Відкрити головне меню
Троїцька церква (східний фасад з апсидами і вежею)

Монастир Святої Трійці (Вільнюс), Вільнюський Свято-Троїцький монастир — діючий греко-католицький чоловічий монастир, в ім'я Пресвятої Трійці, що знаходиться в м.Вільнюсі (Литва). Богослужіння проводяться на українській та білоруській мовах.

Зміст

ІсторіяРедагувати

На місці, де тепер знаходиться монастир, у 1342 р. були страчено придворних князя Ольгерда: Куклія, Михлея і Нежила, що прийняли християнство під ім'ям Антонія, Іоанна та Євстафія.

Ольґерд подарував це місце християнам, які побудували в 1347—1350 церкву в ім'я Св. Трійці і перенесли сюди мощі святих мучеників.

У 1609 р. монастир перейшов до греко-католиків. В 1655 р. мощі святих були перенесені в Свято-Духівський монастир , де вони спочивають досі.

У монастирі є церква Св. Трійці, побудована в 1514 році князем Костянтином Острозьким у напів-візантійському стилі на честь гучної перемоги в битві під Оршею. Вона зберегла досі свій первісний вигляд, за винятком деяких змін, зроблених у 1670 р. . Цією іконою в 1495 р. благословив князь Іоан Васильович свою дочку Олену, відпускаючи її до Литви на шлюб з литовським князем Олександром.

У 1839 р. монастир переданий православній церкві.

XX століттяРедагувати

 
Відреставрована дзвіниця Святої Трійці

Після Першої світової війни в 1919 році храм був переданий католикам. Кілька років тривала суперечка про права власності на будівлі монастиря між світською польською владою і православною консисторією.

У 1927 році за судовим рішенням будівлі перейшли у власність держави. Однак частина будівлі колишнього була залишена для користування православною духовною семінарією.

В іншій частині, з 1919 року розташовувалися Білоруська гімназія, білоруський сирітський притулок, Білоруське наукове товариство; з 1921 року також білоруський Історико-етнографічний музей імені Івана Луцкевича.

В 1939 році Білоруське наукове товариство було ліквідовано, музей продовжував діяти до 1943 року, коли на вимогу німецької влади приміщення було звільнене для госпіталю, а експонати вивезені в приміщення відділення витончених мистецтв Університету Стефана Баторія поряд з костелом Святої Анни.

У 1940 році храм був закритий. У 1946—1960 роках монастирські будівлі займав Вільнюський педагогічний інститут, в 1964—1969 роках тут працювала Вільнюська філія Каунаського політехнічного інституту.

З 1969 року будівлі церкви і монастиря належали Вільнюському інженерно-будівельному інституту.

У 1991 році храм був переданий греко-католицькій громаді. З тих пір в храмі ведеться ремонт. У 1994 році церква відійшла до монахів василіанам. Ченці займають також незначну частину приміщень колишнього монастиря. Частиною приміщень користувався Вільнюський технічний університет ім. Гедиміна.

Келія КонрадаРедагувати

На початку XIX століття в південному крилі монастиря була влаштована в'язниця. Тут в 1823—1824 роках містилися заарештовані у справі філоматів, серед яких були Адам Міцкевич, Ігнатій Домейко, Олександер Ходзько. Підкупивши охоронців, ув'язнені ночами зустрічалися в келії, в якій містився Міцкевич. Ця келія отримала назву «келії Конрада»: у III-й частині драматичної поеми Міцкевича «Дзяди» її головний герой, що носить автобіографічні риси, в такій келії веде суперечку з Богом і сатаною і переживає духовне переродження, перетворюючись із Ґустава в Конрада. Пізніше в приміщеннях колишнього монастиря містилися також учасники повстання 1831 року, ще пізніше в 1838—1839 роках тут перебував в ув'язненні Шимон Конарський, звідки він і був перепроваджений до місця страти.

