Відкрити головне меню

Тико Вилка (російське ім'я — Ілля Костянтинович Вилка; 16 (28) лютого 188628 вересня 1960) — ненецький радянський художник, сказитель, громадсько-політичний діяч. Стояв біля витоків ненецкой літератури. Автор епічних сказань.

Тико Вилка
Народився 16 (28) лютого 1886
Belushya Guba[d], Архангельська область
Помер 29 вересня 1960(1960-09-29) (74 роки)
Архангельськ, Російська РФСР, СРСР
Поховання Vologda Cemetery (Arkhangelsk)[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність художник
Володіє мовами ненецька і російська
Жанр пейзаж
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

Зміст

БіографіяРедагувати

Тико Вилка народився 28 лютого 1886 року в поселенні Бєлуш'я Губа на Новій Землі, ріс серед ненецьких мисливців. Ім'я «Тико» означає «оленятко», батьки так назвали його за допитливість. Прізвище Вилка походить від ненецького слова ви — «тундра» («мешканець тундри», «тундровик»)[1]. Батько Тико Вилки — відомий на острові мисливець на морського звіра Ханець Вилка, був одним з небагатьох грамотних жителів Нової Землі.

Малювати Тико розпочав у 1904 році, копіював картинки з відривного календаря, залишеного зимувавшим промисловцем, чайні обгортки.

У 1904 році Вилка зробив першу операцію в якості художника — обміняв свою картину на компас і термометр у двох англійських мандрівників[2].

У 1909 році на архіпелаг приїжджає полярний дослідник Володимир Русанов, з Вилкою вони обстежили всю Нову Землю і склали її точний картографічний опис.

У цьому ж році Вилка їде в Москву, де навчається живопису у Архипова і Перепльотчикова. У 1910 році в Архангельську відбулася виставка «Російська Північ», де Вилка вперше представив свої роботи. У 1911 році помирає старший брат Вилки Андрій, за ненецькими традиціями Тико повинен був утримувати дружину і шістьох дітей свого брата. У зв'язку з цим його навчання в Москві завершилося.

Крім живопису Вилка цікавився місцевим фольклором, в 1914 році він випускає збірник «Записки про Нову Землю».

Після Жовтневої революції 1917 року був головою селищної (1918-1934) і Новоземельскої острівної (1924-1956) рад депутатів трудящих. Крім того, він очолював промислову артіль і займався мисливським промислом. У 1950-х роках на Новій Землі почалося зведення ядерного полігону, все ненецьке населення виселялося з острова. Тико Вилка з родиною за розпорядженням партії одним з перших перебрався в Архангельськ, щоб стати прикладом для незгодних до переселення. Він з сумом залишав Нову Землю і до останніх днів мріяв побачити рідні місця. Тико Вилка помер в Архангельську в 1960 році у віці сімдесяти чотирьох років, похований на Вологодському кладовищі.

Пам'ятьРедагувати

Іменем Тико Вилки названі вулиці в Архангельську і Нар'ян-Марі, а також бухта в затоці Брандта Південного острова Нової Землі.

РодинаРедагувати

Племінник — Вилка Микола Семенович (1911-1942) — ненецький письменник, основоположник ненецької художньої прози. Художник і поет, збирач фольклору, ілюстратор власних творів.

ЛітератураРедагувати

  • Воронова О. П. Президент Новой Земли Тыко Вылка. — М.: Советский художник, 1977. — 160 с. — (Рассказы о художниках).
  • Кошечкин Б. И. Сын Новой Земли. (Тыко Вылка). — М.: Мысль, 1980. — 88 с. — (Замечательные географы и путешественники).
  • Сухановский А. Ф. Тыко Вылка. Сын полярной звезды. — Архангельск: СК-Россия, 2009. — 256 с. — (Библиотека печорского края). — 5000 экз.


ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. НАЗОВИ МЕНЯ ТИХО ПО ИМЕНИ
  2. Ирина Ханзерова. Нелегкая судьба «великого самоеда». Аргиш памяти. Архангельск, Правда Севера, 2009