Відкрити головне меню
Третя Статутна грамота

Третя Статутна грамота — юридичний акт, прийнятий Радою БНР 25 березня 1918 року на засіданні, що відбувалося в приміщенні Селянського поземельного банку на вулиці Серпухова (зараз — Володарського, 9) в Мінську.

Прийняття документа проходило у вкрай складних міжнародних умовах: РРФСР вивела з Білорусі радянські війська, залишивши Мінськ на окупацію німецькою армією, яка швидко просувалася до столиці. Вкрай складна ситуація панувала і серед самого білоруського національного руху: між прихильниками незалежності та прихильниками єдності з Росією тривали гострі суперечки.

В таких умовах політик та громадський діяч Антон Луцкевич запропонував провести пленарне засідання Ради БНР. За його наполяганням о 8-й годині вечора 24 березня засідання все ж таки відкрилось, де з доповіддю про політичне становище країни виступив Аркадій Смолич. Проти незалежності виступали представники національних меншин, введені до складу тимчасового парламенту. Представники БСГ, які становили більшість законодавчого органу, виступили за негайне проголошення повної самостійності. Вранці 25 березня 1918 року Третя Статутна Грамота була прийнята.

Статутна грамота проголошувала повну незалежність БНР: «Тепер ми, Рада Білоруської Народної Республіки, скидаємо з рідного краю останнє ярмо державної залежності, яке насильно накинули російські царі на нашу вільну та незалежну країну. З цього часу Білоруська Народна Республіка проголошується Незалежною та Вільною Державою. Самі народи Білорусі, в лиці свого Установчого Сейму, приймуть рішення про майбутні зв'язки Білорусі».

Скасовувалася Берестейський мир. Державною мовою була проголошена білоруська, а столицею — Мінськ. Грамота підтверджувала права та свободи громадян і народів Білорусі, проголошені Другою Статутною грамотою.

Визначалися територіальні межі БНР: «Білоруська Народна Республіка повинна охоплювати всі землі, де живе і має чисельну перевагу білоруський народ, а саме: Могильовщину, білоруські частини Мінщини, Гродненщини, Віленщини, Вітебщини, Смоленщини, Чернігівщини та суміжних частин сусідніх губерній, заселені білорусами».

ДжерелаРедагувати