Відкрити головне меню

Червона гвардія Донбасу, Червона Гвардія Донецького басейну[3]  — військове формування місцевих органів самоврядування Донбасу, за статутом червоної гвардії прийнятому в жовтні 1917 Червона гвардія це — «… військова сила Рад робітничих депутатів»[4] , створена на базі загонів червоної гвардії і бойових дружин 11 вересня 1917 році шляхом створення Центрального Штабу Червоної Гвардії Донбасу. Центральний Штаб Червоної Гвардії Донбасу керував організацією, озброєнням, військовим навчанням червоногвардійських загонів Донецького басейну.[5][6] 28 січня 1918

Червона гвардія Донбасу
Червоноармійці Дебальцеве 1918.png
Червоногвардійці з дебальцівських шахтарів - робочих Берестовського рудника навесні 1918.
На службі 11 вересень 1917 — 8 лютого 1918[1] [2];
Країна УРР УРРР з 25 грудня 1917 до 12 лютого 1918.
УРР ДКРР 12 лютого 1918 до травня 1918 як Червона армія Донбасу.
Вид сухопутні війська
Чисельність від 6000 до 25000
У складі Центральний Штаб Червоної Гвардії Донбасу
Конфлікти Українсько-більшовицьке протистояння на Донбасі
Перша військова кампанія Всевеликого війська Донського в Донецькому басейні
Антибільшовицький рух опору в Донбасі в 1917-1918
Розпущено 8 лютого 1918 на її базі була створена Червона Армія Донбасу
Командування
Голова військового відділу ЦВРКД — ЦШЧГД УРР Пономарьов Дем'ян Іванович
Командувач усіма збройними силами Донбасу УРР Сіверс Рудольф Фердинандович
Визначні
командувачі
Ворошилов Климент, Пархоменко Олександр, Варганов Василь, Жлоба Дмитро, Зайцев Федір

року на Другому з'їзді ревкомів Донбасу було прийнято рішення:

                       "тримати курс на наближення до форм організації регулярної армії "[7]

і створення Червоної Армії Донбасу. Мандат на створення Червоної Армії Донбасу був виданий Всеросійською колегією з організації та управлінням Робітничо-Селянською Червоною Армією 8 лютого 1918 року.[8][9][10]

Зміст

НазваРедагувати

  • Червона гвардія Донецького бассейну
  • Руднична Червона гвардія Донецького басейну[11]
  • Робоча міліція Донбасу[12]

ІсторіяРедагувати

Після Корнілівського заколоту загони Червоної гвардії стали створюватися у багатьох населених пунктах Донбасу. 11 вересня 1917 року в загальних зборах більшовиків Юзівки з доповіддю щодо перевороту Корнілова виступив Я. В. Залмаєв, загальні збори більшовиків міста доручило своїм представником у виконкомі Юзівської ради:

« ... наполягати на негайному створенні Червоної гвардії, революційного комітету і озброєнні робітників для відсічі контреволюціі. »

Збори обрали делегатом до виконкому Ради Я. В. Залмаєва і Ф. І. Зайцева. В цей же день за наполяганням більшовиків виконком Юзівської ради в якій більшість членів були меншовики та есери утворили ревком і Штаб Червоної Гвардії Донбасу.[13][14][15] Штаб Червоної Гвардії Донбасу керував організацією, озброєнням, військовим навчанням червоногвардійських загонів Донецького басейну. ЦШЧГД об'єднав роботу червоногвардійських загонів в шести населених пунктах.

Як пише в своїй книзі Нариси з історії Червоної Гвардії історик Григорій Георгіївський

« "Червона Гвардія Донецького басейну. Виникла ... в жовтні місяці (прим. 1917). На заводі " Російське товариство " бувши. Парвіяйнен поблизу Юзівки за постановою партії соціал демократів (більшовиків )."[16] »

Інший автор Аніша Анатолій в книзі "Нариси історії громадянської війни 1917-1920" так описує створення Червоної гвардії:

« Ці останні загони виникли як результат нападу козацьких партизанських загонів, особливого загону Чернецова і "білого диявола" - Грекова. Перед загрозою нальотів цих загонів рудничні робочі мобілізувалися поголовно, провівши у себе самостійно військову повинність робочих для охорони рудників. Побудована за принципом мобілізації, в той час як селянство годі було й думати утримати в армії, руднична міліція особливо характерна для пролетаріату. Тут, правда мало деяке значення те, що справа йшла про захист своїх рудників, але все ж робоча міліція Донбасу зуміла за допомогою Пітерських і Московських робітників виділити кілька загонів і для наступу на Дон, Кубань, Україну.[17] »

