Ушомир
Ушо́мир (давня назва Ушеськ[1]) — село в Україні, в Коростенському районі Житомирської області. Населення становить 1323 осіб.
село Ушомир | |
---|---|
При в'їзді до села | |
Країна | Україна |
Область | Житомирська область |
Район | Коростенський район |
Громада | Ушомирська сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA18060230010051014 |
Облікова картка | Ушомир |
Основні дані | |
Засноване | 1150 |
Перша згадка | 1150 (874 роки) |
Населення | 1323 |
Площа | 2,979 км² |
Густота населення | 444,11 осіб/км² |
Поштовий індекс | 11571 |
Телефонний код | +380 4142 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°51′38″ пн. ш. 28°28′03″ сх. д.H G O |
Середня висота над рівнем моря |
187 м |
Водойми | р. Уж |
Відстань до районного центру |
20 км |
Найближча залізнична станція | Ушомир |
Місцева влада | |
Адреса ради | 11571, с. Ушомир, вул. Березюка, 17 |
Карта | |
Мапа | |
|
Розташовується на берегах річки Уж, притоки Прип'яті, за 20 кілометрів від Коростеня, 165 км від Києва. Станція Південно-Західної залізниці.
Назва
ред.Назва походить від назви річки Уж (в давнину Уша). До перших сторіч н. е. на берегах Прип'яті і південніше поряд зі слов'янами жили балтійські племена. Слов'яни рушили на північ і балтійське населення або відступило на північний захід, або було поступово асимільоване. Власні балтійські назви дожили до нашого часу. Уш, Уша, Ус, Уса — дуже поширені назви річок у басейні Прип'яті, особливо з лівого берега, де зустрічається багато балтійських назв. Уосіс — це литовська назва ясеня, вона і принесла ім'я річці.[2]
Історія
ред.У літописах поселення згадується 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска.
Перші письмові згадки про поселення з назвою Ушомир відносяться до середини XVII століття. Ушомир позначений на мапі Боплана 1648 року. В 1683—1684 роках козаки Семена Палія й Захара Іскри зайняли маєток Ф. Немирича (див. Немиричі) і стояли там протягом майже 16 років.
У XVIII столітті в містечку існували православна церква, костел, синагога, два шкіряні й один пивоварний заводи, каменоломні, залізний рудник, дві винокурні, водяний млин. Налічувався 50 дворів з населенням 530 людей.
У 1811 році Ушомир належав кармелітському монастирю, про що є запис у Ревізській відомості (сказці).[3]
У центрі містечка жили євреї, які займалися ковальським і гончарним ремеслами й торгівлею, були майстрами. Українські селяни жили на околицях і займалися тваринництвом й землеробством. На заводах і розробках використовувалася праця українських кріпаків, а також вільних українців і євреїв.
Виникали й нові підприємства. З 1870 по 1890 роки тут почали діяти три смоляні, броварні, скляний і цегельний завод, гончарний цех.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ушомирської волості Житомирського повіту Київської губернії, мешкало 480 осіб, налічувалось 50 дворових господарств, існували православна церква, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, 4 постоялих двори, 32 лавки, водяний млин[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2381 особи (1144 чоловічої статі та 1237 — жіночої), з яких 597 — православної віри, 1754 — юдейської[5].
1880-х роках почала діяти аптека. Аптекар призначав і продавав ліки. В 1898 році почалося будівництво волосної лікарні на 10 ліжок і амбулаторії (відкрита 1902 року). У лікарні працював один лікар і один фельдшер.
У 1906 році містечко Ушомирської волості Житомирського повіту Волинської губернії с поштовою адресою м.Іскорость. Чисельність дворів 326. Село мало 1 зупинку (стан) на тракті, 1 мирового посередника, 5 мирових судей, 5 судових слідчих. Чисельність жителів 2282. Відстань до Житомира 75 верст[6].
В 1915 році при створенні ділянки Коростень-Житомир за 5 кілометрів від села Ушомир була побудована залізнична станція Ушомир.
