Вікіпедія

Філіпп Акарнанський

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Філіпп.

Філіпп (дав.-гр. Φίλιππος; IV століття до н. е.) — давньогрецький лікар, наближений Александра Македонського.

Філіпп Акарнанський
дав.-гр. Φίλιππος

Генріх Семирадський. «Довіра Александра Македонського до лікаря Філіппа». 1870 рік
Національність греки[d]
Діяльність лікар
Знання мов давньогрецька

Згідно з однією з античних легенд Філіпп супроводжував Александра під час його походів і один раз, коли басилевс захворів, врятував його від неминучої смерті. Перед тим як прийняти ліки, Александр отримав лист від воєначальника Парменіона. У листі Парменіон стверджував, що Філіпп підкуплений Дарієм і хоче отруїти Александра. Юний басилевс передав лист Філіппу, а сам випив приготовані ліки. Ця історія знайшла відображення у філософії, літературі та живописі, де автори намагаються зобразити момент найбільшого душевного напруження як лікаря, так і його пацієнта.

Життєпис ред.

Про життя Філіпа відомо небагато. Він був родом з Акарнанії — області, розташованої на заході Греції. За свідченням Квінта Курція Руфа, Філіпп був другом, вихователем і лікарем Александра Македонського з дитячих років[1]. На думку Вальдемара Геккеля[en], Філіпп належав до двору матері Александра Македонського Олімпіади і був обраний нею лікарем для сина[2].

Античні джерела згадують його у зв'язку з двома епізодами успішного лікування Александра в 333 і 332 роках до н. е. Перший раз він вилікував басилевса в Кілікії, другий — вийняв стрілу з плеча Александра під час облоги Гази[3]. Також Філіпп згаданий в псевдоісторичному романі «Історія Александра Великого» Псевдо-Каллісфена серед змовників, які отруїли Александра[4]. Античні історики не згадують імені лікаря, який був поруч з Александром перед смертю[5].

Легенда про лікування Александра Філіппом в Кілікії ред.

Античні історики в різних варіаціях передають історію про лікування Александра Філіппом. Після купання в спекотний день в студеній воді річки Кідн у Кілікії Александр застудився і небезпечно захворів. Всю армію охопило глибоке занепокоєння як за долю свого ватажка, так і своє власне життя далеко від рідних місць у ворожій країні. Александр сказав, що ситуація не терпить зволікання і що для нього «краще відразу померти, ніж поправитися занадто пізно». Ніхто з медиків, що були в македонському таборі, не наважувався лікувати басилевса. Лікарі розуміли небезпеку захворювання, а в разі смерті володаря боялися накликати на себе гнів всього війська. Тоді Філіпп, за словами Плутарха «бачачи важкий стан хворого, поставив дружбу понад усе і визнав злочинним не розділити небезпеку з Александром і не вичерпати — нехай навіть з ризиком для себе — всі засоби». Філіпп приготував Александру, який страждав від лихоманки, сильнодійні ліки. В цей час з Каппадокії від Парменіона прибув гонець з терміновою депешею, в якій полководець повідомляв про те, що лікар, підкуплений перським правителем Дарієм III величезною сумою в тисячу талантів і обіцянкою видати за нього свою сестру, має намір отруїти свого пацієнта. Александр передав цей лист Філіппу, а поки той читав, випив на його очах приготоване зілля. Згідно Арріану, Філіпп спокійно прочитав лист, після чого всім стало ясно про відсутність у лікаря планів отруїти басилевса. Філіпп порадив володарю слухатися його і надалі, щоб швидше одужати. Плутарх, навпаки, стверджував, що Філіпп «обурений безпідставним наклепом, то кликав богів у свідки своєї невинності й підносив руки до неба, то кидався до ліжка Александра, благаючи бути доброї думки й мати до нього повне довір'я»[6]. Незабаром басилевс пішов на поправку і постав перед армією, і тоді «все військо прийняло Філіппа з таким почуттям, як самого царя; кожен тиснув йому руку і дякував йому, як посланого богом»[7][8][9][10][4].