Після створення Червоної Гвардії Донбасу в Юзівці пройшло екстрене засідання членів РСДРП і ПСР, на зборах було піднято питання вступати чи членам партії до лав Червоної гвардії. Меншовики постановили що бажаючі можуть вступати до лав Червоної Гвардії. Есери розкололися на три групи, праві відмовилися вступати, центристи не виступили не за, за не проти, ліві виступили за вступ до лав Червоної Гвардії і остаточно відкололися від своєї партії, і примкнули до більшовиків таких було 10 осіб. Першим начальником загону на зборах червоноармійців був обраний унтер офіцер Пилипенко.[18]

Штаб запропонував революційним комітетам Авдіївки, Гришине, Микитівки, Попасній, Дебальцеве, Дружківки, Краматорська, Бахмута, Лисичанська, Макіївки, Іловайской, Маріуполя «широко відкрити запис до Червоної гвардії»[19]. Штаб виробив текст клятви, яку повинні були давати червоногвардійці. Для вступу до Червоної гвардії потрібно поручительство двох комуністів або членів профспілки.

В кінці жовтня ЦШГД координував роботу червоногвардійських загонів які налічували 6000 бійців, найбільші загони перебували Юзівці, Маріуполі, Луганську, Таганрозі. До жовтня червоногвардійські загони існували при завкомі і рудниках. За Статутом Червоної гвардії, прийнятому в жовтні, вона була військовою силою Рад робітничих депутатів.

Основне ядро червоногвардійців становили члени соціалістичних партій і профспілок, при цьому РСДРП (б) намагалося підпорядкувати собі загони червоної гвардії зробивши їх збройним відділом партії більшовиків.[20] На загальних зборах червоноармійців проводилися вибори команндного складу, цим користувалися більшовики висуваючи своїх представників. У своїй більшості командирами були солдати що повернулися з фронту. Під керівництвом командирів відбувалося навчання червоногвардійців військовій справі. Гострим було питання про озброєння, особливі комісії, виділені Радами та профспілками, роззброювали адміністрацію рудників, відбирали револьвери, дробовики, мисливські рушниці. Червоногвардійці роззброювали козачі ешелони, що прямували на Дон. Делегації робочих їздили за зброєю в Харків і Тулу. Для придбання зброї були потрібні гроші. Загальні збори робітників з ініціативи профспілок виносили рішення про відрахування на користь Червоної гвардії.[21][22]

На момент Жовтневого перевороту значна частина червоноармійців перебували під впливом більшовиків. Після жовтневого перевороту в зв'язку з загостренням боротьби за владу в регіоні, вплив ЦШЧГД зменшилось так як переворот не підтримали меншовики та есери, разом з більшовиками виступили частина меншовиків ліві есери, анархісти і безпартійні. Більшовики керуючи загонами які їм підпорядковувалися виступили проти влади УНР і донського козацтва в регіоні, при цьому роззброювали червоногвардійців які не підтримали переворот. У листопаді в Горлівці відбулися збори більшовицьких представників, які розробили план захоплення влади в регіоні. Через те що всі активні ЦШЧГД були спрямовані на місця для керівництва, діяльність штабу як єдиного органу тимчасово припинилася.

Українсько-більшовицьке протистояння на ДонбасіРедагувати

У листопаді без значних сутичок червоногвардійські частини зайняли лінії залізниць, телеграфні і телефонні лінії в Донбасі. У грудні червоногвардійці відкрито виступили проти влади УЦР в Донбасі вони роззброювали частини Армії УНР та Вільного козацтва. Сталося кілька озброєних зіткнень за великі центри Донбасу, більшовики захопили Бахмут, Маріуполь, Луганськ, і за допомогою червоногвардійців встановили формальний контроль над Бахмутським, Маріупольським, Слов'яносербський, повітами УНР.[23]

Особливо запекла і затяжна боротьба за контроль за над населеним пунктами були в Бахмуті, Юзівці, Лисичанську і Костянтинівці.

17 грудня на станції Микитівка пройшов з'їзд більшовицьких ревкомів Донбасу, на ньому був створений ЦВРКД при якому був створення військовий відділ який перейняв функції ЦШЧГД на чолі з Пономарьовим Дем'яном. Таким чином вся повнота влади над загонами червоної гвардії Донбасу перейшла до більшовиків.

