПУ(о). Депутат ВР АР Крим (04.2006-11.07) від Опозиційного блоку «Не так»!

12 грудня 2006 — 18 грудня 2007 — Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в складі другого уряду Януковича.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 5 в списку. На час виборів: Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, безпартійний.

9 липня 2010 р. — Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра М.Азарова звільнила Н.Шуфрича з посади міністра України з питань надзвичайних ситуацій.

9 липня 2010 р. — згідно з указом Президента України В.Януковича Н.Шуфрича призначено на посаду заступника секретаря РНБО[8].

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Польщі з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду[9].

Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 р. від Партії регіонів, № 27 в списку.

За свідченням Олександра Попова слідкував за розгоном студентів 30 листопада 2013 р.[10].

16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру»[11].

Після розвалу «Партії регіонів» став членом нового політичного утворення, що виникло на її основі — «Опозиційного блоку», та був обраний до Верховної Ради України[12].

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 р. від Опозиційний блок, № 7 в списку.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей[13].

З серпня 2019 — керівник Парламентського комітету з питань свободи слова[14].

Сім'яРедагувати

Рід Шуфричів має сербське походження[15][16], але вже до початку XX ст. родина українізувалася. Першим відомим представником був дід Нестора Шуфрича — банкір Юлій Шуфрич, який займав посади керівника: Тячівського відділення Агробанку Чехословаччини, філіалу Національного банку Угорщини, ужгородського філіалу Агробанку Чехословаччини, а з включенням Закарпаття до складу УРСР протягом перших чотирьох років був керівником обласного відділення Держбанку СРСР[17]. Через відмову вступити в партію був знятий з посади, а пропозицію зайняти пост зама він відхилив[18]. Його дружиною була відома тенісистка Валерія Шуфрич (з дому Баркас). Вона була чемпіонкою по тенісу Чехословаччини (до 1938 р.), Угорщини, а після 1945 р. виступала за СРСР[17].

Батько Шуфрича, Іван (Іштван) Юлійович, навчався Харківському педагогічному інституті з 1953 по 1958 рр.; був військовослужбовцем; призер України по тенісу, очільник обласного відділення «Динамо»[16][19]. Після 1991 р. почесний консул Словаччини в Ужгороді[20][21]; почесний президент ФК «Говерла»[22][23].

Мати Шуфрича, Марія Петрівна, 18 років працювала в обласному відділенні «Спортлото»[16][24]. За деякими даними, вона відповідала за перевезення товарів в транспортній конторі[20]. Їй належала нафтова свердловина на території Полтавської області[25][26]. Померла в 2010 році від грипу. Від першого шлюбу мала сина Олександра[24].

Нестор Шуфрич був одружений двічі. Перша дружина — Ірина, була донькою одного із секретарів Закарпатського обкому партії[27]. Народила йому сина Олександра (1988 р. н.), який навчався в Академії адвокатури і грав у молодіжному складі ФК «Закарпаття» (Ужгород). Друга дружина — модель Наталія Ворона, народила сина Нестора (1994 р. н.).

Родова схемаРедагувати

Василь Шуфрич (*1881 — †1986) ∞ Естер Товт (*? — †?)

  • Єлизавета Василівна (*? — †?)
  • Ірина Василівна (*1922 — †1978) ∞ Федір Федорович Канижай (*1923 — †1977)
  • Кароль Васильович (*? — †?)
  • Моргит Василівна (*? — †?) ∞ о. Морика Дудинський (*? — †?)
  • Юлій Васильович (*? — †1986) ∞ Валерія Баркас (*? — †?)

СтаткиРедагувати

  • За 2019 рік Шуфрич задекларував готівки на загальну суму 137,48 мільйона гривень, з них гривень лише 200 тис., 2,45 млн доларів і 2,3 млн євро[28].
  • В 2019 році, за матеріалами розслідування проєкту «Схеми», родина народного депутата від ОПЗЖ Нестора Шуфрича зареєструвала нерухомість в окупованому Криму за законами РФ, таким чином визнавши юрисдикцію Кремля на українському півострові[29].

