Муратов Олександр Ігорович

радянський і український кінорежисер, кіносценарист, поет, літератор, публіцист, член правління Національної спілки кінематографістів Ук

Олекса́ндр І́горович Мура́тов (21 квітня 1935, Харків — 14 квітня 2025) — український та радянський кінорежисер, кіносценарист, поет, літератор, публіцист, член правління Національної спілки кінематографістів України. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990)[1]. Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня (2008)[2].

Муратов Олександр Ігорович
Дата народження21 квітня 1935(1935-04-21) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняХарків, Українська СРР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті14 квітня 2025(2025-04-14) (89 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБайкове кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіякінорежисер, сценарист, поет, публіцист, літератор Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії Редагувати інформацію у Вікіданих
Член уНаціональна спілка кінематографістів України Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 0613635 Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди та премії
медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» орден «За заслуги» III ступеня
заслужений діяч мистецтв УРСР

Життєпис

ред.

Народився в родині популярного харківського поета і драматурга Ігоря Муратова. У малолітньому віці пережив військове лихоліття. За даними публіцистів Ігоря Козловського та Романа Коваля, підлітком перебував у підпіллі УПА.[3] За порадою батька, звільненого з німецького концтабору, виїхав з України до Москви на навчання, де також підтримував зв'язки з антисталіністським підпіллям.

У 1959 році закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві, майстерня С. А. Герасимова.

У 19621968 роки — режисер Одеської кіностудії. У 1964 році разом із першою дружиною режисером Кірою Муратовою зняв фільм «Наш чесний хліб». У 1966  р.— зняв першу самостійну стрічку «Авдотья Павлівна».

З 1968 р. — режисер-постановник Київської кіностудії імені О.Довженка. Знімає художні та документальні фільми, автор і співавтор сценаріїв до ряду своїх кінострічок. 1982 — фільм «Гонки по вертикалі», за сценарієм братів Вайнерів.

У період 19911996 за творами М. Хвильового О. Муратов зняв кінотрилогію: «Танго смерті» (за твором «Повість про санаторійну зону»), «Геть сором!» (за повістю «Сентиментальна історія»), «Вальдшнепи».(за однойменним романом). Вся трилогія одержала премію Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка «За визначний внесок у національне та державне відродження України»[4].

2004 — вийшов фільм «Татарський триптих» (за кримськотатарськими новелами М. Коцюбинського).
2005 — автобіографічний роман «Розчахнута брама».

Мешкав в Києві.

Помер 14 квітня 2025 року.[5]

Фільмографія

ред.

Художні фільми

ред.

Режисер-постановник:

Фільм «Любаша» отримав: Другий приз і Приз глядачів, Спеціальний приз журі «За найкращий фільм про дітей», «За найкращу жіночу роль» XII Всесоюзного кінофестивалю, Ашхабад, 1979)

Документальні фільми (режисер)

ред.
  • 1958 — «На батьківщині Сергія Єсеніна» — Приз Всесвітньої виставки в Брюсселі
  • 1975 — «Співає Лілія Гавриленко» (т/ф, у співавт.) — фільм-концерт
  • 1997 — «Це не лікується» (авт. сцен.) — повнометр. д/ф про антисемітизм в Україні
  • 2003 — «Бойчук і бойчукізм» (авт. сцен.) — док. відеофільм про українського художника М. Бойчука з культурологічного проєкту «Обрані часом»
  • 2003 — «Звичайний геній» (авт. сцен.) — док. відеофільм з культурологічного проєкту «Обрані часом» про композитора Сергія Прокоф'єва
  • 2003 — «Геній скульптури XX сторіччя» (авт. сцен.) — док. відеофільм про скульптора Олександра Архипенка
  • 2003 — "В пазурах часу. Життя і творчість поета М. Бажана (авт. сцен.) — док. відеофільм з культурологічного проєкту «Обрані часом»
  • 2003 — «Арнольд Марголін — видатний українець і єврей»[6][7] (авт. сцен.)
  • 2005 — «Мій ніжний Мефістофель» (авт. сцен.) — док. відеофільм з культурологічного проєкту «Обрані часом» про актора Дмитра Мілютенка
  • 2007 — «Уроки патріотизму» (авт. сцен.) — 2-сер. док. відеофільм про останнього головного командира УПА Василя Кука
  • 2009 — «Співи юних кобзарів» (авт. сцен.) — док. відеофільм
  • 2010 — «Совість. Феномен Івана Дзюби» (авт. сцен., продюсер) — док. відеофільм

та ін.

Книжки

ред.
  • Розчахнута брама. Факт. 2005. с. 352. ISBN 9663590130.

Примітки

ред.
  1. Указ Президиума Верховного Совета Украинской ССР от 11 января 1990 года № 8662 «О присвоении работникам культуры и искусства почётных званий Украинской ССР». Архів оригіналу за 28 серпня 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
  2. Указ Президента України № 821/2008 від 10 вересня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України діячів кіномистецтва» [Архівовано 2014-12-19 у Wayback Machine.](укр.)
  3. Муратов Олександр Ігорович. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 6 серпня 2014.
  4. Олександр Муратов (chtyvo.org.ua). Архів оригіналу за 17 березня 2013. Процитовано 28 жовтня 2012.
  5. Помер відомий український режисер Олександр Муратов. Телеграф (укр.). 14 квітня 2025. Процитовано 15 квітня 2025.
  6. Єврейська Україна: Олена Чучулашвілі. «Новий фільм Олександра Муратова» (листопад 2004, 22/89). Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 28 жовтня 2012. Єврейська Україна: Олена Чучулашвілі. «Новий фільм Олександра Муратова» (листопад 2004, 22/89) (рос.)
  7. Єврейська Україна: Олександр Муратов. «Розум як гроші: або є, або немає…» (6/234 червня 2012). Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 28 жовтня 2012. Єврейська Україна: Олександр Муратов. «Розум як гроші: або є, або немає…» (6/234 червня 2012) (рос.)

Посилання

ред.