Шлезвіг-Гольштейн (провінція)

Шле́звіг-Гольште́йн, або Шле́звіг-Гольште́йнська прові́нція (нім. Provinz Schleswig-Holstein) — у 18671946 роках прусська провінція на території Ютландського півострова. Провінційна столиця — Кіль (1867—1879, 1917—1946), Шлезвіг (1879—1917). Перебувала у складі Прусського королівства (1867—1871), Німецької імперії (1871—1918), а також Вільної держави Пруссія, що входила до Веймарської республііки (1918—1933) і нацистської Німеччини (1933—1945). Створена 1867 року на основі герцогств Шлезвіг і Гольштейн[2], до яких 1876 року приєднали Саксонію-Лауенбург. Займала терени сучасних німецьких федеральних земель Шлезвіг-Гольштейн, Гамбург. До 15 червня 1920 року включала Південну Данію (так званий Північний Шлезвіг), яка була віддана Данії за результатами плебісциту після поразки Німеччини у Першій світовій війні. Площа — 15.682 км² (1939)[1]. Населення — 1.589.267 осіб (1939)[1]; густота населення — 101 ос./км² (1939). 23 серпня 1946 року перетворена на федеральну землю Шлезвіг-Гольшейн.

Шлезвіг-Гольштейн
Arms of Schleswig-Holstein.svg
Map-Prussia-SchleswigHolstein.svg
   Провінція в Німецькій імперії (1871)
Країна:

1867—1871: Пруссія
1871—1946: Німеччина

Центр: 1867—1879: Кіль
1879—1917: Шлезвіг
1917—1946: Кіль
Герцогства: Шлезвіг, Гольштейн і Саксонія-Лауенбург
Наступник: Шлезвіг-Гольштейн
Площа: 15.682 км² (1939)[1]
Населення: 1.589.267 осіб (1939)[1]

ГеографіяРедагувати

Шлезвіг-Гольштейнська провінція розташовувалася на Ютландському півосторові між Балтійським морем на сході і Півінічно-Німецьким морем на заході[2]. Вона межувала на півночі із данською Ютландією, на півдні — з німецькою провінцією Ганновер і областю міста Гамбург, на заході — з Мекленбургом, князівством Любек і областю міста Любек[2].

Площа провінції змінювалася. 1910 року вона становила 19.018,8 км²[3], а 1939 року, внаслідок втрати частини території на користь Данії, скаладала вже 15.682 км²[1].

До складу провінції входили острови Гельголанд, а також багато великих і малих островів вздовж західного берега серед широких мілин, і кілька островів біля східного берега[2]. До складу великих островів на сході входили Альзен, Фемарн і Ерьо; на заході — Рем, Зільт, Фер, Амрум, Пелльворм, Нордстранд і Галліген[2].

У межах провінції розташовувалися кілька анклавів: 4 гамбурзьких, 5 любекських і 3 мекленбург-стрілецьких[2].

ІсторіяРедагувати

 
Карта провінції (1905).

Утворення провінціїРедагувати

Шлезвіг-Гольштейнська провінція утворилася із колишніх данських герцогств Шлезвіг і Гольшейн, завойованих Пруссією у 1864—1866 роках, а також Лауенбурзького герцогства, яке приєдналося до Пруссії 1876 року[2].

Згідно з Празьким мирним договором від 23 серпня 1866 року Австрійська імперія поступилася герцогствами Шлезвіг і Гольшейн на користь Пруссії. Одна зі статей договору передбачала плебісцит населення у Північному Шлезвігу про приєднання до Данії або Пруссії, але цей пункт проігнорували, а через 12 років — скасували[2]. Паралельно, 27 вересня 1866 року Прусія уклала іншу угоду із великим герцогом Петером Ольденбурзьким, за якою він зрікався своїх претензій на спадщину у Шлезвігу й Гольштейні за 1 мільйон талерів[2]. 12 січня 1867 року Прусія об'єднала обидва герцогства, проголосивши створення Шлезвіг-Гольштинської провінції[2].

