Монастирище

місто в Черкаській області (Україна)

Монастири́ще — місто в Україні, в Уманському районі Черкаської області, адміністративний центр Монастирищенської міської громади. Розташоване на правому березі річки Конела (притока Гірського Тікичу) за 54 км на північний захід від міста Умань та за 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення становить 8 425 особи (на 1 січня 2021 р.).

Монастирище
Монастирище. Костел.jpg
Монастирищенський районний будинок культури (колишній костел)
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Уманський
Громада Монастирищенська міська громада
Код КОАТУУ: 7123410100
Засноване
Перша згадка 1622
Статус міста з 1985 року
Населення 8 425 (01.01.2021)[1]
Площа 5,51 км²
Поштові індекси 19100 — 19109
Телефонний код +380-4746
Координати 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д. / 48.99000; 29.80111Координати: 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д. / 48.99000; 29.80111
Висота над рівнем моря 242 м
Водойма річка Конелка
Назва мешканців монастирища́нин, монастирища́нка, монастирища́ни
День міста 21 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Монастирище
До станції 6 км
До обл./респ. центру
 - фізична 135 км
 - залізницею 247 км
 - автошляхами 250 км
Міська влада
Рада Монастирищенська міська рада
Адреса 19100, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Соборна, 117
Вебсторінка www.mon.ck.ua
Міський голова Олександр Михайлович Тищенко

Commons-logo.svg Монастирище у Вікісховищі

Карта
Монастирище. Карта розташування: Україна
Монастирище
Монастирище
Монастирище. Карта розташування: Черкаська область
Монастирище
Монастирище

ІсторіяРедагувати

Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів, один з яких був кам'яним, а інші з дерева.

На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.

Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що Монастирище «вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»[2] Брацлавського воєводства, не є правдивою. Промовисто неісторичною є й «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирища з 1050 року.

1635 дідичем був князь Ярема Вишневецький.

1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20—21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін Івана Богуна розбив 15-тисячне польське військо С. Чарнецького.

«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли»
 — писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.[3]

У 1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.[4] За Андрусівським перемир'ям 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.

Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття, Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.[5] Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).

1775 місто належало брацлавському воєводі М. Лянцкоронському. У місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя. Палац у Монастирищі фундував Юрій чи Леон Подоський (1824—1894).

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 4687 осіб, налічувалося 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, проводилися базари у вівторки[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9404 осіб (4608 чоловічої статі та 4796 — жіночої), з яких 6323 — православної віри, 2620 — юдейської[7].

У 1897—1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Окрім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузень[8].

За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалося 9503 осіб.

У січні 1920 року у Монастирищі розпочалась тривала радянська окупація.

З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманського округу. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.

З 1926 року в селі працювала кінопересувка та бібліотека, у якій було 5356 книг.

1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод

Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, у селі організовано три товариства спільного обробітку землі: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їхній основі, у травні наступного року, створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». У 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Коваль-Стельмах», імені «5 грудня», імені «21 роковини Жовтня», «Колективна праця» та інші[9]. У 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.

У 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.

23 липня 1941 Монастирище було окуповане військами фашистської Німеччини. 20 жовтня 1941 було утворено Монастирищенський ґебіт. 10 березня 1944 село звільнено частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалося відновлення господарства.

У 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Упродовж 1944—1946 років, в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу. Стало частиною Вінницької області (деякі старожили вважають, що вони мешкають у Вінницькій області й дотепер).

З січня 1954 року Монастирище ввійшло до новоствореної Черкаської області. 2 квітня 1957 р. йому надано статус селища міського типу.

У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.

Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.

Храми містаРедагувати

У наш час місто має два храми Московського патріархату (Летичівка) та храм Київського Патріархату. Також на території району розташований один молитовний будинок адвентистів Сьомого дня, та один будинок молитви Баптистів.

ПромисловістьРедагувати

У місті працюють підприємстваРедагувати

  • «Монастирищенський машинобудівний завод». З дня заснування завод виготовив і поставив 125 тисяч 300 парових і водогрійних котлів, які застосовуються в організаціях «Теплокомуненерго» і в інших установах важкої і легкої промисловості, де потрібні пара і тепло;
  • Монастирищенський котельний завод «Енергетик»;
  • Завод «Монфарм», що спеціалізується на випуску фармацевтичних засобів;
  • ТОВ «Теплолідер» — виготовляє парові, водогрійні, твердопаливні котли тривалого горіння, транспортабельні котельні установки та інше функціональне котельно-допоміжне обладнання.)
  • ТОВ «Монастирищенський котельний завод», спеціалізується на виготовленні засобів благоустрою територій (урни, лавки, автобусні зупинки, дитячі майданчики тощо.)
  • «Кераміка Монастирище»;
  • «Преміум Пак Україна».

ОсвітаРедагувати

  • «Ліцей «Ерудит» (раніше Школа № 1);
  • Школа № 2;
  • Школа № 5;
  • Монастирищенський професійний ліцей (колишнє ПТУ);
  • Ліцей-інтернат «Обдарованість».

Культурна спадщинаРедагувати

У Монастирищі працює краєзнавчий музей, відкритий 1970 року. Є братські могили воїнів, партизан і мирних жителів, які загинули у Другій світовій війні, пам'ятні знаки жертвам політичних репресій та жертвам Голодомору 1932—1933 рр.. На честь радянських льотчиків встановлений літак МІГ-21, на честь сільгосппрацівників — трактор У-2.

Будинок челяді гетьмана Тарновського збудований в XVIII ст. (1712-​1720 рр.) і являється найстарішою спорудою в місті. Це єдине приміщення маєтку першого монастирищенського поміщика Тарновського − засновника містечка, яке збереглося до наших днів.

Архітектурною пам'яткою є районний будинок культури, який раніше був культовою спорудою (костелом).

У місті розташована ботанічна пам'ятка — Алея вікових лип та парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва - Парк Подоського

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 18 червня 2022. 
  2. Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. — Київ, 1848. — Т. 1. — С. 127—130.
  3. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — С. 192.
  4. Літопис Самовидця, с. 93.
  5. Городские поселения Российской империи, Т. 2. — С. 481.
  6. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  7. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-84)
  8. Список населенных мест Киевской губернии, стор.955.
  9. Газета «Шлях колгоспника», 1 січня 1940 р.
  10. www.warheroes.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 21 листопада 2008. 

Джерела та літератураРедагувати


  • Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області/ І. І. Волошенко. - Монастирище : [б.в.], 2003. - 464 с.

ПосиланняРедагувати