Відкрити головне меню

Шереметьєв Петро (— 27 квітня 1690) — російський державний діяч в Україні, київський воєвода (1666—1669); став на оборону Києво-Могилянської Колегії, коли (1666) московський уряд хотів її закрити. Перед воєводою Шереметьєвим 1666 протестував єп. Методій Филимонович проти заходів Москви призначити московського митрополита у Києві.

Шереметьєв Петро
рос. Пётр Васильевич Большой Шереметев
Помер 27 квітня 1690(1690-04-27)
Діяльність полководець
Учасник Московсько-польська війна 1654—1667
Посада Воєвода київський
Рід Sheremetevd
Батько Василь Петрович Шереметьєвd
Мати Євдокія Богданівна Полєваd
Діти Шереметєв Борис Петрович, Шереметєв Володимир Петровичd і Шереметєв Василь Петровичd

ЖиттєписРедагувати

З московського боярського роду тюркського походження.

Старший син Василя Петровича Шереметєва, батько Б. Шереметєва. Протягом 1645—54 служив при дворі російського царя Олексія Михайловича.

Був у складі російської армії, що прийшла на допомогу гетьману Б. Хмельницькому під час Національної революції 1648—1676.

Брав участь у російсько-польських переговорах 2-ї пол. 1650-х рр. Виступав проти гетьмана І.Виговського в українсько-російській війні 1658—59. На прохання наказного гетьмана Я. Сомка та гетьмана І. Брюховецького на чолі російських підрозділів здійснював походи до Севська (нині місто Брянської обл., РФ) та Путивля (1662, 1663, 1664) для оборони від військ польського короля Яна II Казимира Ваза. 1662 став севським воєводою.

Протягом 1665—69, 1681 — воєвода російського гарнізону в Києві. 22—23 лютого 1666 єпископ Мефодій Филимонович разом з київськими ігуменами домагалися від Шереметьєва дозволу надіслати до царя Олексія Михайловича чолобитників з вимогою збереження їхніх стародавніх прав і свобод, які порушувалися призначенням митрополита з Москви замість вільного його обрання. Воєвода дозволив поїхати з «чолобитною» до царя ігуменові Київського Свято-Кирилівського монастиря Мелетію Дзику. Шереметьєв не міг належно забезпечити утримання в Україні 6 тис. «ратних людей», а також придушував антимосковське повстання 1668 на чолі з І. Брюховецьким (див. Повстання 1668). Поза тим сприяв діяльності Київського колегіуму та підтримував стосунки з українським духовенством. Ігумен Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря Феодосій Васковський присвятив йому «Орацію на воскресеніе Христово до Шеремета Петра Васильевича» (1681). У Києві мав при собі співаків і музикантів з українців, яких забрав із собою до Росії. Проводив переговори з гетьманом П. Дорошенком про його перехід під владу царя Олексія Михайловича. 1670 перебував у Казані (нині столиця Татарстану, РФ), а 1671 обороняв м. Симбірськ (нині м. Ульяновськ, РФ) від нападу військ козацьких отаманів В. Уса і Ф. Шелудяка під час повстання С. Разіна. Протягом 1673—75 був новгородським воєводою, 1676—78 — тобольським воєводою.

Боровся проти руху розкольників у Російській православній церкві.

1675 та 1679 перебував з російськими військами в Києві на запрошення гетьмана І. Самойловича для оборони від турецьких військ. 1682 придушував повстання стрільців у Москві, за що отримав чин «оружничого». Був одружений з Анною Федорівною Волинською (із 1643), а потім — з Марією Іванівною Шишкіною. Старший син Шереметьєва від першого шлюбу — Борис Петрович — започаткував графську гілку роду.

ЛітератураРедагувати

Попередник
Львов Микита Якович
Воєвода Київський, Царства Московського
1665-1669
Наступник
Григорій Афанасійович Козловський