РозвитокРедагувати

Жителі герцогств дуже негативно сприйняли приєднання до Пруссії[2]. Ставлення поступово змінилося на краще після пруссько-французької війни 1870—1871 років й постання Німецької імперії[2]. Нова влада перетворила Кіль на першу військову гавань і базу країни, сприяла економічному злету Альтони, а 1895 року завершила будівництво каналу імператора Вільгельма (Кільського каналу)[2]. Ці перетворення оживили увесь регіон.

1881 року німецький крон-принц Вільгельм, майбутній імператор, заручився із шлезвіг-гольштейнською принцесою Августою-Вікторією, старшою донькою титулярного шлезвіг-гольштейнського герцога Фрідріха. Таким чином відбулося замирення німецької правлячої династії із Августенбурзьким домом[2]. 1885 року Фрідріх отримав у володіння Августенбурзький замок і державну річну ренту в 300 тисяч марок[2], за що відмовився від претензій на Шлезвіг-Гольштейн.

1890 року, згідно з Занзібарським договором, Велика Британія повернула Німеччині острови Гельголанд, які увійшли до складу Шлезвіг-Гольштейнської провінції[2][4].

Шлезвізькі плебісцитиРедагувати

 
Агітаційний плакат 1920 року: «1000 років ми — шлезвігці! Ми лишаємося ними, тому голосуємо за Німеччину!»

Після поразки Німеччини у Першій Світовій війні країна уклала Версальський договір від 28 червня 1919 року, який вимагав провести на території Шлезвігу плебісцит населення про приналежність до Данії.

10 лютого і 14 березня 1920 року, під наглядом спостерігачів від країн Антанти, відбулося два плебісцити у Північному (Зона І) і Центральному Шлезвігу (Зона ІІ). Населення північних областей проголосували за приєднання до Данії (74.9 %, 75.431 особа), а центральних — за залишення у Німеччині (80.2 %, 51,742 особи)[5]. Населення великих німецькомовних міст і повітових центрів таких як Тондерн (76.5%), Апенраде (55.1%), Зондербург (56.2%), а також мешканці деяких південних районів Північного Шлезвігу, проголосували за Німеччину, але їхнє волевиявлення проігнорували.

15 червня того ж року Північний Шлезвіг (Апенрадський, Гадерслебенський, Зондебурзький повіти) увійшов до складу Данії й отримав назву Південна Ютландія. 1921 року було визначено новий дансько-німецький кордон[5].

Утворення земліРедагувати

23 серпня 1946 року на основі Шлезвіг-Гольштейнської провінції була утворена Шлезвіг-Гольштейнська земля Німеччини[6]

Адміністративний поділРедагувати

ПовітиРедагувати

  • Урядові округи Шлезвігу (Regierungsbezirk Schleswig) і Гольштейну (Regierungsbezirk Holstein) утворені 1 жовтня 1868 року.
1868 1889 1920 1932—1933 1946 1970 1974
Ш
Л
Е
З
В
І
Г
Апенраде (Kreis Apenrade) → до Данії за результатами плебісциту
Гадерслебен (Kreis Hadersleben)
Зондербург (Kreis Sonderburg)
Фленсбург
Kreis Flensburg
Фленсбург (Stadtkreis Flensburg)
Фленсбург-Ланд (Landkreis Flensburg-Land) Шлезвіг-Фленсбург
Шлезвіг (Kreis Schleswig)
Екенрнферде (Kreis Eckernförde) Рендсбург-Екернферде
Айдерштедт (Kreis Eiderstedt) Гузум-Айдерштедт
Kreis Husum-Eiderstedt
Айдерштедт Північна Фризія
Гузум (Kreis Husum) Гузум
Тондерн (Kreis Tondern) Південний Тондерн (Kreis Südtondern)

