Монастирище

Монастирище
	Герб Монастирища
	Монастирищенський районний будинок культури (колишній костел)
Основні дані
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Уманський
Тер. громада	Монастирищенська міська громада
Засноване	—
Перша згадка	1622
Статус міста	з 1985 року
Населення	▼ 8 425 (01.01.2021)
Площа	5,51 км²
Поштові індекси	19100 — 19109
Телефонний код	+380-4746
Координати	48°59′24″ пн. ш. 29°48′4″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д.
Висота над рівнем моря	242 м
Водойма	річка Конелка
Назва мешканців	монастирища́нин, монастирища́нка, монастирища́ни
День міста	21 червня
Відстань
Найближча залізнична станція	Монастирище
До станції	6 км
До обл./респ. центру
- фізична	135 км
- залізницею	247 км
- автошляхами	250 км
Міська влада
Рада	Монастирищенська міська рада
Адреса	19100, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Соборна, 117
Вебсторінка	www.mon.ck.ua
Міський голова	Олександр Михайлович Тищенко
Карта
	Монастирище
	Монастирище

Монастири́ще — місто в Україні, в Уманському районі Черкаської області, адміністративний центр Монастирищенської міської громади. Розташоване на правому березі річки Конела (притока Гірського Тікичу) за 54 км на північний захід від міста Умань та за 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення становить 8 425 особи (на 1 січня 2021 р.).

Історія

Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів, один з яких був кам'яним, а інші з дерева.

На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.

Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що Монастирище «вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»^[2] Брацлавського воєводства, не є правдивою. Промовисто неісторичною є й «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирища з 1050 року.

1635 дідичем був князь Ярема Вишневецький.

1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20—21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін Івана Богуна розбив 15-тисячне польське військо С. Чарнецького.

«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли»

— писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.^[3]

Монастирище на мапі Зигмунда Герстмана

У 1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.^[4] За Андрусівським перемир'ям 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.

Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття, Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.^[5] Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).

1775 місто належало брацлавському воєводі М. Лянцкоронському. У місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя. Палац у Монастирищі фундував Юрій чи Леон фон Кальм-Подоський (1824—1894).

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 4687 осіб, налічувалося 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, проводилися базари у вівторки^[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9404 осіб (4608 чоловічої статі та 4796 — жіночої), з яких 6323 — православної віри, 2620 — юдейської^[7].

У 1897—1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Окрім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузень^[8].

За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалося 9503 осіб.

У січні 1920 року у Монастирищі розпочалась тривала радянська окупація.

З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманського округу. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.

З 1926 року в селі працювала кінопересувка та бібліотека, у якій було 5356 книг.

1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод

Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, у селі організовано три товариства спільного обробітку землі: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їхній основі, у травні наступного року, створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». У 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Коваль-Стельмах», імені «5 грудня», імені «21 роковини Жовтня», «Колективна праця» та інші^[9]. У 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.

У 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.

23 липня 1941 Монастирище було окуповане військами нацистської Німеччини. 20 жовтня 1941 було утворено Монастирищенський ґебіт. 10 березня 1944 село реокуповане частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалося відновлення господарства.

У 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Упродовж 1944—1946 років, в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу. Стало частиною Вінницької області (деякі старожили вважають, що вони мешкають у Вінницькій області й дотепер).

З січня 1954 року Монастирище ввійшло до новоствореної Черкаської області. 2 квітня 1957 р. йому надано статус селища міського типу.

У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.

Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.

Населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[10]:

Національність	Відсоток
українці	97,18 %
росіяни	2,18 %
інші/не вказали	0,64 %

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[11]^[12]:

Мова	Відсоток
українська	97,46 %
російська	2,12 %
інші/не вказали	0,42 %

Храми міста

У наш час місто має два храми Московського патріархату (Летичівка) та храм Київського Патріархату. Також на території району розташований один молитовний будинок адвентистів Сьомого дня, та один будинок молитви баптистів.

Промисловість

У місті працюють підприємства

«Монастирищенський машинобудівний завод». З дня заснування завод виготовив і поставив 125 тисяч 300 парових і водогрійних котлів, які застосовуються в організаціях «Теплокомуненерго» і в інших установах важкої і легкої промисловості, де потрібні пара і тепло;
Монастирищенський котельний завод «Енергетик»;
Завод «Монфарм», що спеціалізується на випуску фармацевтичних засобів;
ТОВ «Теплолідер» — виготовляє парові, водогрійні, твердопаливні котли тривалого горіння, транспортабельні котельні установки та інше функціональне котельно-допоміжне обладнання.)
ТОВ «Монастирищенський котельний завод», спеціалізується на виготовленні засобів благоустрою територій (урни, лавки, автобусні зупинки, дитячі майданчики тощо.)
«Кераміка Монастирище»;
«Преміум Пак Україна».

Освіта

«Ліцей «Ерудит» (раніше Школа № 1);
Школа № 2;
Школа № 5;
Монастирищенський професійний ліцей (колишнє ПТУ);
Ліцей-інтернат «Обдарованість».

Ліцей "Ерудит"
Школа № 5
Дитсадок "Усмішка"

Культурна спадщина

У Монастирищі працює краєзнавчий музей, відкритий 1970 року. Є братські могили воїнів, партизан і мирних жителів, які загинули у Другій світовій війні, пам'ятні знаки жертвам політичних репресій та жертвам Голодомору 1932—1933 рр.. На честь радянських льотчиків встановлений літак МІГ-21, на честь сільгосппрацівників — трактор У-2.

Будинок челяді гетьмана Тарновського збудований в XVIII ст. (1712-1720 рр.) і являється найстарішою спорудою в місті. Це єдине приміщення маєтку першого монастирищенського поміщика Тарновського − засновника містечка, яке збереглося до наших днів.

Архітектурною пам'яткою є районний будинок культури, який раніше був культовою спорудою (костелом).

У місті розташована ботанічна пам'ятка — Алея вікових лип та парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва - Парк Подоського

На честь міста Монастирище названа українська кіберспортивна організація Monte, засновником якої є уродженець міста Володимир «Woro2k» Велетнюк.