24 грудня Антонов-Овсієнко наказав ЦШЧГД зайняти і закріпитися по лінії Костянтинівка - Дружківка і увійти в зв'язок з Слов'янськом куди повинен був прийти ешелон з зброєю.[24] Наказ так і не був виконаний червоноармійці просунулися до Краматорська і не просувалися далі і не вживали ворожих дій по відношенню до частин Армії УНР які дислокувалися в Слов'янську.

У цьому ж місяці в Луганську був створений самостійний Штаб червоної гвардії Луганська на чолі з А. Я. Пархоменко. Луганський штаб об'єднував червоногвардійські загони Слов'яносербського повіту і частини загонів Таганрозького і Донецького округів.

На фронт Першої радянсько-української війни в підтримку частини Антонова-Овсієнка вирушив загін макіївських шахтарів під командуванням Жлоби, цей загін брав участь в штурмі Києва.[25][26] У лютому-березні 1918 року частини Червоної Гвардії Донбасу які оперували в Області війська Донського були перекинуті до України де діяли під Конотопом, Сумами, Готня, Харковом, Вовчанському і Валуйками.[27][28]

Військові операції Червоної гвардії Донбасу:

Перша військова кампанія Всевеликого війська Донського в Донецькому басейніРедагувати

26 жовтня отаман Каледін оголосив «вугільні райони» Області Війська Донського на військовому положенні. У східному Донбасі загін осавула Чернецова розганяв місцеві органи самоврядування і робочі організації, здійснював напади на робітників не розбираючи їх партійної прінлежності.

Однією з перших жерт став есер голова ради Переверзеев Микита який був убитий козаками. У зв'язку з частими нападами і вбивствами робочих до Києва попрямувала делегація робітників і йшли численні скарги до глави УЦР Винниченко. Винниченко в телеграмах до Каледіна вимагав припинити ворожі дії по відношенню до робітничих організаціям але це ні до чого не привело.

Для розслідування вбивств і врегулювання конфлікту в Таганрозький округ на початку грудня прибули представники УЦР Попінський і Коваленко, вони скликали збори місцевих рад та профспілок.[29] В кінці зборів робочими була прийнята така резолюція уривки:

2) Звільнити робітників з-під насильницької опіки Військового Уряду.
3) Ми вимагаємо незалежності від влади Військового Уряду.
4) Просимо надання Української Центральної Ради вдатися до нас на допомогу у звільненні з-під гніту воєнного стану.[30]

Незважаючи на те що місцеве населення виступило за приєднання східного Донбасу до УНР, Виниченко не наважувався увійти в відкриту конфронтацію з Каледіним. Це призвело до радикалізації місцевого населення і поширенню більшовицький впливу серед робітників.

Ще до цього Петровський в статті, опублікованій 17 листопада в газеті «Пролетарська думка», писав: "Спроби козаків поставити під контроль Раду робітничих депутатів в Макіївці викликали такий активний протест з боку робітників всіх рудників, що всі від стара до мала виступили і озброюються ".[31]

Положення в східному Донбасі ще ускладнювалося тим що для місцевих частин червоної гвардії не вистачало озброєння і боєприпасів, а то озброєння яке було послати з Росії не доходило до робочих так як частини Армії УНР не пропускали його в Донбас. У грудні частини донського козацтва перейшли в наступ в східному Донбасі і стали наближатися до кордонів УНР, зав'язалися запеклі бої між червоногвардійцями і козаками.[32]

Центром опору козацтву стала станція Микитівка куди відступали красногвардейские загони з східного Донбасу. На станції знаходився створений 17 грудня ЦВРКД і його військовий відділ який керував бойовими опіраціямі на Донському фронті.[33] З 15 по 20 грудня 1917 року загони червоної гвардії Донбасу були сформовані в Макіївці 2000 бійців, Юзівці 2000 бійців, в районі Горлівки 4000 бійців, в Луганську 3000 бійців, в Микитівці 1300 бійців.[34]

Загони Червоної Гвардії які несли охоронні функції на підприємствах і робочих селищах, за відомостями Сугліцкого активні бойові операції проти козаків почали лише 21 грудня 1917 року про це він так розповідав:

