Вікіпедія

Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона

Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона (УНА-УНСО) — українська ультранаціоналістична організація.[4][5] Вона складається з політичного крила (Українська Національна Асамблея — УНА) та напіввійськового крила (Українська Народна Самооборона — УНСО).[6]

Українська Національна Асамблея
УНА
КраїнаУкраїна Україна
Голова партіїБобрович Валерій Олегович
ЗасновникЮрій Шухевич
Дмитро Корчинський
Анатолій Лупиніс
Дата заснування30 червня 1990 року
Дата розпуску22 травня 2014 року (тільки політичне крило)[1]
Штаб-квартира01021, м. Київ, вул. Липська, 19/7, кв. 30-А
ІдеологіяУкраїнський націоналізм
Український іредентизм
Антикомунізм
Інтегральний націоналізм
Союзники та блокиПатріот України (до 2014)
Кількість членів (2006)8,000[2]
Місць у Верховній раді
0 / 450
Офіційний колір (кольори)Червоний та чорний
ДевізСлава Нації — Смерть Ворогам!
ГімнЛишайся, мила, не плач, кохана
Друкований органНаша Справа
Офіційний сайтunso.org.ua
УНСО
На службі19 серпня 1991 - теперішній час
КраїнаУкраїна Україна
Гарнізон/ШтабКиїв
Війни/битвиСічневі події у Вільнюсі
Серпневий путч
Придністровська війна
Війна в Абхазії (1992—1993)
Громадянська війна в Грузії[3]
Перша карабаська війна
Югославські війни
Перша російсько-чеченська війна
Євромайдан
Російсько-українська війна (з 2014)
Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Вебсайтunso.org.ua​(укр.)
Медіафайли на Вікісховищі

Історія

ред.
Докладніше: Історія УНА-УНСО
 
Бійці УНСО в Грузії

30 червня 1990 було утворено Українську Міжпартійну Асамблею (УМА), котра об'єднала різні патріотичні групи, організації та партії. 19 серпня 1991 для боротьби з ДКНС УМА створила загони Самооборони — УНСО.

8 вересня 1991 УМА перейменувалася в Українську Національну Асамблею, а УНСО стала її структурним силовим підрозділом. Організація отримала народну назву УНА-УНСО.

В 1992 стрільці УНСО брали участь в успішному умиротворенні кримських сепаратистів, придушенні сепаратистського руху на Закарпатті, який керувався представниками УПЦ Московського Патріархату.

З початку конфлікту в Придністров'ї УНСО взяла під захист українське населення[7], отримало перший бойовий досвід.

Один з лідерів УНА-УНСО Анатолій Лупиніс організовує повернення понад шість тисяч українських офіцерів з гарячих точок СНД в Україну.

В 1993 у боротьбі проти абхазьких сепаратистів у Грузії та у громадянській війні на боці урядових військ[3] брав участь добровольчий корпус УНСО «Арго», котрий особливо відзначився в боях під Сухумі та в Кодорській Ущелині.

У вересні 1993 УНСО проводить акцію протесту проти підписання союзного договору з Росією. Під тиском Росії, Верховна Рада приймає закон про заборону воєнізованих формувань, маючи на увазі УНСО.

У лютому 1994 в Києві масово затримують активістів УНА-УНСО та декотрих ув'язнюють, в тому числі кандидатів у народні депутати. Проте УНА-УНСО проводить трьох народних депутатів до Верховної Ради та депутатів до багатьох місцевих рад.

 
Сутички унсовців з міліцією під час похорону патріарха Володимира, 1995 рік

В грудні 1994, коли російські війська вдерлися на територію Чеченської Республіки у Грозному починає діяти Інформаційний Центр «Вільний Кавказ», яким керує Сашко Музичко «Білий». Підрозділ УНСО «Вікінг» забезпечує охорону іноземних журналістів, які робили репортажі з зони бойових дій.

