Відкрити головне меню
Полковник Олкотт і буддійські монахи. Коломбо, 1883.

Теософське вчення запозичило деякі концепції та терміни з буддизму. Теософське Товариство стало організацією, що узяла на себе в 1875 році відповідальність за ознайомлення з ученням Будди (принаймні, як його розуміли теософи) численній аудиторії в Європі та Америці[1]. Опублікований в 1881 році «Буддійський катехізис» президента-фундатора Теософського Товариства Г. С. Олкотта був схвалений ланкійськими вченими ченцями[⇨].

Теософи-буддисти та теософи-буддологиРедагувати

Засновники Теософського ТоваристваРедагувати

25 травня 1880 року Г. С. Олкотт[1] і О. П. Блаватська[2], стоячи на колінах перед статуєю Будди у присутності буддійських священнослужителів храму в Ґалле, виконали обряд прийняття буддійської віри, отримавши Три Коштовності й узявши П'ять Обітниць[K 1]. Олкотт і Блаватська (що раніше отримала американське громадянство) стали першими американцями, що перейшли в буддизм в його традиційному розумінні[4].

У буддології склалася вистава, що «теософобуддисти» були попередниками всіх наступних західних, або, як їх сталі називати, «білих» буддистів. До того ж вони раціоналізували буддизм і, прагнучи очистити учення, видалили з нього елементи народного «забобону». Окрім цього, вони намагалися ототожнити буддизм з езотеричною доктриною, розглядаючи Господа Будду як «Вчителя-адепта»[K 2][K 3]. І, нарешті, вони вважали своїм обов'язком надання допомоги та політичної підтримки пригноблюваним сингальським буддистам[6][7][K 4].

Як президент Теософського Товариства Олкотт поклав початок відродженню буддизму на Шрі-Ланці, Товариство заснувало тут більше двохсот буддійських шкіл і декілька коледжів, найбільш відомі з них: Махінда Коледж[en], Ананда Коледж[en], Дхармараджа Коледж[en], Маліядева Коледж[en][K 5]. Він об'єднав різні секти Шрі-Ланки в буддійську секцію Теософського Товариства (1880); 12 сект Японії — в об'єднаний комітет з поширення буддизму (1889); буддистів Бірми, Таїланду та Шрі-Ланки — в Збори Південних Буддистів (1891)[9]. І на закінчення, північний і південний буддизм возз'єднували через підписання Чотирнадцяти Положень Буддизму (1891)[10].

Анагаріка ДгармапалаРедагувати

Важливою частиною роботи Олкотта на Цейлоні стало шефство над юним буддистом Доном Девідом Гевавітгараною, що узяв собі згодом ім'я Анагаріка Дгармапала[en][4][K 6].

Анагаріка Дгармапала[13], засновник Товариства Магабодгі[en], національний герой Шрі-Ланки, був однією з головних фігур в русі за відродження буддизму на Цейлоні в період британського колоніального владицтва[14][K 7]. У грудні 1884 року О. П. Блаватська, супроводжувана Ч. У. Ледбітером[16] і ще двома теософами, прибула на Цейлон. Ледбітер, слідуючи прикладу керівників Теософського Товариства, офіційно став буддистом, не відмовляючись від християнства (він був англійським священиком)[17]. Дон Девід приєднався до команди Блаватської, щоб плисти до Індії[K 8].

Після прибуття в Індію Дгармапала як член Теософського Товариства працював з Блаватської і Олкоттом. Вони порадили йому присвятити себе служінню «на благо людства» і приступити до вивчення палі та буддійської філософії[19][12]. Санґгаракшита[en] писав, що в своїх 20 років Дгармапала був в рівній мірі захоплений і буддизмом, і теософією[20].

Після повернення з Індії Дгармапала працював в Коломбо генеральним секретарем буддійської секції Теософського Товариства, керував буддійською пресою[19][21]. У 1886 році він був перекладачем, коли разом з Олкоттом і Ледбітером здійснював лекційний тур по острову[22]. Він допомагав Олкотту в його роботі по організації буддійських шкіл[19]. Коли Олкотт доручив Ледбітеру підготувати скорочений варіант «Буддійського катехізису», Дгармапала взявся перекласти його на сингальський[23][K 9]. Робота Дгармапали та теософів сприяла відродженню буддизму в Шрі-Ланці й інших країнах Південного буддизму[25].