Античні автори по різному оцінювали дію і мотиви Александра. Згідно Марку Юніану Юстину, басилевс вирішив, що краще ризикнути та довіритися лікарю, який не викликав довіри, ніж безсумнівно померти від хвороби[10]; Плутарху і Арріану — Александр безумовно довіряв Філіппу[6][7]; Квінту Курцію Руфу — Александр сумнівався, але врешті-решт довіра до Філіппа переважила[8].

Достовірність даного оповідання у сучасних істориків викликає великі сумніви. Одні вважають всю історію «підлою фальшивкою» і абсурдом[11][5]. Інші, навпаки, припускають, що розповідь про лікування Філіппом басилевса є ремінісценцією одного з епізодів походу Александра, коли воєначальник важко захворів, можливо, запаленням легенів, а Філіпп його виходжував[12][13].

У культурі ред.

Легенда про лікування Александра Філіппом знайшла відображення в філософії, літературі та живопису. Французький філософ епохи Відродження Мішель де Монтень на підставі цієї розповіді ставив Александра в приклад іншим, як володаря, який не втратив довіри до друзів, зберіг твердість і моральну красу[14].

До сюжету про виявлену довіру Александра до свого лікаря зверталися багато художників Нового часу, в тому числі Ганс Вертингер[en], Джованні Ланфранко[en], Тарас Шевченко[15], Генріх Семирадський та інші. Генріх Семирадський в 1870 році написав картину «Довіра Александра Македонського до лікаря Філіппа»[ru], яку представив на конкурс Імператорської Академії мистецтв. У ній він зобразив момент найбільшого душевного напруження як лікаря, так і його могутнього пацієнта. Журі Академії 4 листопада одностайно присудило йому велику золоту медаль і право закордонної поїздки казенним коштом[16].

Легенда про лікування Александра Філіппом описана в одній з глав книги Любові Воронкової[ru] «В глуби веков»[17].

 
 
 
 
«Хворий Александр і лікар», 1517 рік,
Ганс Вертингер[en].
Національна галерея в Празі
«Александр і лікар Філіпп», близько 1630 року
Д. Ланфранко
«Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу», 1836 рік,
Т. Г. Шевченка.
Національний музей Тараса Шевченка, Києва
«Александр і Філіпп», між 1898 і 1899 роками,
Гравюра Андре Кастеня

Примітки ред.

  1. ↑ Квінт Курцій Руф, III, 6, 1.
  2. ↑ Киляшова, 2018, с. 68.
  3. ↑ Квінт Курцій Руф, IV, 6, 17.
  4. ↑ а б Heckel, 2006, p. 213—214.
  5. ↑ а б Treves, 1938.
  6. ↑ а б Плутарх, 2023, с. 182, Александр 19.
  7. ↑ а б Арріан, II, 4, 7—11.
  8. ↑ а б Квінт Курцій Руф, III, 6.
  9. ↑ Валерій Максім, III, 8, 6 Зовнішній приклад.
  10. ↑ а б Юстин, XI, 8, 3—9.
  11. ↑ Шофман, 1976, с. 346.
  12. ↑ Шахермайр, 1997, с. 186.
  13. ↑ Шофман, 1976, с. 67.
  14. ↑ Монтень М. де. I, Глава XXIV При одних и тех же намерениях воспоследовать может разное // Опыты : [рос.] / Издание подготовили А. С. Бобович, Ф. А. Коган-Бернштейн, Н. Я. Рыкова, А. А. Смирнов. — второе. — Москва : Наука, 1979. — С. 121. — (Литературные памятники).
  15. ↑ Повне зібрання творів, 2005, с. 28—29 (зображення), с. 361 (примітки).
  16. ↑ Карпова Т. Л. Генрих Семирадский: Альбом : [рос.]. — Санкт-Петербург : Золотой век, 2008. — С. 26. — 400 с.
  17. ↑ Воронкова Л. Ф. Река Кидн // В глуби веков : [рос.]. — Москва : Азбука-классика, 2003. — 400 с. — (Сын Зевса).

Література ред.

Джерела ред.

Дослідження ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Філіпп_Акарнанський&oldid=42229410