Федорова Ірина Костянтинівна

Іри́на Костянти́нівна Фе́дорова (рос. Ирина Константиновна Фёдорова; *28 листопада 1931(19311128), Ленінград — 7 грудня 2010, Санкт-Петербург) — радянський і російський історик, фахівець з етнографії, культури, фольклору, мов народів Східної Полінезії, передусім острова Пасхи (Рапа-Нуї); авторка дешифрування рапануйської ієрогліфічної писемності[1]; доктор історичних наук (1994), провідний науковий співробітник відділу Австралії, Океанії та Індонезії Музею Антропології й етнографії РАН ім. Петра Великого (Кунсткамера), лауреат премії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР (1981), премії Президії РАН (1995)[2].

Федорова Ірина Костянтинівна
рос. Ири́на Конста́нтиновна Фёдорова
Народився 28 листопада 1931(1931-11-28)
Ленінград, РСФРР, СРСР
Помер 7 грудня 2010(2010-12-07) (79 років)
Санкт-Петербург, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність історик
Галузь історія, етнографія, епіграфіка і розшифрування[d]
Alma mater філологічний факультет СПбДУd і Ленінградський державний університет
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Кнорозов Юрій Валентинович
Вчителі Кнорозов Юрій Валентинович
Знання мов російська
Заклад Інститут етнології та антропології РАН і Музей антропології і етнографії імені Петра Великого
Автограф

Біографія ред.

Дитинство, юність, початок кар'єри ред.

І. К. Федорова народилась у Ленінграді 28 листопада 1931 року. Її батько, Костянтин Андрійович Можайський, працював у друкарні, мати — Лідія Романівна Штейнберг, — викладала німецьку мову в школах Ленінграда.

У 1939 році Ірина почала навчатися у школі № 9 Приморського району, де працювала її мати. 4 липня 1941 року мати як педагога командирували евакуювати групу дітей з Ленінграда у Кіровську область. Вона взяла з собою дочку й двох малолітніх племінників. Залізницею через Любань і Малу Вішеру під першими нальотами німецьких солдатів вони дістались Орічівського району Кіровської області, жили у дитячих будинках у селах Смірново, Помаскіно, Камешниці. У 1945 році повернулись до Ленінграда, ще рік Ірина жила у дитячому будинку, закінчила 46-у школу.

У 1956 році Ірина Костянтинівна з відзнакою закінчила філологічний факультет ЛДУ, отримавши спеціальність «філолог-романіст, учитель французького мови».

Від серпня 1958 року почала працювати у Ленінградському відділенні Інституту етнографії АН СРСР, вивчала рапануйську мову і фольклор під керівництвом видатного вченого-дешифрувальника Ю. В. Кнорозова. У цьому Інституті, нині МАЕ РАН, вона пропрацювала 52 роки (у групі етнічної семіотики, яку очолював Ю. Кнорозов, у секторі Америки, у відділі Австралії та Океанії).

Наукова діяльність ред.

У 1966 році І. К. Федорова захистила кандидатську дисертацію на тему «Фольклорные памятники острова Пасхи как исторический источник», у 1978 р. опублікувала монографію "Мифы, предания и легенды острова Пасхи", яка дотепер лишається єдиним у світовій науці зведенням всіх наявних пам'яток рапануйського фольклору. За цю книгу удостоєна премії ім. М. М. Міклухо-Маклая АН СРСР за 1981 р., а у 1987 році праця вийшла у Будапешті угорською мовою. У цю книгу ввійшли зроблені І. К. Федоровою переклади легенд з рукописних зошитів, привезених з острова Пасхи у 1956 р. норвезьким дослідником Туром Хеєрдалом. Зарубіжні вчені не змогли перекласти ці тексти, написані рапануйською мовою з неправильною розбивкою на слова, тому Хеєрдал звернувся по допомогу до Кунсткамери, знаючи, що в Ленінграді сильна школа дешифрування. Він опублікував перекладені Федоровою манускрипти у 2-му томі Праць своєї археологічної експедиції (1965[3].