Перша делегація УНА-УНСО відвідала Чечню у серпні 1994, а друга прибула туди вже в жовтні. Обидві очолював Анатолій Лупиніс. Третьою ж УНСОвською делегацією, яка з’явилася в Грозному 29.ХІ.1994, керував сам тодішній Провідник Дмитро Корчинський. Відбулися зустрічі з Зелімханом Яндарбієвим та Асланом Масхадовим (обидва вони згодом по черзі виконуватимуть обов’язки президента Чечні). Було домовлено про вербування спеціалістів з ВПС та ППО в Україні [8]. 18 липня 1995 року активісти УНА-УНСО разом з іншими патріотами зуміли поховати Патріарха УПЦ КП Володимира на Софіївському майдані. У відповідь тодішній режим припиняє реєстрацію партії УНА.

26 квітня 1996 року підрозділ УНСО бере участь в антилукашенківській акції.

У травні 1996 у Харкові, УНА-УНСО зриває проведення установчого з'їзду філії ЛДПР Жириновського.

В кінці 1997 року УНА була знову зареєстрована, проте, на думку проводу УНСО, через вихід Дмитра Корчинського не змогла пройти у виборах до Верховної Ради.

Участь УНА-УНСО в 1999 в місцевих виборах завадила Григорію Суркісу стати київським мером, а Віктору Медведчуку — провести в Київську міську раду велику фракцію депутатів.

2000 року УНСОвці в таборах під Мінськом вели підготовку до білоруської революції. На жаль, білоруси не наважились на виступ. Бійці УНСО пройшли екзамен мобілізації в умовах жорсткої конспірації.

 
Бійці УНСО на акції «Україна без Кучми»

Під час акції «Україна без Кучми» УНА-УНСО охороняє наметове містечко на Майдані, організовує спротив по всій Україні. Події 9 березня 2001 біля Адміністрації Президента призвели до репресій проти організації.

Акцію сумських студентів влітку 2004 року очолив Голова Виконкому УНА Руслан Зайченко. Результатом стала відставка міністра освіти Кременя.

УНСОвці працювали в штабах «Нашої України», проводили вишкільні табори для молоді, здійснювали охоронні функції та силові операції під час «Помаранчевої революції», зокрема блокування Адміністрації Президента і охорону автопробігу на схід України і Крим.

УНСО проводила акції протесту під час візитів Патріарха РПЦ Алексія, а після його смерті, наступника Кіріла.

У жовтні 2005 на з'їзді УНА головою УНА-УНСО було знову обрано Героя України Юрія Шухевича, який керував організацією до 2014 року до обрання народним депутатом України.

За його каденції очільника партії, 7 грудня 2005 року у Міжрегіональній академії управління персоналом відбувся ХХ (позачерговий) З'їзд УНА-УНСО. На З'їзді було прийнято рішення про утворення виборчого блоку партій Українська Національна Асамблея і Українська Консервативна Партія (голова — Георгій Щокін).

Про старт рішучих перетворень заявив голова партії Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) Юрій Шухевич при відкритті XXII позачергового з'їзду УНА, що відбувся в Київському будинку архітекторів 25 грудня 2005 року. З'їзд прийняв політичну програму, що називається «Сонячний Перехід, Третій Гетьманат» і затвердив список зі 154 кандидатів в народні депутати. У першій п'ятірці: лідер партії УНА Юрій Шухевич, заступник голови партії Микола Карпюк, голова виконкому Руслан Зайченко, голова Київської організації Ігор Мазур, лікар-інформотерапевт Олександр Філатович. За ними йдуть журналістка Наталка Чангулі, лідер культового рок-гурту «Кому вниz» Андрій Середа, музикант і громадський діяч Кирило Стеценко, спортивний журналіст Валентин Щербачов, інші інтелектуали та партійні активісти.[9]

2009 року сотня УНСОвців у Севастополі провела акцію під жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами біля штабу Російського Чорноморського Флоту.

Під час Майдану 2013—2014 УНСО стало основою військово-політичного руху Правий Сектор в багатьох регіонах України. УНСОвці захищали студентів під час розгону силовиками мітингу протесту 30 листопада, становили найбільш бойову частину Майдану.

22 січня в бою на вул. Грушевського був вбитий снайпером Михайло Жизневський «Локі», один з найактивніших УНСОвців

20 лютого 2014 року на Майдані загинули ще двоє бійців УНСО.

17 березня 2014 спецслужби РФ викрали одного з керівників організації Миколу Карпюка, якого судили у Грозному, Чечня. 7 вересня 2019 року він був звільнений в рамках обміну між Україною і РФ.[10].

24 березня 2014 у Рівному під час затримання співробітниками МВС, було вбито Олександра Музичка («Сашка Білого»), одного з лідерів УНСО.

Після переходу Росією весною 2014 у відкритий, хоч і неоголошений наступ, на східні території України УНСОвці їдуть на схід у складі батальйонів «ДУК», «Айдар», «Азов», «Донбас». Також був сформований добровольчий батальйон УНСО, який увійшов до складу Збройних Сил України. З жовтня 2014 бійці батальйону виконують бойові завдання в зоні АТО неподалік від Маріуполя і в інших гарячих точках.

2014 року здійснюється пілотний проєкт Міністерства Оборони України та УНСО у Вінниці. Силами організації створено навчальний центр імені Євгена Коновальця, де добровольці УНСО проходять професійний вишкіл перед оформленням до лав Збройних сил України.

У квітні 2015 було відновлене політичне крило — проведено з'їзд та створено партію УНА-УНСО.

20 серпня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало Політичну партію «УНА-УНСО», свідоцтво 313-п.п., про що в Єдиний реєстр громадських формувань внесено запис 1438849.[11]

2019 року підтримала на виборах у другому турі Петра Порошенка.[12]

Лідери

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Right Sector registered as official party, Interfax-Ukraine (22 May 2014)
  2. ↑ McGregor, Andrew (30 березня 2006), Radical Ukrainian Nationalism and the War in Chechnya, The Jamestown Foundation
  3. ↑ а б Мирончук, В (2021). До ліктя лікоть. Темпора. с. 50.
  4. ↑ Singh, Anita Inder (2001), Democracy, Ethnic Diversity, and Security in Post-Communist Europe, Greenwood, с. 114
  5. ↑ Dymerskaya-Tsigelman, Liudmila; Finberg, Leonid (1999), Antisemitism of the Ukrainian Radical Nationalists: Ideology and Policy, Analysis of Current Trends in Antisemitism, Vidal Sassoon International Center for the Study of Antisemitism (14)
  6. ↑ Ramet, Sabrina P. (1 листопада 2010). Radical Right in Central and Eastern Europe Since 1989 (англ.). Penn State Press. с. 290. ISBN 978-0-271-04379-1.
  7. ↑ Пальчик, Валерій Миколайович (2021). УНСО: перший посвист куль (війна у Придністров'ї,1992 рік). Київ: Мельник М.Ю. с. 304 с. ISBN 978-966-97751-8-4.
  8. ↑ Контакти УНА-УНСО з Чеченською Республікою Ічкерія Источник: https://censor.net/ru/b3229465.
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2006. Процитовано 2 квітня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2006-04-02 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Українські в'язні повернулися. Хто серед них? Повний список. BBC News Україна. 07.09.2019. Процитовано 7 вересня 2019.
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2013. Процитовано 27 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-05-20 у Wayback Machine.]
  12. ↑ УНА-УНСО закликала українців підтримати Порошенка. glavcom.ua. Процитовано 4 квітня 2019.
  13. ↑ Головою партії УНА-УНСО став Валерій Бобрович. УНА-УНСО. 7 листопада 2016. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. [Архівовано 2016-11-16 у Wayback Machine.]

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона
УНА-УНСО
у соціальних мережах
  УНА-УНСО на сайті Facebook
  УНА-УНСО на сайті Twitter
  УНА-УНСО на сайті YouTube

У культурі:

Мемуарна та художня література

ред.
  • Бобрович В. Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. — Київ: Зелений пес, 2009.
  • Андрій Миронюк. Українські добровольці в Чечні (книга містить романи kavkaz.ua та Скіф). — Київ, 2004. — 288 с. ISBN 956-7881-96-5
  • Дмитро Корчинський ,,Війна у натовпі".
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_Національна_Асамблея_—_Українська_Народна_Самооборона&oldid=43907560