Нагороди та відзнакиРедагувати

Орден «За заслуги» III (2002) і II ступенів (2004).

Цікаві фактиРедагувати

  • Нестор Шуфрич ще у 15-річному віці (1982) здобув звання «майстер спорту СРСР» зі стрільби з лука, і навіть був кандидатом до молодіжної збірної Радянського Союзу[30].
  • У липні 2013 р., в залі Верховної Ради України, на голову Нестора Шуфрича впав шматок 15-тонної люстри[31].
  • У соцмережах з'явився інтернет-мем: «Шуфрич не битий вже (…) днів».

СкандалиРедагувати

  • Через підкуп виборців, 20-гривневі купюри на Черкащині стали іноді називати на честь Шуфрича «несторками»[32][33][34].
  • В біографії Нестора Шуфрича є доволі багато фактів публічних бійок. Однією із перших була бійка 21 грудня 2004 року в приміщенні ЦВК[35]. У 2008-му Шуфрич вдарив Миколу Рудьковського[36]. У 2009-му були бійки із Сергієм Льовочкіним[37] та Юрієм Луценком[38]. Публічно з'ясувати стосунки на рингу Нестор Шуфрич пропонував у 2008 році тодішньому керівнику Управління державної охорони Валерію Гелетею, але останній відмовився від поєдинку[38]. Після бійки із Юрієм Луценком останній оприлюднив матеріали кримінальної справи, порушеної у 1998 році проти Нестора Шуфрича за фактом побиття ним своєї дружини[39].
  • В червні 2013 року, в числі 148-ми народних депутатів України, Шуфрич підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.
  • 30 вересня 2014 року, активісти Правого сектора, Автомайдану, Євромайдану і Самооборони привезли сміттєвий бак «для люстрації» Шуфрича, який приїхав в Одесу на засідання партії «Опозиційний блок», однак Шуфрич намагався втекти, за що активісти його побили.[40][41][42] Спікер партії «Правий сектор» Борислав Береза заявив, що побиття інсценовано самим Нестором Шуфричем[43] Працівники МВС встановили 14 осіб причетних до інциденту, один з учасників Микола Доценко безслідно зник.[44].
  • Футбольний клуб «Говерла», яким володіє Нестор Шуфрич (президентом є його батько Іван Шуфрич, а віце-президентом — син Олександр Шуфрич[45]) припинив своє існування після низки скандалів щодо невиплат зарплатні гравцям клубу і невиконання вимог ФФУ щодо їх погашення[46] у 2016 році.
  • У лютому 2017 року Нестора Шуфрича Генеральний прокурор України Юрій Луценко звинуватив у несплаті податків на 40 млн гривень. У разі несплати податків йому загрожує в'язниця на 3 роки[47].
  • 30 грудня 2019 року, велика кількість ЗМІ повідомили з посиланням на сайт компанії Thormählen & Cochran Safaris, клієнтом якої був Шуфрич орієнтовно у 2015 році, що Шуфрич вбивав тварин у Африці, серед яких східний чорний носоріг, бура гієна, антилопа орікс, антилопа гну та інші. Деякі з тварин належать до видів, що вимирають[48].
  • 18 лютого 2022 року, пізно ввечері, Нестор Шуфрич і головний редактор сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов побилися у прямому ефірі ток-шоу «Свобода слова» ведучого Савіка Шустера на телеканалі «Україна 24»[49][50].
  • 4 березня 2022 року Нестора Шуфрича затримали при спробі фотографувати блокпост. При затриманні охоронці Шуфрича намагалися відстрілюватися. Бійці 206-го батальйону територіальної оборони Києва передали затриманих СБУ[51][52].