Продовжуючи вивчати рапануйську культуру, 1988 року І. К. Федорова видала другу фольклорну монографію «Мифы и легенды острова Пасхи» (1988), що включає як перший у світовій науці зведений словник рапануйської мови (прямий і зворотний), так і власний переклад з рапануйської манускрипту «Е», привезеного німецьким дослідником Томасом Бартелем і опублікованого ним без перекладу 1974 року.

Книга «Остров Пасхи. Очерки культуры XIX—ХХ вв.» (1993), за темою якої у 1994 році І. К. Федорова захистила докторську дисертацію, присвячена історії заселення острова Пасхи, етногенезу його жителів, розв'язанню численних загадок його давньої та самобутньої цивілізації. Ірина Костянтинівна проаналізувала найцікавіші аспекти культури тубільців Рапа-Нуї — їхній фольклор, мову, пісні, пов'язані з іграми в мотузку, особливості татуювання, спорудження кам'яних статуй, показала семантику плетених погребальних і різьблених дерев'яних фігур.

Перші результати роботи над писемністю кохау ронго-ронго, в яких зроблено висновок про ієрогліфічний характер рапануйських текстів, з'явились у статтях Федорової 1960-х років. Надалі Федорова виснувала, що тексти острова Пасхи написані мовою, що сильно відрізняється від сучасної рапануйської — в них передусім були відсутні «перемінні» знаки (що передавали службові слова). Головна особливість рапануйських текстів — сильно виражена омонімія, найзручніший спосіб запису, який вдало відображає особливості рапануйської мови.

Підсумки власного дешифрування рапануйського ієрогліфічного письма І. К. Федорова представила у 1995 році в монографії «Дощечки кохау ронгоронго из Кунсткамеры» (1995), за яку того ж року отримала премію Президії Російської академії наук[4]. У цій книзі вона запропонувала прочитання і переклад текстів (без лакун) на двох рапануйських дощечках з колекції МАЕ РАН.

У 2001 році вийшла у світ фундаментальна дешифровка (з прочитанням і перекладом) усього корпусу ієрогліфічних рапануйських текстів, які збереглися в музеях світу до наших днів «„Говорящие дощечки“ с острова Пасхи. Дешифровка, чтение, перевод». І. К. Федорова дешифрувала також декілька нестандартних пізніх ієрогліфічних записів: на дощечці «Іка» з Мадрида, табличку, привезену Ф. Маз'єром, запис рапануйця Томеники.

Дешифровані тексти, однак, беззмістовні, і навіть уривок, який ідентифікований як календар, у її перекладі не містить жодних згадок про час, у зв'язку з чим світове наукове співтовариство відкидає переклад Федорової[2].

Окрім спроб дешифрування письма ронго-ронго (чому присвячені дві книги і 20 статей), І. К. Федорова написала понад 100 статей і доповідей, опублікованих у Росії та інших країнах — у США, Англії, Франції, Німеччині, Чилі. Вони присвячені різноманітним проблемам етнографії, культури, фольклору, мови острова Пасхи і жителів інших островів Полінезії (гавайців, маорі, маркізців, мангаревців, таїтян, самоанців, тонганців), походженню народів Океанії й тихоокеанським океанічним контактам, ролі ареоїв на островах Полінезії, лінгвистиці полінезійських та індіанських мов; петрогліфіці, зодіаку, календарю, палеоастрономії, топоніміці, термінам спорідненості й соціальним системам, матеріальній культурі, міфології, релігійним уявленням, чарівній казці, іграм, татуюванню, семантиці скульптурних і різьблених зображень полінезійців.

І. К. Федорова брала участь у роботі VII МКАЕН (Москва, 1964), постійно виступала з доповідями в ході різноманітних конференцій, симпозіумів.

Другою сферою наукової діяльності І. К. Федорової було вивчення ранньої історії й етнографії острова Пасхи та Східної Полінезії. Книга «Миссионеры острова Пасхи» (2004) присвячена історії першої католицької місії на Рапа−Нуї і ставленню місіонерів до самобутньої рапануйської культури. Вона написана за рідкісними архівними матеріалам і публікаціями Конгрегації Святого Серця (Ватикан) і показує позитивну роль рапануйської місії XIX ст. для вивчення та збереження місцевої культури і для порятунку тубільців.

