Відкрити головне меню

Протистояння в Луганську — збройне протистояння між луганським Виконкомом, який спирався на Червону гвардію Луганська, з одного боку і анархістами на бронепотязі з іншого боку.

Протистояння в Луганську
Дата: з 10-чисел лютого до 25 лютого 1918
Місце: Луганськ
Результат: У місті ліквідовані анархістські збройні загони і організації.
Сторони
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg РСФРР Darker green and Black flag.svg Анархісти
Командувачі
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Пархоменко Олександр Якович Darker green and Black flag.svg Каск Олександр
Військові формування
Червона гвардія Луганська Бронепотяг Чорноморського загону
Чорна гвардія Луганська
Втрати
2 анархіста вбиті, командир бронепотяга Каска розстріляний

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
Будинок предводителя дворянства Сергія Іллєнка, який зайняли анархісти та обстріляли більшовики у лютому 1918 р.

8 лютого 1918 року червоногвардійські частини Сабліна і його штаб покинули Луганськ. Через кілька днів в місто прибув добре озброєний бронепотяг з анархістським Чорноморським загоном, яким командував Каска. Представник бронепотяг прибув до виконкому і зажадав видати їм ряд речей, в тому числі шкіряні костюми, дамську білизну, шовкові панчохи, вина та ін. Виконком їм в цьому відмовив, але пообіцяв виділити продовольство. Тоді анархісти вимагали дати їм дозвіл на провадження реквізій у місцевої буржуазії. Виконком їм відмовив і попередив, що якщо вони все ж здійснять реквізії, то виконком прийме рішучі заходи.

Під заступництвом бронепотяга місцеві анархісти самовільно зайняли будинок ватажка місцевого дворянства. Анархісти з бронепотяга скликали загальні збори Червоної гвардії Луганська, на якому скаржилися на луганський виконком, і вели анархістку агітацію серед червоноармійців.[1]

Після цього луганський виконком прийняв рішення роззброїти бронепотяг і загін місцевих анархістів. Будинок де знаходився штаб анархістів оточили частини червоної гвардії і їм запропонували покинути місто. Анархісти відмовилися, і тоді по будівлі прямим наведенням був відкритий вогонь з артилерії. В результаті зіткнення загинуло два анархіста, а луганський загін Чорної гвардії був розігнаний.

За оперативним планом було прийнято рішення вивести бронепотяг за місто і його роззброїти. Але анархісти на бронепотязі затихли і тому уникли роззброєння. 23 лютого до виконкому прийшли відомості що анархісти готуються до якоїсь провокації. Поїзд був на порах, команда в повному озброєнні, поралася зі зброєю. До бронепотяга прибув представник виконкому і голова Штабу Червоної гвардії Луганська Пархоменко. Після розпитувань анархісти повідомили що відправляються на фронт.

Перед самим відправленням анархісти схопили Пархоменка і затягли його до вагону і з великою швидкістю висунулися до Родакового.

По тривозі був піднятий загін червоної гвардії, в Родакове був відправлений наказ перекрити шлях на Лиху. У Луганську був виділений поїзд і вагон для погоні. У Родаковому червоноармійці наздогнали анархістів, ті заявили що якщо вони продовжать переслідування то їх розіб'ють зі знарядь. Бронепотяг висунувся з Родакового. Вночі червоноармійці продовжили переслідування, в степу їх зупинили анархісти роззброїли і заарештували. Дізнавшись про це 24 лютого луганська рада відправила телеграму в Звєрєво до Сабліна в Микитівку в ЦШЧГД до Пономарьова і в Петроград і до Харкова з вимогою втрутитися в ситуацію і звільнити полонених і прибрати анархістів з Луганська.[2] Завдяки втручанню Сабліна конфлікт був врегульований, червоноармійців звільнили а командира бронепотяга розстріляли.[3][4]

У більшовицької літературі 30-х років фінал цього протистояння описувалося трохи інакше:

Анархісти, навіть уявити не могли, що людина цей виявиться досить сильним: зірвавши з себе мотузки, впоравшись з трьома охоронцями і, схопивши в руки гранату, він увійшов до них у вагон і спокійно сказав: «Відкриваю запис до Червоної гвардії. Хто хоче жити - відправиться зі мною на допомогу робітникам Новочеркаська, а потім отримає свободу. Або ... Викинувши з поїзда свого ватажка, анархісти підкорилися Пархоменко. Під стукіт коліс він розповідав їм про більшовицької партії, а незабаром недавній бранець став їх командиром.[5]

У культуріРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. «Летопись революции» 1928. N 1 (28) Історичний журнал. Стр 203
  2. Телеграфный протест Луганского Совета против ареста анархистами и левыми эсерами тов. Пархоменко 24 ф евраля 1918 г
  3. «Летопись революции» 1928. N 1 (28) Історичний журнал. Стр 204
  4. Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918 / Составит.: И. В. Демкин, А. З. Мищенко, С. О. Розин, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. ‒ К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. ‒ 1000 с. Стр 233—234
  5. Александр Пархоменко: Жизнь его была прекрасной сказкой. Архів оригіналу за 10 жовтень 2018. Процитовано 21 грудень 2018. 

ДжерелаРедагувати