Питання військового звання і ставлення до російсько-української війниРедагувати

У своїх інтерв'ю Нестор неодноразово називав себе «капітаном запасу»,[53] але даних про те, де і як він отримав це військове знання, немає. Також він заявляв про готовність взятися за зброю «у разі війни»,[53] але, водночас, заперечує Російсько-українську війну, що триває з 2014 року, а бойові дії на Сході України називає «війною між українцями»[54].

ЗахопленняРедагувати

Любить полювання, зокрема, полює на рідкісних диких тварин у Африці.[55][56]

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  4. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  5. ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1986-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Шуфрича Н.І.»
  6. ↑ Шуфрич стал совладельцем телеканала "Перший незалежний", Гордон. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021. 
  7. ↑ Постанова Верховної Ради України від 5 червня 2003 року № 890-IV «Про обрання народного депутата України Шуфрича Н.І. членом Комітету Верховної Ради України з питань бюджету»
  8. ↑ Указ Президента України від 9 липня 2010 року № 763/2010 «Про призначення Н. Шуфрича заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  9. ↑ Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 17 липня 2013. 
  10. ↑ Попов "злив" Клюєва на допиті у ГПУ - ЗМІ. Українська правда. 14 грудня 2013. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 9 червня 2021. 
  11. ↑ В Раду идут 127 депутатов, голосовавших за законы 16 января [Архівовано 27 грудня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 3 вересня 2016. Процитовано 8 вересня 2016. 
  13. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  14. ↑ Шуфрич очолить комітет по свободі слова. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019. 
  15. ↑ Дед Нестора Шуфрича считал себя русином. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017. 
  16. ↑ а б в Александр Чаленко. Восемь фактов о Несторе. — Картина дня, 14.12.2006
  17. ↑ а б Нестор Шуфрич: закарпатский пострел везде поспел!. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017. 
  18. ↑ Дед Лободы готовил революцию с Че Геварой, а Пьеху внук зовёт «бабон» | Кем были дедушки и бабушки известных политиков и артистов. Архів оригіналу за 25 червня 2011. Процитовано 15 листопада 2017. 
  19. ↑ Наталия Тимошенко. ЧП по имени Нюся [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]. — Новая, 29.08.2007
  20. ↑ а б Александра Харченко. Мама Шуфрича до сих пор готовит ему манную кашу. — Сегодня, 29.12.2006
  21. ↑ Чрезвычайная ситуация: Шуфрич! [Архівовано 15 листопада 2017 у Wayback Machine.] — Версии.com, 15.12.2006
  22. ↑ Иван Шуфрич: биография — футбол | HotSport.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 15 листопада 2017. 
  23. ↑ Парковая страница Imena.UA. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2017. 
  24. ↑ а б Мать Нестора Шуфрича умерла на 8 марта 2010 года от гриппа (ФОТО) — UA-REPORTER.COM — горячие новости. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 15 листопада 2017. 
  25. ↑ Шуфрич скорбит, что его мама не может заниматься нефтедобычей | ОБКОМ. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2017. 
  26. ↑ Следствие: 72-летняя мать Шуфрича причастна к незаконному изъятию 970 гектаров леса " Новости бизнеса — Корреспондент. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2017. 
  27. ↑ У Шуфрича шрам від собаки. Він хоче в прем'єри Порошенко (Українська правда, 20 січня 2005)
  28. ↑ ТОП-20 депутатів з найбільшою кількістю готівки [Архівовано 7 вересня 2021 у Wayback Machine.], Громадське, 17 червня 2020
  29. ↑ Нардеп Шуфрич зареєстрував нерухомість та землю в Криму за російськими законами. 21.02.2022. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022. 
  30. ↑ Янукович вбив у Шуфричі великого стрільця зі званням (tabloid.pravda.com.ua, 1 липня 2008). Архів оригіналу за 31 грудня 2008. Процитовано 22 серпня 2009. 