"Вночі до мене пребегает наш червоноармієць, який чергував біля телефону і буде мене, вимагаючи негайно до телефону. Виявилося говорріла Юзівка. Повідомлялося що Прохоровський рудник почав бойові дії проти козаків. "[35]

З цього почалися активні бойові дії загонів Червоної Гвардії Донбасу увечері 21 грудня червоноармійські частини Юзівки прибутку на Прохоровский рудник. В цей же день червоноармійці без бою зайняли станцію Мушкетово. Після заняття Мушкетова почали переговори про перемир'я між ЦШЧГД і донським отаманом Балабіним який просив відпустити військовополонених і видати трупи козаків. За підсумками було укладено тимчасове перемир'я. 23 грудня донецькі червоноармійці спільно з військами Сіверса зайняли Макіївку.[36] В кінці грудня 1917 року Сіверс надіслав в Юзівський район офіцера Потапова який повинен був керувати навчанням і організацією місцевих загонів. Місцеві загони займалися військовою підготовкою і несли вартову службу.[37]

3 січня в Донбас з Росії прибула 4-й Орловська батарея яка була знищення місцевим населенням біля станції Сіль. Після цього Антонов-Овсієнко призначив на всі важливі залізничні станції своїх комісарів.[38] 4 січня в Донбас прибув загін Сіверса і 10 тис. Гвинтівок і 6 кулеметів для озброєння частин червоної гвардії Донбасу.[39][40] Сіверс організувавши місцеві частини червоної гвардії зайняв лінію Іловайськ - Юзівка - Горлівка - Дебальцеве. 5 січня в Донбас прибула Московський революційний загін Сабліна (500 бійців) яка зайняла лінію Попасна - Родакове - Дебельцево - Луганськ.[41] 5 січня, з представників червоної гвардії Донбасу і Росії був створений новий Штаб Червоної Гвардії Донбасу на чолі з Пономаровим.[42]

Про прибуття частин з півночі залишив такі спогади глава ЦВРКД Харечко Тарас:

"Сили Сіверса були дуже слабкі. Для переходу в наступ необхідно було їх підкріпити загонами Червоної гвардії. Звістка про те, що прибули на підмогу регулярні війська з артилерією і кавалерією, швидко рознеслася по рудникам і заводам і запалила в робочих масах ентузіазм боротьби і надію на знищення каледінських гвалтівників. Робочі цілими шахтами знімалися з роботи і приходили в Центроштаб для вступу до лав Червоної гвардії. Молоді й старі тисячами рухалися на збірні пункти."[43]

Після прибуття частин з півночі в Донбасі посилилося формування загонів Червоної гвардії Донбасу і вдень і вночі інструктора ЦШЧГД і штабу Сіверса по формуванню частин працювали в Юзівці, Макіївці, Єнакієве, Дружківці, Костянтинівці, Горлівці.[44] 7 січня юзово — макіївські частини червоної гвардії перейшли в наступ на Макіївку, на Ханжонкове наступав фінський полк і 1-й донбаський полк, на Дебальцеве наступали дружківські і константіновські загони. Під Ханджонковим фінляндський полк відмовився вступати в бій і 1-й донбаський полк був розбитий і відступив. Після заняття Іловойска 422 і 423 полками останні відмовилися підкорятися Сіверсу через що він їх відправив до Харкова. У вночь на 10 січня Дружківська-Константіновськие загони були розбиті на станції Дебальцеве загоном Чернецова. Після цього частинам Сіверса довелося відступати по всьому фронту.[45] 12 січня козачі частини після тривалого і запеклого бою зайняли Ясинівський рудник де розстріляв 118 робітників і червоноармійців.[46][47] За цей час прибули в Микитівку північні підкріплення: пітерський загін Червоної гвардії в 900 багнетів під командою Трифонова, частини латиських і сибірських полків, артилерійський дивізіон і нова партія озброєння і обмундирування для Червоної гвардії.

17 січня Антонов-Овсієнко наказав Сіверсу встановити зв'язок з Маріуполем.

19 січня частини Червоної гвардії Донбасу і частини Сіверса, Сабліна, Петрова перейшли в наступ з боями по всій лінії фронту. Наступ було затримано лише біля Матвєєва-Кургану де 4 лютого відбулася велика битва після якого червоногвардійці перейшли в наступ на Таганрог, Ростов-на-Дону і Новочеркаськ.[48]

10 лютого з боєм було взяте місто Ростов на Дону, першим в місто увійшли 1200 червоноармійців Юзівки під командуванням Потапова.[49] 12 лютого після запеклого бою червоноармійці зайняли столицю ВВД Новочеркаськ. Після заняття Ростова-на-Дону частини Червоної Гвардії Донбасу були спрямовані на станцію Кугуєвку щоб закрити шлях відступу Добровольчої армії на Катеринодар.[50]

Про участь донецьких червоноармійців в боях на Дону писав історик Таль Б.

