Іван (Малаховський)
Іва́н Малахо́вський (пол. Jan Małachowski; ? — 12 лютого 1693) — український греко-католицький ієрарх, єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяноцький (1669—1691), єпископ Холмський і Белзький (1691—1693), василіянин, архімандрит Лещинського (до 1685) та Жидичинського монастирів[1], один з ініціаторів унії в Галичині.
| Іван Малаховський | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1669 — 1691 | ||
| Церква: | Руська Унійна Церква | |
| Попередник: | Антін Терлецький | |
| Наступник: | Інокентій Винницький | |
| ||
| 1691 — 1693 | ||
| Обрання: | 28 вересня 1691 | |
| Попередник: | Августин Лодзята | |
| Наступник: | Гедеон Война-Оранський | |
| Освіта: | Грецька колегія св. Атанасія у Римі | |
| Смерть: | 12 лютого 1693 Холм | |
Походив з руського шляхетського роду, що володів помістями в Мстиславському воєводстві. За найпоширенішою версією, яку обстоює Каспер Несецький, належав до Малаховських гербу Прус ІІ, за іншими даними — Малаховських гербу Наленч, нащадків князівської династії Держикраїв[2].
В молодості прийняв постриг у василіянському монастирі. Настоятелі, запримітивши юнака, відправили Малаховського здобувати освіту у грецькій колегії святого Атанасія в Римі. Там він навчався впродовж 1664–65 років й одержав ступінь доктора богослов'я. Після повернення в Річ Посполиту його приділили до монастиря у Жировичах, де він працював проповідником[3].
Опісля став суперіором (ігуменом) одного із віленських кляшторів, щоправда, не визнаючи над собою влади тамошнього архімандрита Мартіяна Білозора. Займався виданням друкованого церковнослов'янського уставу, відновив друкарню й організував ремонт приналежних монастирю будівель[4].
В 1669 році був затверджений єпископом Перемишльським, проте обіймав кафедру значною мірою номінально через сильні позиції православних єпископів, насамперед Інокентія Винницького, що одержав монарший привілей на ту ж таки єпархію й не пустив конкурента у свої володіння. Через це І. Малаховському вдалося посісти лише одну парафію у Валяві, однак невдовзі втратив і її. Відтак тривалий час мешкав у Ярославі, згодом у Варшаві при дворі польського короля Яна III Собеського[5].
Наприкінці 1671 року Малаховський за вказівкою Гавриїла Коленди прибув на Закарпаття, аби заступити місце мукачівського єпископа Йосифа Волошиновського. Останній сильно занедбав церковні справи, тому місцева княгиня Софія Раковцієва-Баторі попрохала київського митрополита відправити «достойного і вченого владику».
Восени 1672 Малаховський звернувся з «меморіалом» до австрійського імператора Леопольда I про своє затвердження на кафедрі. У ньому він виклав ряд планів щодо майбутнього облаштування єпископства, зокрема закладення духовної семінарії й заснування слов'янської друкарні та новіціяту, звільнення священників від тягарів панщини й сплати податків землевласникам[6].
Утім, кандидатура Малаховського не прийшла до вподоби імператору під впливом негативних намовлянь угорського примаса, й не була затверджена[7][8]. Хоча ієрарх покинув Мукачівську єпархію, він продовжив претендувати на неї й навіть назначав своїх вікаріїв, серед яких відомі імена Івана Липницького та Порфирія Кульчицького[9].
В 1691 перемишльська православна єпархія прийняла унію й була об'єднана з греко-католицькою в єдину на чолі з Інокентієм Винницьким. За пропозицією короля Малаховському доручили керування Холмською єпархією[10].
ПриміткиРедагувати
- ↑ Pisarze dziejów polskich. — Kraków : Sumptibus Academiae Litterarum; apud Bibliopolam G.Gebethner Cracoviae, 1878. — С. 324.
- ↑ Діярій гетьмана Пилипа Орлика / опрацював для друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич. — Варшава : Праці Українського наукового інституту, 1936. — Т. XVII. Серія історична. — Кн.3. — С. 180.
- ↑ Перемышлянин, 1854, с. 56
- ↑ Записки ЧСВВ. Ч. 3-4. — Рим, 1956 — С. 368.
- ↑ Скочиляс І. Генеральні візитації в українсько-білоруських єпархіях Київської уніатської митрополії. 1596-1720 роки // Записки НТШ. — Т. ССХХХVІІІ. — Праці історико філософської секції. — 1999. — С. 70.
- ↑ Гаджега Василь. Йосиф Волошиновський, єпископ мукачівський і Іван Малаховський, єпископ перемиський, як єпископ мукачівський // Записки чина св. Василія Великого. — 1932. — Т. IV, вип. 1-2. — С. 167-170.
- ↑ Пап Степан. Історія Закарпаття. Том III. — Івано-Франківськ : «Нова Зоря», 2003. — С. 145. — ISBN 966-8265-19-x.
- ↑ Пекар В. Нариси історії церкви Закарпаття. Т. 2. — Рим-Львів : Видавництво ОО Василіян «Місіонер», 1997. — С. 29-30.
- ↑ А.В. Пекар. Нариси історії церкви Закарпаття. Т.1. Єрархічне оформлення. — Рим, 1967. — С. 197.
- ↑ Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). – Львів : Каменяр, 1996. – С. 273.
ДжерелаРедагувати
- Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 3. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740.— 938 s.— S. 215. (пол.)
- Титов Ф. Иоанн Малаховский // Православная богословская энциклопедия. — 1906. — Т. 7. — С. 136-137.
- Перемышлянин на год 1854. Год изданія пятый. — Перемышль : Типомъ и накладомъ книгопечатнѣ капитульнои, 1854. — 104 с.