На початку січня 1918 року в Ушомирі оголосили радянську владу. Однак до липня 1920 року територія району періодично перебувала в руках німецьких військ, УНР, військ Польщі (див. Польсько-радянська війна 1920). З 11 по 21 березня, а потім 3 квітня війська УНР влаштовували в Ушомирі єврейські погроми. Можливо що погром 3 квітня був влаштований військами Будьоного, без його дозволу.
19 червня 1920 року війська Першої кінної армії Будьоного остаточно зайняли Ушомир. Містечко ввійшло в утворений Коростенський район у 1926 році. Не обминули Ушомир колективізація і Голодомор в Україні 1932—1933 років[7].
В серпні 1941 року Ушомир був захоплений німецькими військами. В тому ж році Перша піхотна бригада Ваффен-СС вбила майже все єврейське чоловіче населення містечка. 29 грудня 1943 року війська Першого Українського фронту заволоділи містечком.[8]
28 липня 2016 року була створена Ушомирська сільська об'єднана територіальна громада.
Релігійні пам'ятки
ред.Православна церква св. ап. Петра і Павла
ред.Православна церква Св. Петра і Павла, дерев'яна, з дзвіницею, побудована в 1775 році коштом поміщиці Дубравської.[9] Села приходу: Гута Мошківка, Пугачівка, Сантарка, Холосна, Красногорка. В Державному архіві Житомирської області зберігаються метричні книги церкви за період 1797-1919 роки[10].
Костел Воздвиження Святого Хреста
ред.Костел в Ушомирі було побудовано у 1767 р. коштом шляхетської родини Дубровських. Ушомирський костел отримав значні пожертви від шляхтичів Дубровських і Богушів.[11]. Остаточно структура римо-католицької церкви на півночі Житомирщини сформувалася у 1777 р., з офіційним створенням Овруцького деканату [12]. Деканат входив до складу Луцько-Житомирської дієцезії та охоплював Овруцький і частину Житомирського повітів Волинської губернії. Він складався з шести парафій (плебаній) з центрами в Овручі, Веледниках, Олевську, Народичах, Ушомирі з філією в Ягоденці, Топорищі[13]. Парафія ушомирського костелу Воздвиження Святого Хреста охоплювала 115 населених пунктів[14]. Костел проіснував до 1940-х років. В Державному архіві Житомирської області зберігається частина метричних книг ушомирського костелу за період 1830-1916.
Ушомирська школа-інтернат
ред.В Ушомирському парку на базі панського маєтку в травні 1932 р. було організовано дитячий будинок для дітей-сиріт. З 1936 по 1939 рік директором був Михайло Якович Бень.
У роки німецько-радянської війни дітей було евакуйовано і лише в 1945 році дитячий будинок відновив свою роботу, його мешканці повернулись в Ушомир.
У повоєнні роки тут проживало 150 вихованців, батьки яких загинули у роки війни або були репресовані. Педагогічний колектив дитячого будинку складався з 11 чоловік, з ник четверо — з вищою освітою. Директором дитячого будинку у 1949 році був Іван Петрович Ружейников, а пізніше дитячий будинок очолював Сергій Іванович Коньков.
На території дитячого будинку знаходились спальний корпус, робочі кімнати, їдальня, медпункт, лазня, майстерня, швейна кімната і підсобне господарство.
З 15 серпня 1961 року дитячий будинок було реорганізовано у санаторну школу-інтернат, яку очолював Семен Михайлович Ковлер.
На цей час було збудовано трьохповерховий спальний корпус, нове приміщення їдальні, пральню і господарські прибудови. В школі навчалися і оздоровлювались діти з усіх куточків Житомирської області.
У 1988 році збудовано нове приміщення школи-інтернату. У зв'язку з наслідками аварії на ЧАЕС з 1989 року санаторну школу реорганізовано в Ушомирську загальноосвітню школу інтернат I—II ступенів. За цей час проведено капітальний ремонт їдальні, спального корпусу, реконструйовано котельню та тепломережу. Значно поліпшилась матеріально-технічна база: закуплено нові меблі, відкрито комп'ютерний клас, переоформлено шкільні кабінети та спальні кімнати.