  31. ↑ У Раді на Нестора Шуфрича впав шматок 15-тонної люстри. ТСН.ua. 4 липня 2013. Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 18 травня 2017. 
  32. ↑ Фрис, Зиновій (11 січня 2005). Зміна політичних еліт в Україні: чого чекати?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 18 травня 2017. 
  33. ↑ Завражина Г. В. Мовленнєва агресія та засоби її вираження в масмедійному політичному дискурсі України (на матеріалі російськомовної газетної комунікації): автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.02 / Г. В. Завражина ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-т філології. — К., 2008. — 20 с. — укр.
  34. ↑ Помста за "несторки"? Нардеп Шуфрич ледь не став жертвою "люстрації" в парламенті. Провінція. 5 липня 2013. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 18 травня 2017. 
  35. ↑ У ЦВК Шуфрич пожбурив у представника Ющенка мікрофоном. Українська правда. 21 грудня 2004. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 18 травня 2017. 
  36. ↑ ШУФРИЧ ПОБИВ РУДЬКОВСЬКОГО. Українська правда. 20 листопада 2008. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 9 червня 2021. 
  37. ↑ ШУФРИЧ ПОБИВ ЛЬОВОЧКІНА?. Українська правда. 8 липня 2009. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 9 червня 2021. 
  38. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014. 
  39. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 22 жовтня 2014. 
  40. ↑ Одессе избили Нестора Шуфрича (рос.)
  41. ↑ У мережі з'явилося чергове відео побиття Шуфрича: нардепу викручували руки і розбили ніс. [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.] ТСН.ua. 30.09.2014.
  42. ↑ Як Шуфрич давав та діставав стусанів у різні роки. ВІДЕО. [Архівовано 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Українська правда. Табло ID. 30.09.2014.
  43. ↑ Борислав Береза: Шуфрич сам организовал свое избиение [Архівовано 2 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  44. ↑ ПІСЛЯ ПОБИТТЯ ШУФРИЧА ЗНИК АКТИВІСТ «ПРАВОГО СЕКТОРА». Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 7 жовтня 2014. 
  45. ↑ Керівництво - ФК "Говерла". fcgoverla.uz.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2015. Процитовано 8 вересня 2016. 
  46. ↑ Про ФФУ. www.ffu.org.ua. Архів оригіналу за 16 травня 2016. Процитовано 8 вересня 2016. 
  47. ↑ Луценко хоче зняти недоторканність з Шуфрича і ще 2 нардепів. www.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2017. 
  48. ↑ Сеть взбудоражили фото Шуфрича с убитыми африканскими животными. fakty.ua (рос.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019. 
  49. ↑ Юрій Бутусов і Нестор Шуфрич жорстко побилися у прямому ефірі. 19 лютого 2022, 01:08. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022. 
  50. ↑ У Шустера Бутусов дав по пиці Шуфричу. ФОТО. 19.02.2022, 00:03. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2022. 
  51. ↑ Нардепа Шуфрича затримали бійці тероборони за спробу сфотографувати блокпост. — 2022. — 4 березня. — Дата звернення: 04.03.2022.
  52. ↑ Шуфрича затримали у Києві: фотографував блокпост, охорона відстрілювалась. — 2022. — 4 березня. — Дата звернення: 04.03.2022.
  53. ↑ а б Шуфрич пообіцяв піти воювати, якщо Україну атакують. Слово і Діло (укр.). 21 березня 2021. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 14 лютого 2022. 
  54. ↑ Шуфрич і війна. Яка відповідальність за заперечення факту агресії Росії проти України?. Радіо Свобода (укр.). 13 вересня 2018. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 14 лютого 2022. 
  55. ↑ У Шуфрича прокоментували історію про полювання на рідкісних тварин в Африці. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 27 березня 2023. 
  56. ↑ Шуфрич визнав, що полював на диких тварин в Африці, каже - законно. Українська правда (укр.). Процитовано 27 березня 2023. 

ПосиланняРедагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шуфрич Нестор Іванович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шуфрич_Нестор_Іванович&oldid=39216343