"24 лютого 1918 року загонами донецьких шахтарів, разом з прибулими з Москви і Петрограда підтримкою узятий оплот донської білогвардійщини Ростов ... Новочеркаск."[51]

Про самовідданості робітників червоноармійців в період боротьби з донцями Ворошилов писав:

«Я багато видів бачив, але по совісті повинен сказати, що такий добросовісної, такий самовідданої і безкорисливої служби революції на бойових постах, як її виконували луганські пролетарі, я бачив мало. 
У дощ, невилазной бруд і холод, страшну темінь ночі йшли групами червоногвардійці після трудового дня на заводі за місто, в степ до ранку, вірними стражами оберігали всілякі підступи до міста. І так не день, не два, а цілі місяці »[52]

Зовсім протилежне про частини Червоної гвардії Донбасу пише Антонов-Овсієнко:

"... надзвичайно непідготовлені і недисципліновані частини ... з надзвичайно сильно поширившимся дезертирством червоногвардійців. Нами було через ЦШЧГД відпущено величезна кількість обмундирування та озброєння, а на фронті червоногвардійців з Донбасу нараховувалися кількома сотнями людей. Ті, хто отримав обмундирування, озброєння спокійно йшли по домівках, в кращому випадку, несли місцеві караули. "[53]

Військові операції Червоної гвардії Донбасу:

Антибільшовицький рух опору в Донбасі в 1917—1918Редагувати

28 січня в Микитівці пройшов другий з'їзд ревкомів Донбасу на якому були присутні делегати з Маріупольського, Бахмутського, повітів Таганрозького Донецького округів і Гуляйпіля на з'їзд не приїхали представники Луганського і Олександро-Грушевського районв. З'їзд був багатопартійної на ньому були присутні більшовики, максималісти, меншовики і 1 анархіст Н. Махно. На з'їзді виступили з доповіддю про роботу ЦШЧГД і про організацію Червоної гвардії. По другому питанню були великі дебати, так як більшовики вимагали ліквідувати вибори командного складу а виступали за їх призначення з ЦШЧГД і виступали за форми організації гвардії як у регулярній армії.

Більшістю було прийнято більшовицькі пропозиції, також було рішення створити в кожному районі штаб червоної гвардії який підкорявся б ЦШЧГД. Більшовики також прийняли рішення боротися з усіма загонами які відмовляються підкорятися штабу:

                                      "партизанщина в її гірших формах повинна всіляко викорінитися".

Це рішення розв'язало руки більшовицькому керівництву до цього часу козаки і частини Армії УНР були розбиті, і загони червоної гвардії почали придушувати численні селянські і робочі повстання в Донбасі. Особливо запекла боротьба була з загонами анархістів які були добре озброєні і численні в Донбасі.[54]

З військових питань ЦШЧГД вважав за краще зв'язуватися з Петроградом а не Харковом, туди в лютому був відправлений делегат у Всеросійську військову колегію, який вів переговори про створення на базі червоної гвардії регулярної Червоної армії.

8 лютого 1918 року начальник ЦШЧГД Пономаренко Дем'ян отримав мандат від Всеросійської колегії з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії на створення Червоної Армії Донбасу. Разом з мандатом Пономаренко отримав запевнення що з РРФСР в Донбас будуть надіслані інструктори та інструкції щодо переформатування Червоної гвардії Донбасу в армію.[55]

Текст мандата: «Всеросійська колегія з організації та управління Робітничо-Селянської Червоної Армії сім засвідчує, що Центральному Штабу Червоної Армії, організованому на с'езде Рад і Революційних Комітетів Донецького Басейну 15 січня з. м на ст. Микитівка, доручається організація і формування Червоної армії з межах Донської області і Донецького басейну. Всім установам пропонується надавати Штабу повне сприяння. Члени Всеукраїнської Колегії: Н. Подвойський. В. Трифонов. Н. Криленко ».[56]

Військові операції Червоної гвардії Донбасу:

Санітарна служба Червоної Гвардії ДонбасуРедагувати

При першому загоні Червоної гвардії Донбасу в Юзівці в жовтні 1917 року дружини робочих утворили відділення Червоного хреста.[57] Надалі при багатьох загонах були створені такі ж санітарні відділи.