НаселенняРедагувати

Рік Осіб[7] Лютерани Католики Інші християни Юдеї
1871 995.873
1880 1.127.149
1890 1.219.523 (100%) 1.190.793 (98%) 21.807 (2%) 2.833 (0,23%) 3.751 (0,31%)
1900 1.387.968 (100%) 1.349.297 (97%) 30.524 (2%) 3.928 (0,28%) 3.486 (0,25%)
1910 1.621.004
1925 1.519.365 (100%) 1.431.057 (94%) 41.349 (3%) 1.288 (0,08%) 4.152 (0,27%)
1933 1.589.664 (100%) 1.459.722 (92%) 47.526 (3%) 309 (0,02%) 3.117 (0,2%)
1939 1.589.267 (100%) 1.418.079 (89%) 68.311 (4%) 4.237 (0,27%) 596 (0,04%)

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Statistisches Jahrbuch für das Deutsche Reich 1939/40
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т Шлезвиг-Гольштиния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1903, Т. 39, С. 677—682.
  3. Provinz Schleswig-Holstein (Landkreise, Gemeinden und Gutsbezirke) 1910
  4. Helgoland-Sansibar-Vertrag
  5. а б Alnor, K. Die Ergebnisse der Volksabstimmungen vom 10. Februar und 14. März 1920 in der 1. und 2. schleswigschen Zone (= Heimatschriften des Schleswig-Holsteiner-Bundes. Band 15). Flensburg (Lutherhaus): Verlag des Schleswig-Holsteiner-Bundes, 1925.
  6. Verordnung Nr. 46, Auflösung der Provinzen des ehemaligen Landes Preußen in der Britischen Zone und ihre Neubildung als selbständige Länder (1946). verfassungen.de. 1946-08-23. 
  7. Rademacher, M. Deutsche Verwaltungsgeschichte von der Reichseinigung 1871 bis zur Wiedervereinigung 1990. Osnabrück, 2006.[1]

БібліографіяРедагувати

  • Urkundensammlung. Kiel, 1839—74.
  • Quellensammlung. Kiel, 1862—74.
  • Regesten und Urkunden. Hamburg, 1886—9
  • Zeitschrift der 1833 gegr. Schl.-holst.-lauenburg. Gesellschaft für vaterländische Geschichte
  • Christiani, «Gesch. der Herzogtümer Schleswig und Holstein», 1775—79
  • Christiani, «Gesch. Schl. und Holst. unter d. oldenburgischen Haus» Kiel, 1781
  • Hegewisch, «Gesch. Schl. etc. 1588—1694. Kiel, 1801—1802
  • Waitz, «Schleswig-Holsteins Geschichte», 1851—54.
  • Handelmann, «Geschichte von Schleswig» (1874)
  • Möller, «Geschichte Schleswig-Holsteins» Altona, 1888.
  • Droysen und Samwer, «Die Herzogtümer Schl.-Holst. und d. Königr. Dänemark. Aktenmässige Geschichte der dänischen Politik seit 1806» Hamburg, 1850.
  • Sybel, «Die Begründung des Deutschen Reichs durch Wilhelm I», 1889, Bd. 3.
  • Lohr, «Die Schleswig-holsteinische Frage bis zur Erhebung der Herzogtümer 1848», 1895
  • Samwer, «Die Staatserbfolge der Herzogtümer Schleswig-Holstein» Hamburg, 1844.
  • Aufzeichnungen des Prinzen Friedrich v. Schleswig-Holstein-Noer, 1848—1850, 1861.
  • Baudissin, «Gesch. d. Schleswig-holst. Kriegs. Hannover, 1862.
  • Moltke, «Gesch. d. Kriegs gegen Dänemark 1848—49. Berlin, 1893.
  • Rüstow, «Der deutsch.-dänische Krieg 1864» (Цюрих, 1864.
  • Blasendorff, «Der deutsch-dänische Krieg 1864» (Б., 1889.
  • Bernhardi, «Der Streit um die Elbherzogtümer. Tagebuchblätter aus d. J. 1863—1864. Leipzig, 1895.
  • Thudichum, «Verfassungsgeschichte Schleswig-Holsteins von 1806—52, 1871.
  • Mestorf, «Vorgeschichtliche Altertümer aus Schleswig. Hamburg, 1885.

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шлезвіг-Гольштейн (провінція)