В 1920-х роках місце келії Конрада в східному кінці південного корпусу встановив історик архітектури Юліуш Клос. Це приміщення не зберегло свого колишнього вигляду: стіна келії Конрада в 1867 році була розібрана і з'єднана з сусіднім приміщенням, де за радянських часів розташовувалася бібліотека Вільнюського інженерно-будівельного інституту. Після переходу будівлі василіанського монастиря в 1927 році у власність держави з тієї частини будівлі, де знаходилася келія Конрада, були виселена православна духовна семінарія.

В 1929 році був проведений необхідний ремонт, який повернув келії колишній вигляд. У її стіну була вмурована меморіальна мармурова таблиця з текстом латинською мовою, який в «Дзядах» Ґустав написав на колоні, що підтримує тюремні склепіння:

« «Богу Найкращому, Найбільшому. Густав помер в 1823 р, у перший день листопада; тут народився Конрад в 1823 р, у перший день листопада». »

Архітектура церквиРедагувати

 
Західний фасад. Деталь

Будівля церкви Святої Трійці зберегла риси архітектури готики, бароко і російсько-візантійського стилю. Основна будівля храму в плані прямокутна.

Головний західний фасад симетричний. По кутах піднімаються невеликі восьмикутні башні, в центрі між ними фронтон у вигляді витягнутої арки, з'єднаний з вежами парапетом. Площина фасаду членується пілястрами і вікнами. Вхід підкреслять ступенями і напівкруглої аркою порталу. У ніші в стіні храму, ліворуч від головного входу біля західного фасаду, зображені святі Віленські мученики Антоній, Іоан і Євстафій. Під нішею знаходиться металева меморіальна таблиця. Поряд з входом є меморіальна таблиця на згадку Йосафата (Кунцевича).

Біля заднього східного фасаду є три масивні апсиди, середня з яких значно виступає, і дві витягнуті вежі дзвіниць в стилі пізнього бароко. Вежі з волютами і ліпниною в плані овальні, двоярусні, кожен ярус прикрашений чотирма парами пілястр. Вежі увінчані шоломами у вигляді дзвонів з глухими імітаціями горищних віконець.

Біля північного фасаду церкви, по праву сторону від входу, розташована каплиця Святого Луки. Біля південного фасаду, з лівого боку від входу — каплиця Воздвиження Святого Хреста з примикаючою до неї дзвіницею Скумінів з криптою, з куполом і стінами, які прикрашені нішами і пілястрами.

Вежі храму прикрашають дві пари масивних хрестів (одна пара однакових хрестів у головного фасаду, інша — біля східного) XIX століття з рисами бароко і народного мистецтва. Невисокий чотирьохскатний дах покритий бляхою. Масивні стіни готичної кладки, прихованої під штукатуркою, зберегли сліди контрфорсів.

Великий простір храму ділиться чотирма парами пілонів, що підтримують купол, на три нефи майже однакової площі. Масивні восьмигранні пілони увінчані стуковими капітелями. Стіни і склепіння оштукатурені і побілені; під шаром крейди і штукатурки збереглися сліди фресок. У церкві збереглися вівтар та орган, з формами в стилі класицизму.

Біля південної стіні церкви на висоті приблизно одного метра від підлоги вправлена ​​надгробна металева рельєфна плита (розміром 1,55 м х 2,25 м) кінця XVI століття. Плита складається з двох частин: у лівій частині розташовується гербовий картуш, оточений лавровим вінком, листям аканта і головками ангелів, праворуч — обрамлена орнаментом кирилична епітафія.

У протилежну північну стіну вправлена інша плита. На ній по-польськи написано, що тут поховані сестри Єленські, які померли в 1757 і 1758 роках. Паралельно цього напису поміщені довгі зворушливі вірші.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Віленський Троїцький монастир // Енциклопедичний словар Брокгауза і Ефрона: в 86 т. (82 т. і 4 доп.). — СПб., 1890—1907.;
  • Levandauskas, V., Jankevičienė, A., Matuškaitė, M. Šventosios Trejybės cerkvės ir bazilijonų vienuolyno ansamblis. // Lietuvos TSR istorijos ir kultūros paminklų sąvadas. — Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988. — Т. 1: Vilnius. — С. 236—239. — 592 с.

ПосиланняРедагувати