СтруктураРедагувати

У прийнятому в жовтні 1917 року статуту Червоної гвардії, визначалося розподіл формувань Червоної гвардії на такі бойові одиниці:

  • десятка — складалася з 13 осіб.
  • взвод — чотири десятки на чолі з командиром (52 бійці).
  • дружина — рота — три взводи і командир (157 бійців).
  • батальйон — три дружини на чолі з командиром (471 бійців). Батальйон з додаванням спеціальних частин складався з 500. і 600 чоловік.
  • районний загін — в нього входили всі батальйони створені, районим штабом Червоної гвардії.

Весь командний склад був виборний завдяки чому весь час існування Червоної гвардії на чолі загонів були представники різних партій РСДРП, ПСР, РСДРП (б), УСДРП, УПСР, анархістів.[58]

І окремі технічні команди:

  • підривні
  • самохідні
  • кулеметні
  • артилерійські

та ін.[59]

ЧисельністьРедагувати

  • кінець жовтня 1917- 6000 бійців.[60]
  • перша половина грудня 1917 — 10000[61] — 16000[62] бійців.
  • в середині грудня 1917 — 20 000 -25 000 бійців.[63]
  • січень 1918 — 40 000 бійців.[64]

За свідченням Антонова-Овсієнко:Редагувати

  • середина грудня 1917 - 2000 бійців (в районі Юзівки - Горлівки).[65]
  • середина січня 1918 - 4000 бійців.[66]

ОзброєнняРедагувати

ЧастиниРедагувати

  • 1-й Донецький пролетарський полк
  • 1-й Макіївський революційний червоногвардійський загін
  • Білокалитвинського загін - 150 бійців
  • Дебальцевський загін - 300 бійців
  • Іловайський загін - 150 бійців
  • Каменський загін - 800 бійців
  • Сулинський загін - 1500 бійців
  • Таганрозький загін - 500 бійців
  • Харцизьк загін - 150 бійців
  • Бахмутський загін - 300 бійців
  • Горлівка загін - 800 бійців
  • Гришинський загін - 500 бійців
  • Дружківський загін - 515 бійців
  • Єнакіївський загін - 3000 бійців
  • Костянтинівський загін - 500 бійців
  • Краматорський загін - 600 бійців
  • Луганська червона армія - 3000 бійців
  • Маріупольський загін - 1000 бійців
  • Микитівський загін - 2000 бійців
  • Юзівський загін - 2000 бійців
  • Ясинівський загін - 700 бійців[67]

В культуріРедагувати


Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919
  • История рабочих Донбасса Том 1 Рабочие Донбасса в эпоху капитализма и в переходный период от капитализма к социализму
  • Борьба за Октябрь на Артемовщине. 1929 г. Острогорский М.
  • Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. М.: Мысль, 1974. — 268 с.
  • Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. — М.-Л.: Госвоениздат, 1932. — 350 с. — Тираж 5000 экз.
  • «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. До 1929 був друкованим органом Істпарту ЦК КП(б)У, потім — друкованим органом Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. 1922—1933
  • Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с.

