Маркізькі острови
Маркі́зькі острови́ (фр. Îles Marquises) — архіпелаг площею 1274 км² у Французькій Полінезії. Всі острови, крім Моту-Оне є вулканічними. Найвища точка — гора Теметіу заввишки 1190 метрів над рівнем моря на острові Хіва-Оа.
| Маркізькі острови фр. Îles Marquises | ||||
 | ||||
| 9°00′ пд. ш. 139°30′ зх. д. / 9° пд. ш. 139.5° зх. д. | ||||
| Акваторія | Тихий океан | |||
| Кількість островів | 15 | |||
| Найбільший острів | Нуку-Хіва | |||
| Загальна площа | 1049 км² | |||
| Найвища точка | 1230 м | |||
| Населення (2007 рік) | 8632 осіб | |||
| Густота населення | 8,229 осіб/км² | |||
| Країна | Франція | |||
| Регіон | Французька Полінезія | |||
 Маркізькі острови у Вікісховищі  | ||||
Адміністративно острови є окремою одиницею на північному сході Французької Полінезії. Населення островів становить 8,7 тис. людей (2002). Адміністративний центр — Таіохае на острові Нуку-Хіва. Із всіх островів тільки шість заселені. Легенди говорять, що на островах в XVI столітті жило близько 100 тис. жителів.
Острови були відкриті 21 липня 1595 року іспанськими мореплавцями Альваро Менданья де Нейра та Педро Фернандесом де Кіросом. Першим з відкритих островів був найпівденніший острів архіпелагу Фату-Хіва. В 30-х роках XX століття на ньому кілька років жив Тур Хеєрдал [1914 – 2002] займаючись науковими дослідженнями, про що написав книгу з такою назвою.[1] Пізніше де Нейра відкрив ще декілька островів, які назвав на честь віцекороля Перу маркіза Мендоси. Між 7 і 11 квітня 1774 року архіпелаг відвідав Джеймс Кук і наніс на мапу ще один острів. 1791 року американський капітан Джозеф Інгрем відкрив північно-західну групу островів Маркізького архіпелагу: острів Вашингтона (Уа-Хука), острів Адамса (Уа-Поу), острів Лінкольна (Моту-Оне) та Федеральний острів (Нуку-Хіва), які інколи об'єднували під загальною назвою Вашингтонські острови. 1804 року Маркізькі острови досліджували Іван Крузенштерн та Юрій Лисянський. 1842 року ескадра віцеадмірала Абеля дю Пті-Туара встановила над архіпелагом протекторат Франції.
Клімат на островах екваторіальний, самі ж острови покриті дощовим екваторіальним лісом. Кількість опадів різко відрізняється в залежності від розташування схилу: від 1000 мм в рік на підвітряних схилах і до 2500 мм на навітряних.
Географічно острови поділяються на Північну і Південну групи. По три острови в кожній групі населені. Тубільним населенням Маркізьких островів були полінезійські племена. В історичному минулому вони були відомі канібалізмом і ритуальним татуюванням тіл. Острів Нуку-Хіва та тубільні племена, які його населяли, описані Германом Мелвіллом в повісті «Тайпі»[2].
Сьогодні на островах добре розвинутий туризм. Особливо популярні круїзи із Папеете до Маркізьких островів і назад.
Примітки
ред.- ↑ Hanbury-Tenison, Robin; Heyerdahl, Thor (1975-07). Fatu-Hiva: Back to Nature. The Geographical Journal. Т. 141, № 2. с. 298. doi:10.2307/1797245. ISSN 0016-7398. Процитовано 27 січня 2025.
- ↑ Мелвилл Г. Тайпи. — Симферополь: Таврия, 1990. — С. 4—242.(рос.)