Відкрити головне меню

Анрі Бергсон
Henri Bergson
Henri Bergson 02.jpg
Ім'я при народженні Henri Bergson
Народився 18 жовтня 1859(1859-10-18)
Париж
Помер 4 січня 1941(1941-01-04) (81 рік)
Париж
·Бронхіт
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність філософ
Сфера роботи філософія, метафізика, епістемологія, Ірраціоналізм, філософія мови і Філософія математики
Alma mater Кондорсе, Вища нормальна школа і Паризький університет
Мова творів французька[1]
Magnum opus Творча еволюція (1907)
Членство Французька академія, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Академія моральних і політичних наук, Національна академія деї Лінчеї і Академія наук Турина[d]
Конфесія юдаїзм
Батько Michał Bergson[d]
Брати, сестри Moina Mathers[d]
Автограф LeagueOfNations HenriBergson.JPG
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1927)

CMNS: Анрі Бергсон на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Анрі́ Бергсо́н — (фр. Henri Bergson, 18 жовтня 1859 — 4 січня 1941) — французький філософ. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1927 рік.

БіографіяРедагувати

Освіту отримав у ліцеї Кондорсе в Парижі, потім в 1878—1881 у Вищому педагогічному інституті. Викладав у різних ліцеях в Ар'є і Клермон-Феррані. Доктор філософії (1889) — дві дисертації: «Досвід про безпосередні дані свідомості», «Ідея місця в Аристотеля» (латинською мовою).

З 1897 — професор філософії Вищої педагогічної школи. Професор Колеж де Франс (1900—1914). Член Академії моральних і політичних наук (1901), її президент (з 1914). Член Французької Академії (1914), лауреат Нобелівської премії з літератури (1927). В 1911—1915 читав курси лекцій у США, Англії й Іспанії. Перший президент (з 1922) Комісії Ліги націй з інтелектуального співробітництва (майбутня ЮНЕСКО). Під час Другої світової війни уряд Віші запропонував Бергсону не проходити обов'язкову для євреїв процедуру реєстрації, він відповів відмовою. Помер в окупованому нацистами Парижі від запалення легень, підхопленого в черзі на реєстрацію євреїв.

Філософська концепціяРедагувати

Намагаючись подолати недоліки позитивізму, Анрі Бергсон вибудовував концепцію «позитивної метафізики», що спирається на конкретний досвід. Основну проблему сучасної йому філософії та гуманітарних наук мислитель вбачав у змішанні таких понять як «протяжність» і «тривалість», «динамічне» і «статичне» тощо. Зокрема він критикував розгляд часу як сукупності моментів і відстоював думку про неподільний тривалий час, який лежить в основі свідомості.

Для філософії Бергсона характерний ірраціоналізм та інтуїтивізм. За схемою Бергсона, реальність рухома й безперервна, вона осягається безпосереднім досвідом, первинною інтуїцією, котру зазвичай доповнює розум. Мозок, як і тіло взагалі, слугують інструментами свідомості, а не її джерелом. Ідеалістична теорія інтуїтивного пізнання Бергсона веде до фідеїзму.

Бергсон інтерпретував еволюцію життя як вияв «життєвого пориву». Надаючи неживій матерії імпульсу до розвитку, «життєвий порив» штовхає еволюцію. Там, де вона зустрічає найменший опір, відбувається незворотні вдосконалення, тоді як перепони ведуть до циклічних змін. «Життєвий порив» має три напрямки: інстинкт, чуттєвість та інтелект. Діяльність інтелекту, що лежить в основі науки, за Бергсоном, не здатна створювати нове, а лише комбінує вже існуюче. Творчість можлива тільки завдяки інтуїції, що виникає з інстинкту. Анрі Бергсон розглядав творчість, життєвий запал як безперервне народження нового, реалізацію поступального розвитку, що складає суть життя. Творчість розглядається мислителем переважно за аналогією з природно-біологічними процесами й через це протиставляється технічному раціоналізму.