Очолював заклад з 1981 по 2011 роки відмінник освіти України, депутат сільської ради, досвідчений педагог, вчитель фізики Петро Михайлович Сенюк.
В школі-інтернаті станом на 2011 р. проживають, навчаються і виховуються 185 учнів з північних районів Житомирської області, з них 15 дітей-сиріт, 164 учні, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.
Процес навчання забезпечують 42 кваліфікованих спеціалісти, серед них три педагоги мають звання «вчитель-методист» та «вихователь-методист», «старший вчитель» — 3 чоловіки; відмінник освіти України — 4; спеціаліст вищої категорії — 8; I категорії — 21; II категорії — 4; спеціалістів — 9.
З 1 вересня 2011 р. очолює школу-інтернат вчитель математики Світлана Володимирівна Павленко.
Ушомирський парк
ред.Ушомирський парк є парком-пам'яткою архітектури садово-паркового мистецтва місцевого значення площею близько 13 га.
Ушомирський зоопарк
ред.В селі є зоопарк, який є відкритий для відвідувачів. Мешканці зоопарку — переважно ручні тварини (серед яких олені, дикий кабан, коні, різноманітні птахи).
Відомі люди
ред.- Кіпніс Менахем (1878, Ушомир — 1942, Варшава) — співак, письменник, музичний критик, етнограф (збирач єврейського фольклору), фотограф;
- Кіпніс Левін (1894, Ушомир — 1990, Тель-Авів) — ізраїльський дитячий письменник;[15]
- Паламарчук Костянтин Савич (1921—2011) — український педагог, відмінник освіти України;
- Рак Леонід Пилипович (25.02.1935—12.08.2005) — педагог, відмінник народної освіти, Соросівський стипендіат, кандидат в майстри спорту з волейболу;
- Трохимчук Віктор Васильович (нар. 05.04.1955) — український науковець у галузі фармації, професор, заслужений працівник освіти України;
- Броник Юрій Миколайович (1972—2014) — сержант Збройних сил України, учасник АТО/OOC.
- Дорошенко Світлана Іванівна (9 березня 1936) — доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, Української академії наук.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Інститут історії України НАН України
- ↑ Назви річок поліських[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Архів:ДАЖО/118/14/24 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (рос) . 1811. с. 671. Процитовано 7 січня 2022.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-26. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир: Волынская губернская типография. — 1906. — 222 с. (рос.)
- ↑ Спогади Субіної Олександри Петрівни, 1908 року народження, жительки села Кропивня. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 липня 2009.
- ↑ Наша Победа. День за днем — проект РИА Новости. Архів оригіналу за 1 березня 2010. Процитовано 16 липня 2009.
- ↑ Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.ІІ. Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. — Почаев, 1889. — C. 99. (рос.)
- ↑ Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг: Православ'я (укр) . Т. том 2. Житомир: видавництво «Волинь». 2010. с. 604. ISBN 978-966-690-132-6.
- ↑ Wołyniak. Część I/Wołyniak // Z przeszłości Karmelitów na Litwie i Rusi. — Kraków, 1918. — С. 441.
- ↑ Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 779.
- ↑ Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 781.
- ↑ Антон Сичевський. ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИЙ ПРОСТІР РИМОКАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПІВНІЧНОЇ ЖИТОМИРЩИНИ У XVII–ХІХ ст.. — 2016. — С. 315.
- ↑ Кипнис Левин // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
Посилання
ред.- Прогноз погоди в селі Ушомир
- Ushomir, Ukraine (англ.)
- Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 1364: «Ushomir». (англ.)
- Shtetl Finder (1989), p. 107: «Ushomir». (англ.)
- Uszomierz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 855. (пол.)
- Archive of Feldman from Ushomir/Архив Фельдмана из Ушомира (англ.)
- Ушомир — Інформаційно-пізнавальний сайт | Житомирська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.)
Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |