Лупиніс Анатолій Іванович

(Перенаправлено з Анатолій Лупиніс)

Анато́лій (Анатоль) Іванович Лупині́с [1](21 липня 1937, Новоолександрівка, Червоноармійський район, Донецька область, УРСР5 лютого 2000, Київ) — український політичний та громадський діяч, дисидент. член УНА-УНСО, поет.

Анатолій Лупиніс
Lupynis.jpg
Анатолій Лупиніс
Народився 21 липня 1937(1937-07-21)
село Новоолександрівка,
Покровський район,
Донецька область,
Українська РСР,
СРСР
Помер 5 лютого 2000(2000-02-05) (62 роки)
Київ
Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність поет, політик
Відомий завдяки політик, громадський діяч, поет
Партія УНА-УНСО

ЖиттєписРедагувати

Народився 21 липня 1937 р. в селі Новоолександрівка Покровського району, Донецької області. Батьки були репресовані і заслані до Аджеро-Судженський табір, звідки втекли на Донеччину.

Після німецько-радянської війни родина переїхала у с. Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області.

У 1954 р. закінчив із золотою медаллю середню школу у м. Монастирище Черкаська область. Ще в школі спробував писати політичні статті «Радянська влада і демократія», «Рівноправність жінок».

Після закінчення школи вступив на фізичний факультет Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка на спеціальність астрономія. .

У 1956 р. 19-річний студент Анатолій Лупиніс вийшов на демонстрацію проти введення радянських військ у Будапешт. В руках тримав плакат:"«Руки геть від вільної Угорщини!»..

У жовтні 1956 р. був заарештований за участь у студентських виступах й засуджений Київським судом до шести років ув'язнення у таборах..

У 1957 р., як член страйкового комітету, за участь у страйку в 7 Мордовському таборі, засуджений до 10 років в'язниці за "антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу". Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму № 10. У Володимирській в'язниці захворів на поліневрит, що привело до парапарезу ніг. З тюрми був переведений у 10-й Мордовський табір (особливий режим), але більшість часу знаходився у лікарні 3-го Мордовського табору. Пізніше були діагностовані виразкова хвороба шлунка, дистрофія міокарда, нирково-кам'яна хвороба, хвороба печінки.

У 1967 р. Анатолій Лупиніс вийшов з тюрми. ВТЕК призначив йому пожиттєво першу групу інвалідності. Через два роки лікування зміг рухатися за допомогою милиць. Подав документи на філософський факультет Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Декан факультету перенаправив документи абітурієнта на перевірку до заступника голови партійного контроля при ЦК КПУ, який відмовив у вступі і порадив підти на роботу на завод, а потім вступати до вузу.

У грудні 1969 р. А. Лупиніс вступив на заочне відділення економічного факультету Українська сільськогосподарська академія.

У 1970 р. після лікування став ходити без милиць і почав працювати на посаді адміністратора Київське концертно-хорове товариство.

22 травня 1971 р. за виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві, в день вшанування пам'яті Кобзаря, його було заарештовано за те, що прочитав свого вірша про долю України "Причинна" (Я бачив, як безчестили матір..)[2].

Експертна комісія Київська психіатрична лікарня ім. Павлова визнала його нормальним, а в інституті ім. Сербського група лікарів під керівництвом Лунца Л. Р. визнала божевільним. У грудні відбувся суд, але після появи А. Д. Сахаров, І. О. Світличний та Л. І. Плющ засідання відмінили, а через три дні А. Лупиноса відправили на примусове лікування до Дніпропетровська спеціалізована психіатрична лікарня. З 1976 р. - напроавлений на лікування у Алма-Атинській психіатричній лікарні, З травня 1979 р .перебував у Черкаська обласна психіатрична лікарня у м. Сміла Черкаська область. У 1978 р. переведений у Київську психіатричну лікарню ім. Павлова загального типу У червні 1980 р. направлений у Дніпропетровська спеціалізована психіатрична лікарня, але через неправильне оформлення документів був повернений у м. Сміла.

У 1983 р. вийшов на волю з абсолютно підірваним здоров'ям (був ув'язнений 12 років). Реабілітований 12 серпня 1992 р[3].

Після звільнення знов почав підпільну антирадянську діяльність.

Незалежність України зустрів у в’язниці, куди його кинули влітку 1991-го за організацію – мітингів протесту проти підписання нового союзного договору.

Був у всіх гарячих точках: Чечня, Грузія, Абхазія, Придністров'я.

Помер на 63 році життя 5 лютого 2000 р.

Похований на Байкове кладовище у Київ, поряд з побратимами з УНА-УНСО.

Дружина - Ольга Лупиніс. сини - Іван і Микола.Обоє синів зараз війна на Донбасі.

Політична діяльністьРедагувати

З 1983 по 1991 р. Анатолій Лупиніс був одним з лідерів дисидентського руху в Україні.

Ініціатор створення асоціація «Зелений світ», українського Товариства "Меморіал", член ініціативної групи зі створення Народного Фронту (пізніше Руху) України, Українська Гельсінська Група.

У 1990 р. організував реєстрацію людей, що вважають себе громадянами окупованої Українська Народна Республіка. За кілька місяців зареєструвалися більше мільйона чоловік, Це стало фактично першим референдумом за незалежність України

Один з ініціаторів створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО.

ТвориРедагувати

  • Ординський період закінчився. «За Вільну Україну», 1994;
  • Анатоль Лупиніс, поет та національний революціонер. Львів, 2003;
  • Бунт має рацію. Чернігів, 2004.

Вшанування пам'ятіРедагувати

  • У 2020 році було засновано Національний конкурс малих літературних форм ім.А.Лупиноса[4]

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К..2010.-С.546-547.
  • «Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи» (Нью-Йорк), 1980, вип. 9; 1981, вип. 5, 7; 1984, вип. 4;
  • Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Вильнюс—М., 1992;
  • Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років. К., 1995;
  • Никифорук Р. У ненормальному суспільстві місце нормальної людини — у «психушці»? // Дзеркало тижня. — 2000. — 16—22 вересня.
  • Вишинський С. Філософія пограниччя: український вимір / Святослав Вишинський // Всеукраїнська студентсько-аспірантська філософсько-релігієзнавча конференція «Філософія: нове покоління». 22-24 лютого 2006 року. Тези доповідей. — Київ: Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2006. — С. 9—11.
  • Спецкор «Січеслава». Український «буржуазний» націоналіст. Пам’яті А.Лупиноса. // СІЧЕСЛАВ №3(5), липень-жовтень 2005. С.86-87.
  • Зоя МАКСИМЕНКО. Незвичайний пацієнт психушки. // СІЧЕСЛАВ №3(5), липень-жовтень 2005. С. 88-91.
  • Анатолій ЛУПИНІС. Листи до Анни Садловської (1964-1980 рр).// СІЧЕСЛАВ №3(5), липень-жовтень 2005. С. 92-199.

ПосиланняРедагувати

  1. Анатолій Лупиніс. УНА-УНСО (uk). 2015-10-02. Процитовано 2021-07-09. 
  2. “Життя триває, точиться війна”: легендарний Анатолій Лупиніс у спогадах побратимів і родини. Новинарня (uk). 2020-02-07. Процитовано 2021-07-09. 
  3. Лупинос Анатолий Иванович. ru.openlist.wiki (ru). Процитовано 2021-07-09. 
  4. ВІДБУЛОСЯ НАГОРОДЖЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ НАЦІОНАЛЬНОГО КОНКУРСУ МАЛИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ФОРМ ІМ.А.ЛУПИНОСА. willlive. 2020-11-10.