Еволюція, за Бергсоном, проявляється і в людському суспільстві. Ті суспільства, що заходять в еволюційні тупики, стають закритими суспільствами, де панують авторитаризм, уніфікація та націоналізм. Такі суспільства розвиваються циклічно і втрачають здатність до подальшого прогресу. Відкриті суспільства ж розвиваються поступально, в них розкривається потенціал особистості, виникають мудреці, пророки та містики.

Пам'ятьРедагувати

Меморіальний напис на одній з колон Пантеону в Парижі: «Анрі Берґсону, творчість і життя якого уславили Францію і людську думку».

 
Напис в Пантеоні. Париж.

ТвориРедагувати

  • Essais sur les données immédiates de la conscience (1889)
  • Cours de psychologie de 1892 à 1893 au lycée Henri-IV, inédit à partir de retranscription intégrale du cours, Préface Alain Panero, Ed.: Arche Milan, 2008, Coll.: ANECDOTA, ISBN 2-912770-10-6
  • Matière et mémoire (1896)
  • Le Rire (1899)
  • L'Évolution créatrice (1907)
  • La philosophie française (La Revue de Paris, livraison du 15 mai 1915, pp. 236-256)
  • L'Énergie spirituelle (1919)
  • Durée et simultanéité, à propos de la théorie dEinstein (1922)
  • Les Deux sources de la morale et de la religion (1932)
  • La pensée et le mouvant (1934)

Анрі Бергсон і УкраїнаРедагувати

Процес ШварцбардаРедагувати

На процесі Самуїла Шварцбарда, який убив Симона Петлюру, Анрі Бергсон заступався за Шварцбарда і був на його стороні.

Українські перекладиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

ДжерелаРедагувати

  • УРЕ
  • A. A. Грицанов. Анри Бергсон. Енциклопедія постмодернізму. — Мінськ, 2001.

ЛітератураРедагувати

  • Бергсон, Анрі Луї // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Vladimir Jankélévitch, Bergson, PUF Quadrige, 1931. — одна з найважливіших книг про берґсонізм написана його учнем, філософом і музикологом Владимиром Янкелевичем, і високо поцінована самим Берґсоном.
  • Thibaudet, Albert, Le bergsonisme, 2 v., Gallimard, Paris, 1921 — також дуже важлива книжка про Берґсона, багата матеріалом й схвально сприйнята самим Берґсоном.
  • M. Lefeuvre, La réhabilitation du temps. Bergson et les sciences d'aujourd'hui, ed. L'Harmattan — Paris — nov. 2005
  • François Azouvi, La gloire de Bergson, Gallimard-essasis, 2007, ISBN 2-07-077423-6
  • Vanencia Garcia, Jaime, L'imagination chez Bergson, UCL, 1973
  • Louis Lavelle, Henri Bergson in La philosophie française entre les deux guerres, Aubier, 1942.
  • Joseph de Tonquédec, Philosophie bergsonienne, éditions Beauchesne, 1936.
  • Gilles Deleuze, Le Bergsonisme, PUF, Quadrige, 1963
  • Barlow М. Н. Bergson. P., 1966.
  • Philippe Soulez et Frédéric Worms, Bergson, Flammarion, 1997 — найповніша біографія Берґсона.
  • Лосский Н.0. Интуитивная философия Бергсона. Пб., 1922;
  • Чанышев А. Н. Философия Анри Бергсона. М., 1960;
  • Свасьян К. А. Эстетическая сущность интуитивной философии А. Бергсона. Ер., 1978;
  • Гарин И. И. Воскрешение духа. М., 1992;
  • Поль Валері, Анрі Берґсон // Анрі Берґсон: Творча еволюція. Переклад з французької Р. Осадчука. — Київ: Видавництво Жупанського, 2010. — с. 292—294.
  • Роман Осадчук, Анрі Берґсон і література // Анрі Берґсон: Творча еволюція. Переклад з французької Р. Осадчука. — Київ: Видавництво Жупанського, 2010. — с. 295—302.