Ледбітер ініціював організацію в різних районах Коломбо великої кількості буддійських недільних шкіл. Він заснував також англійську школу, що стала згодом відомою як Ананда Коледж (один з найбільш знаменитих навчальних закладів Цейлону). Серед учнів цієї школи був молодий буддист Ч. Джинараджадаса[ru], який пізніше займав пост четвертого президента Теософського Товариства (з штаб-квартирою в Адьярі)[26][K 10][K 11].

У 1893 році Дгармапала відправився на Захід, спочатку до Англії, а потім в Чикаго, де він представляв буддизм на Усесвітньому парламенті релігій. Хоча йому було лише 29 років, він був найзнаменитішим представником буддизму в парламенті. На конференції він зробив декілька виступів по трьох основних темах. По-перше, він сказав, що буддизм є релігією, що прекрасно узгоджується з сучасною наукою, тому що буддійські учення повністю сумісні з доктриною еволюції. Він виклав буддійську ідею про те, що космос є послідовний процес розгортання відповідно до законів природи. По-друге, Дгармапала заявив, що в етиці буддизму значно більше любові і співчуття, чим в проповідях християнських місіонерів, що працюють на Цейлоні. Третім пунктом його виступів було твердження, що буддизм — це релігія оптимізму й активності, але у жодному випадку не песимізму та бездіяльності[29][30].

Крістмас ХамфрісРедагувати

У 1924 році в Лондоні Крістмас Хамфріс[en][31] заснував Буддійську Ложу Теософського Товариства[K 12]. На думку Хамфріса, в своїй основі теософія та буддизм ідентичні. Єдине життя після безлічі втілень повертається в Непроявлене. Всі окремі свідомості нереальні порівняно з «Я», яке є віддзеркалення Абсолюту. Карма та реінкарнація — базові закони. Шлях — за допомогою само-просвітлення, з Нірваною у результаті. Таким чином, писав Хамфріс, відмінність між теософією та буддизмом — виключно в акцентах[33][K 13].

Завдяки місіонерським зусиллям Анагаріки Дгармапали, в 1926 році британські буддисти заснували своє відділення Товариства Магабодгі[35]. Тоді ж Буддійська Ложа була перетворена в британське Буддійське товариство[en], президентом якого став Крістмас Хамфріс[36][37]. Хамфріс був невтомним мирським буддистом як лектор, публіцист, письменник та організатор. Він був автором і/або редактором «The Buddhist Lodge Monthly Bulletin», «Buddhism in England», «The Middle Way» та «The Theosophical Review»[36].

Воттс і КонзеРедагувати

Британський філософ і буддійський автор Алан Воттс[38] п'ятнадцятирічним підлітком став членом Буддійської Ложі Теософського Товариства в Лондоні. Його перша книга «The Spirit of Zen» вийшла, коли йому було 19 років[K 14].

Активним членом Товариства був також Едвард Конзе[en], який став згодом знаменитим буддологом[39][40][K 15][K 16].

Д. Судзукі та Б. СудзукіРедагувати

Відомий буддійський філософ і популяризатор дзен Дайсецу Судзукі[en][42][43][44] і його дружина Беатріс Судзукі стали членами Теософського Товариства в Токіо в 1920 році. Список членів Товариства, посланий в Адьяр 12 травня 1920 року, містив двадцять одне ім'я, у тому числі Д. Судзукі та Б. Судзукі. Після переїзду подружжів Судзукі в 1924 році в Кіото вони сформували нове відділення Теософського Товариства, яке було названо Ложею Махаяни. Велику частину членів Ложі складали професори університетів. У 1937 році Ч. Джинараджадаса (майбутній президент Теософського Товариства) прочитав в Токіо дві лекції, які доктор Судзукі переклав японською мовою[45].

Еванс-Вентц і Девід-НеельРедагувати

Американський теософ Волтер Еванс-Вентц[en][46] найбільш відомий як редактор перекладу «Тибетської книги мертвих», виконаного К. Д. Самдубом[en] і опублікованого в 1927 році[K 17]. Не дивлячись на критичні зауваження, яким наражався цей переклад, можна сказати, що уперше була виконана така велика робота для ознайомлення західної аудиторії з текстами тибетського буддизму[47][K 18]

Дослідниця Тибету, буддистка Александра Давид-Неель[49] також починала з теософії: вона приєдналася до Теософського Товариства, коли була в Адьярі[50][51].