Від 1995 року І. К. Федорова була учасником неформального творчого об'єднання «Путь предков», що вивчало й публікувало матеріали з історії першої російської навколосвітньої експедиції (1803−1806). Вона брала участь у підготовці великого наукового альбому «Вокруг света с Крузенштерном» (2005), була співавтором у колективний монографії «Россияне в „Тихом море“» (2006), присвяченій історико-етнографічній спадщині учасників першого навколосвітнього плавання росіян на кораблях «Надежда» та «Нева» під командуванням І. Ф. Крузенштерна та Ю. Ф. Лисянського, передусім, островами Східної Полінезії — Пасхи, Маркізьким і Гавайським, а також співавтором збірника «Русское географическое общество. 165 лет служения отечеству» (під загальною редакцією Російсього географічного товариства, 2011). Вона вивчала щоденники і матеріали І. К. Горнера, Ф. І. Шемелвна, М. І. Ратманова та інших учасників першої російської навколосвітньої експедиції.

Одна з останніх праць Ірини Костянтинівни «Семантика скульптурных и резных изображений (по предметам полинезийских коллекций МАЭ РАН)» залишилась неопублікованою.

Родина ред.

  • Батько — Костянтин Андрійович Можайський (1902—1959).
  • Мати — Лідія Романівна Штейнберг (1902—1970).
  • Чоловік — Михайло Львович Федоров (1933—2002), воєнний лікар-мікробіолог, доктор наук, полковник медичної служби. Шлюб зареєстрований у 1961 році, розірваний з ініціативи чоловіка в 1964 році.
  • Дочка — Ольга Михайлівна Федорова, кандидат педагогічних наук, бібліотекар, ілюстратор публікацій І. К. Федорової, співавтор книг «Вокруг света с Крузенштерном» (2005), «Россияне у „Тихом море“» (2006), «Миссионеры острова Пасхи» (2004).

Бібліографія праць І. К. Федорової ред.

  1. Мифы, предания и легенды острова Пасхи //Сост. пер. предисл. и прим И. К. Федоровой. М.: Наука, 1978. 328 с.
  2. Венг. перевод «Мифы, предания и легенды острова Пасхи»: Husvet-szigeti mitoszok, mondak es legendak. Forditotta Terbe Terez. Budapest: Gondolat, 1987. 413 old.
  3. Мифы и легенды острова Пасхи. Л.: Наука, 1988. 248 с.
  4. Остров Пасхи. Очерки культуры XVIII—XIX вв. СПб.: Наука, 1993. 288 с.
  5. Дощечки кохау ронгоронго из Кунсткамеры. СПб., МАЭ РАН, 1995. 159 с.
  6. «Говорящие дощечки» с острова Пасхи. Дешифровка, чтение, перевод. СПб.: МАЭ РАН, 2001. 380 с.
  7. Миссионеры острова Пасхи. СПб., МАЭ РАН, 2004. 376 с. (Сер. Kunstkamera petropolitana, XII).
  8. «Россияне в „Тихом море“» /И. К. Федорова, О. М. Федорова. СПб., «Остров», 2006. 360 с. (В соавторстве с О. М. Федоровой).

Примітки ред.

  1. Фёдорова И. К. Дощечки кохау ронгоронго из Кунсткамеры. — СПб. : МАЭ РАН, 1995.
  2. а б К. Поздняков «Les bases du déchiffrement de l'écriture de l'île de Pâques 1996». Архів оригіналу за 25 червня 2008. Процитовано 14 березня 2015. 
  3. Премия имени Н.Н.Миклухо-Маклая (рос.). Российская академия наук. Архів оригіналу за 7 вересня 2012. Процитовано 13 серпня 2012. 
  4. Отдел этнографии Австралии, Океании и Индонезии (рос.). Музей антропологии и этнографии имени Петра Великого РАН. Архів оригіналу за 7 вересня 2012. Процитовано 13 серпня 2012. 

Посилання ред.