Тодор Павлов
Тодор Димитров Павлов (14 лютого 1890, Штип, Османська імперія — 8 травня 1977, Софія, Болгарія) — болгарський філософ, академік, політик який стояв на позиціях марксизму.
| Тодор Павлов | |
|---|---|
 | |
| Регент Болгарії | |
| 9 вересня 1944 — 15 вересня 1946 | |
| Монарх | Симеон II |
| Попередник |
Кирил, князь Преславський Богдан Філов Никола Михов |
| Наступник | монархію скасовано |
| Президент Болгарської академії наук | |
| 1947 — 1962 | |
| Попередник | Димитар Міхалчев |
| Наступник | Михаїл Крастанов |
| Народився |
14 лютого 1890 Штип, Османська імперія, (нині Північна Македонія) |
| Помер |
8 травня 1977 (87 років) Софія, Народна Республіка Болгарія |
| Відомий як | політик, філософ, літературний критик, aesthetician, журналіст, публіцист, педагог |
| Місце роботи | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Країна | Болгарія |
| Alma mater | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Діти | Vera Pavlovad |
| Нагороди | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
Біографія ред.
Народився в сім'ї вчителя. Батько Димитр Павлов Грозданов — видатний громадський діяч і церковний півчий, делегат Першого болгарського церковно-народного собору. Збереглися тексти духовних пісень записані з його голосу. Із 1900 року родина Павлових жила в Софії. Закінчив філософський і педагогічний факультети Софійського університету, був учителем. За комуністичну діяльність зазнав репресій.
У 1932—36 рр. — декан факультету Інституту червоної професури в Москві. У 1936 повернувся до Болгарії. Під час війни був ув'язнений у концтаборі, звільнений 1943 року.
Після комуністичного перевороту в 1944—1946 рр. — член регентської ради, яка керувала країною за малолітнього царя Симеона II.
Автор праць з історичного матеріалізму й естетики. Президент (1947—1962), потім — почесний президент Болгарської АН, Герой НРБ, двічі Герой Соціалістичної Праці НРБ. З 12 червня 1947 року — іноземний член-кореспондент АН СРСР у відділенні літератури та мови (спеціальність — історія, література, філософія).
Сприяв прийняттю в СРСР і Болгарії «теорії відображення» як основи проблеми пізнання. Погляди Павлова, викладені в однойменній праці (1936), являють собою розвиток концепції В. І. Леніна і Дені Дідро.
Реабілітував у марксизмі поняття «ідеального». Досліджував проблему співвідношення філософії з іншими науками, естетикою. Павлову належать дослідження про естетичні погляди Платона й Арістотеля, Канта і Гегеля, Шиллера, Спенсера, Бергсона, Чернишевського. У літературно-критичних статтях розглядав творчість болгарських (Ботев, Вазов, Яворов, Людмил Стоянов[bg], Любомир Левчев), російських (Лев Толстой, Горький, Шолохов, Маяковський), західних (Шекспір, Ібсен) письменників. Захищав соцреалізм від нападок ревізіоністів. Переклав на болгарську мову «Капітал» Карла Маркса. Полемізував із фрейдизмом, позитивізмом, ремкеанством — болгарськими послідовниками німецького філософа Йоганеса Ремке[de].
Заперечував загальні поняття у філософії. Наприклад, вважав, що не існує «людини» як такої, а є чоловіки й жінки. Підтримував соціологію і футурологію, рух есперанто.
У спогадах Желя Желева, майбутнього президента Болгарії, Павлов постає послідовним сталіністом.
Посилання ред.
- Павлов Тодор Димитров
- Персональна сторінка Тодора Димитрова (Федора Дмитриевича) Павлова (псевдоним П.Досев) на офіційному сайті РАН (рос.)