Дослідження теософських текстівРедагувати

На думку буддологів Девіда Рейгла[en] та Річарда Тейлора, і сама О. П. Блаватська, і її безпосередні вчителі-магатми, і вчитель її вчителів були буддистами по вірі і лексиці, міцно зв'язані стосунками «учень-вчитель». Блаватська часто прибігає в своїх роботах до посилань на буддизм, особливо, на учення махаяни, тоді як у «листах магатм» буддизм присутній фактично на кожній сторінці, і це відразу видно по частому використанню специфічної термінології з санскриту, палі, тибетської, китайської і монгольської мов[52][53].

Листи магатмРедагувати

К. Хамфріс писав: «Наші теософські знання отримані від двох Вчителів, що підготували О. П. Блаватську для її місії в світі. Пізніше ці знання стали доступними після публікації у 1923 році "Листів магатм до А. П. Сіннетта"[ru]»[54][K 19]. Хамфріс відзначив, що обидва засновники Теософського Товариства стали буддистами, і що найважливіше: «Два Вчителі, що ініціювали теософський рух, заявили, що їх Великий Керівник вчив Нірвані та Дгармі, а їх безпосередній Вчитель, магачоган, говорив про Гаутаме Будді як про втілений дух абсолютного самопожертвування та людинолюбства на цій землі печалі»[56][57]. Продовжуючи розмову про Будду, Хамфріс неодноразово цитує Вчителя Кут Хумі[K 20]:

  • «Наш великий Будда — заступник всіх адептів, реформатор і законодавець окультної системи»[59][60].
  • «У наших храмах не поклоняються ні Богові, ні богам, але лише тричі священній пам'яті високої і святійшої людини, який будь-коли жив»[61][62].

На думку Хамфріса, ті, хто називають себе теософами або буддистами, повинні вчитися самі і учити інших, користуючись «найбільшими скарбами мудрості», що знаходяться в їх розпорядженні[56].

«Таємна доктрина»Редагувати

Гаррі Олдмедоу[en] писав, що друга велика книга Блаватської, «Таємна доктрина», містить елементи ваджраяни, незрідка об'єднані з ідеями з веданти. Він відзначив: «Лама К. Д. Самдуб був досить інформований, щоб стверджувати, що описи бардо в працях О. П. Блаватської підтверджують її заяви, що вона була присвячена в сокровенні учення тибетського буддизму. Це не менше авторитетне, чим затвердження Д. Т. Судзукі про те, що її розуміння буддійського учення в „Голосі Безмовності“ вказує на її посвячення в сокровенні розділи учення махаяни»[63].

Хамфріс в автобіографії дає високу оцінку книзі Блаватської «Таємна доктрина». Свого часу він опублікував свій короткий виклад цієї книги[55][K 21].

Дослідження по ідентифікації згадуваних в «Таємній доктрині» книг Киу-ті, складових, як виявилось, разом з «Книгою Дзіан» тантрічний розділ тибетського буддійського канону, були проведені тибетологом[en] Девідом Рейглом[64][65].

«Голос Безмовності»Редагувати

Про книгу «Голос Безмовності», яку Блаватська називала перекладом з таємної мови сензар, Судзукі сказав: «Тут справжній буддизм махаяни». Антологія Хамфріса «The Wisdom of Buddhism» містить лише п'ять праць, що відносяться до Тибету, і останнім і найбільш об'ємним є обширний фрагмент з «Голосу Безмовності»[41]. По словах Еванс-Вентца, лама К. Д. Самдуб вважав, що, всупереч критиці в адресу праць Блаватської, вона, очевидно, була знайома з ученням вищого ламаїзму, в яке, по її твердженнях, вона була присвячена[66].

Хамфріс стверджував, що теософи та буддисти Заходу, які незрідка вийшли з інших конфесій, мають немало загальних досягнень: «Наприклад, „Голос Безмовності“, безумовно буддійська робота, — як написав мені з Цейлону Анагаріка Дгармапала, а Далай-лама багато пізніше відзначив це на моєму екземплярі книги — і „Буддійський катехізіс“ полковника Олкотта»[56].

Арнольд Калнітський в своїй книзі про теософський рух писав, що затвердження Блаватської про її фізичне перебування і життя в Тибеті протягом довгого часу бралося під сумнів, проте вміст її книги «Голос Безмовності» «відображає дійсні переживання буддиста», навіть якщо не визнавати її як створену на основі справжнього буддійського джерела[67].