ПриміткиРедагувати

  1. прим. 28 січня 1918 року було прийнято рішення реорганізувати Червону гвардію Донбасу в Червону Армію Донбасу
  2. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 237
  3. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 90
  4. «Красная гвардия Таганрога». Таганрог, 1928, стр. 29.
  5. Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 218
  6. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр. 235
  7. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 143
  8. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 146
  9. Текст  мандата: «Всероссийская  коллегия  по  организации  и управлению  Рабоче-Крестьянской  Красной  Армии  сим  удостоверяет, что Центральному  Штабу  Красной  Армии, организованному  на  с'езде  Советов  и Революционных  Комитетов  Донецкого  Бассейна  15  января  с.  г.  на  ст.  Никитовка, поручается  организация  и  формирование  Красной  армии  з  пределах Донской  области  и  Донецкого  бассейна.  Всем  учреждениям  предписывается оказывать  Штабу полное содействие. Члены Всероссийской Коллегии: Н.  Под­войский.  В.  Трифонов.  Н.  Крыленко».
  10. Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 218
  11. Анишев, Анатолий. Очерки истории гражданской войны 1917-1920 гг. / Ан. Анишев; Военно-полит. акад. им. т. Толмачева РККА и РККФ. - Л. : Гос. изд-во, 1925. - 288 с., 4 л. схем. Стр 88
  12. Анишев, Анатолий. Очерки истории гражданской войны 1917-1920 гг. / Ан. Анишев; Военно-полит. акад. им. т. Толмачева РККА и РККФ. - Л. : Гос. изд-во, 1925. - 288 с., 4 л. схем. Стр 88
  13. Першак, Д. А. Хроника великих дней / Д. А. Першак. Стр. 128
  14. Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 218
  15. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр. 235
  16. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 90 -91
  17. Анишев, Анатолий. Очерки истории гражданской войны 1917-1920 гг. / Ан. Анишев; Военно-полит. акад. им. т. Толмачева РККА и РККФ. - Л. : Гос. изд-во, 1925. - 288 с., 4 л. схем. Стр.88
  18. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 91
  19. «Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине (февраль — октябрь 1917 г.)», т. I, стр. 660.
  20. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр. — 235
  21. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр 236
  22. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 91
  23. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр 236
  24. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 59-60
  25. Перемога Великоi Жовтневоi соцiaлiстичноi революцii.К., 1967, T.I, С. 290.
  26. Кульчицкий С. В. (отв. ред.). История рабочих Донбасса. Том 1 Стр 163
  27. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 99
  28. Шатагин Н. И. Организация и строительство Советской Армии в период иностранной военной интервенции и гражданской войны (1918-1920 гг.). Москва, 1954. Стр 27
  29. Пролетарская революция на Дону. Сб. 4: Ростов-на-Дону, 1924. Стр 210
  30. Пролетарская революция на Дону. Сб. 4: Ростов-на-Дону, 1924. Стр 212
  31. «Борьба за власть Советов в Донбассе». Сборник документов и материалов, стр. 200.
  32. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр 245
  33. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр 249
  34. История рабочих Донбасса Том 1 стр 162
  35. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 92-93
  36. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 94
  37. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 95
  38. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 101-102
  39. Н. Г. Гончаренко, В. И. Потапов. В борьбе за власть  Советов, вып. 2, стр. 83.
  40. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 75
  41. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 76-77
  42. Эго  об'явление  было  отпечатано  листком  и  расклеено  по  всем  руд­никам  и заводам.  Кроме  того, оно  было  напечатано  в  «Вестнике  Укр.  Нар. Республики», № 11,  1918  г.
  43. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 138
  44. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 138
  45. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр. 96
  46. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 141
  47. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр 254
  48. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 142
  49. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 96
  50. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 99
  51. Таль Б. М. История Красной Армии: краткий общедоступный очерк. Москва, 1924. Стр 29
  52. «Октябрь 1917 г.». Сборник статей и воспоминаний. Ростов- на- Дону, 1921, стр. 66.
  53. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 224
  54. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 143
  55. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 237
  56. «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. Стр 146
  57. Григорий Петрович Георгиевский. Очерки по истории Красной Гвардии. М., 1919 Стр 92
  58. Г. А. МАТВЕЕВА XAPКІB УСТАВЫ КРАСНОй ГВАРДИИ ГОРОДОВ И СЕЛ УКРАИНЫ В ПЕРВЫЕ МЕСЯЦЫ СОВЕТСКОй ВЛАСТИ. Стр 19
  59. Г. А. МАТВЕЕВА XAPІВ УСТАВЫ КРАСНОй ГВАРДИИ ГОРОДОВ И СЕЛ УКРАИНЫ В ПЕРВЫЕ МЕСЯЦЫ СОВЕТСКОй ВЛАСТИ. Стр. 19
  60. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр. 235
  61. Модестов В. В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Стр 248
  62. Некоторые историки называют другую цифру: 16 тыс. человек. Но в это число они включают красногвардейцев Харькова н Екатеринослава (см. Н. Г. Гончаренко, В. И. Потапов. В борьбе за власть Советов, вып. 2. Харьков, 1968, стр. 81).
  63. История рабочих Донбасса Том 1 стр 162
  64. Кульчицкий С. В. (отв. ред.). История рабочих Донбасса. Том 1 Стр 162
  65. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 57
  66. Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 121
  67. http://leninism.su/revolution-and-civil-war/4143-krasnaya-gvardiya-na-zashhite-oktyabrya-prilozheniya.html?start=1