Критика «теософобуддизму»Редагувати

У 1887 році В. Лесевич стверджував, що «нью-йоркське теософське товариство» вважає себе таким, що володіє якимись «таємничими пізнаннями», що нібито збереглися з прадавніх часів в деяких «буддійських духовних осіб». Украй цікавим документом, як він виразився, «цього таємничого буддизму» є складений Олкоттом «катехізис», в якому той виклав основи «теософобуддійського учення». Лесевіч ставить в даному питанні крапки над «і», зробивши наступне зауваження: «Якого роду публіку можуть вони [теософи] уловлювати, тут можна бачити з дотепного викриття шарлатанських прийомів пані Блавацької, що взялася тлумачити про філософію Платона і що набовтала цілу тьму-тьмущу всілякої нісенітниці»[68].

У 1890 році В. С. Соловйов писав, що книга Блаватської «Ключ до теософії»[ru], так само як і інші твори її і її однодумців, «представляє буддизм з нового боку, який в нім навряд чи хто раніше підозрював, — а саме, як релігію, хоча і без твердих догматів, але з дуже визначеною і, по суті, винятковою тенденцією до самообожествленію людини»[69]. У 1892 році Соловйов, як би підводячи підсумок діяльності Блаватської, зробив вивід, що вона в своїх книгах «Викрита Ізіда», «Таємна доктрина» та «Ключ до теософії» намагалася «в три прийоми» викласти суть езотеричного буддизму:

«Перша з цих книг рясніє іменами, виписками і цитатами. Хоча велика частина цього матеріалу узята, очевидно, не з перших джерел, проте не можна відмовити авторові в обширній начитаності. Зате систематичність і послідовність мислення відсутні сповна. Смутнішої і незв'язної книги я не читав у все своє життя. І головне, тут не видно щирого переконання, немає виразної постановки питань і добросовісної відповіді на них. <…> На чому ж, проте, заснована ця антирелігійна, антифілософська й антинаукова доктрина? Єдино на припущенні про існування якоїсь таємної мудрості, крупиці якої знаходяться в містиків всіх часів і народів, але яка в цілості зберігається якимсь за-гімалайським братерством, члени якого живуть по тисячі років і більш, можуть, не виходячи зі своєї келії, діяти в будь-якій точці земної кулі і тому подібне. Зовсім не заперечуючи, безумовно, можливості подібних речей, ми вважаємо, що учення, яке приймає їх дійсність як свій вихідний пункт, яке ґрунтується на якомусь голослівно стверджуваному секреті, — за який ніхто і ніщо не ручається, — ніяк не може бути визнано щирим і серйозним ученням».[70]

У 1893 році Макс Мюллер відмітив:

«Неможливо вивчити буддизм без попереднього освоєння санскриту та палі, інакше не прочитати канонічні книги і навіть не записати назви правильно. Мадам Блаватська не зробила це, хоча у неї були досить здібностей, щоб вивчити санскрит або палі. Але навіть її інформатори, мабуть, були майже повністю неосвічені в цих мовах, або, можливо, вони користувалися її довірливістю найбезсоромнішим чином».[71]

Гаррі Олдмедоу був упевнений в тому, що «всупереч легенді, вигаданій самій Блаватською і поширюваною її численними агіографами», вона ніколи не була в Тибеті. Її заяви, що вона отримала свої знання від «гімалайських магатм, що є членами свого роду братерства, проживають у віддаленої області Тибету і що володіють доступом до якихось джерел таємної мудрості, не можна розглядати серйозно»[72].

У 2015 році Удітха Девапрайя писав, що Олкотт створив «Буддійський катехізис» за образом і подобою католицького катехізису, після чого він заснував буддійські школи, навчальні програми яких копіювали за формою програми християнських місіонерів. В результаті все повернулося до тих порядків, з якими він боровся, таким чином, буддизм, «заснований» Олкоттом, не був дійсним буддизмом[73].

Тибетолог Дональд Лопез[en] охарактеризував теософа Волтера Еванс-Вентца як «великого колекціонера текстів, написаних на мовах, які він ніколи не вивчав»[41].

Див. такожРедагувати

КоментаріРедагувати

  1. Одночасно з Олкоттом і Блаватської перейшов в буддизм активний член Теософського Товариства, що працював в штаб-квартирі Товариства, Дамодар К. Маваланкар[en], що відмовився від касти брамінів[3].
  2. Блаватська називала своїх таємничих вчителів «езотеричними буддистами»[4].
  3. Блаватська стверджувала, що до її приїзду до Америки вона сім років виучувалася в Тибеті у магатм [ru], і що потім вона підтримувала з ними телепатичний зв'язок, особливо, з Вчителями Кут Хумі[ru] та Моріа[ru] — інколи через сни і бачення, або найчастіше, за допомогою листів, які матеріалізовивлісь в шафі в її кімнаті, або ж вона записувала їх сама автоматично[en][5].
  4. Олкотт став енергійним прибічником буддизму і захисником ланкийських буддистів[8].
  5. У 1880 році на Цейлоні були всього 2 буддійських школи. Завдяки зусиллям Олкотта ця цифра виросла до 205 шкіл і 3 коледжів до 1907 року[3].
  6. Завдяки Блаватської й Олкотту, Дон Девід був в 1880 році відкритий світу, і він приєднався до зусиль Олкотта по відродженню буддизму на Цейлоні[11][12].
  7. Олкотт також вважається провідною фігурою в сучасній історії ланкийського буддизму[1][15].
  8. Заздалегідь Девід отримав дозвіл у свого батька. Але в день від'їзду батько передумав, тому що йому приснився поганий сон. Ситуацію вирішила Блаватська: вона сказала батьку, що якщо Девіду не дозволять виїхати, він помре. «Дон Девід сяяв від щастя, коли Блаватська вела його за руку по сходнях»[18].
  9. «Малий буддійський катехізис» був схвалений і рекомендований для вчення дітей буддистів Хиккадуве Сумангалою[en]. Виданий в двох частинах в 1889 році. Перекладений на сингальський Анагарікою Дгармапалою[24].
  10. Кажучи об себе, Джинараджадаса відзначив: «Я — буддист по народженню, але, перш за все, я — теософ, і тільки потім — буддист»[27].
  11. 23 червня 1886 року Блаватська написала Ледбітеру лист, в якому були рядки, що стосуються ланкийських буддистів: «Моя любов і благословення Дону Девіду і всім побратимам. Салями з моєю найбільшою повагою — первосвященикові преподобному Сумангалі. Просите у нього для мене благословення»[28].
  12. «Теософія, окультизм і буддизм химерно переплелися в особі Крістмаса Хамфріса»[32].
  13. «Теософія є концентрована мудрість людства»[34].
  14. Хамфріс познайомився з Аланом Воттсом на початку 30-х. Він був в захопленні від його книги «The Spirit of Zen», яку Воттс написав в 19 років[36].
  15. Едвард Конзе залишався теософом впродовж всього свого життя[41].
  16. Один з найзнаменитіших буддологов століття Едвард Конзе був теософом[37].
  17. Еванс-Вентц був прибічником теософської версії реінкарнації, викладеною А. П. Сіннеттом[ru] в «Езотеричному буддизмі» і потім детально описаною О. П. Блаватської в «Таємній доктрині»[41].
  18. Читаючи передмову, написане Еванс-Вентцім в 1927 році, слід пам'ятати про його відношення до теософії. «Таємна доктрина» Блаватської завжди залишалася для нього «священною» книгою[48].
  19. Хамфріса дуже цікавили «Листи магатм до А. П. Сіннетта»[55].
  20. Згідно із затвердженням Ч. Джинараджадаси, Вчитель Кут Хумі — високий сановник секти тибетського буддизму «кутхумпа»[58].
  21. Дві найбільш значні роботи Блаватської — це «Таємна доктрина» та «Голос Безмовності»[2].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Dictionary of Buddhism, 2013, с. 602
  2. а б Dictionary of Buddhism, 2013, с. 125
  3. а б Adyar, 2010
  4. а б в Faces of Buddhism, 1998, с. 198
  5. Lopez, 2011, с. 20—21
  6. Faces of Buddhism, 1998, с. 199
  7. Prothero, 1996
  8. Melton, 2014, с. 127
  9. Уланов, 2013
  10. Bowden, 1993, с. 405
  11. Burgan, 2009, с. 36
  12. а б Lopez, 2008, с. 92
  13. Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 26—28
  14. Sunday Observer, 2011
  15. Daily News, 2009
  16. Tillett, 1986
  17. Tillett, 1986, с. 147
  18. Guruge, 1998, с. 349
  19. а б в Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 26
  20. Sangharakshita, 2013, с. 25
  21. Guruge, 1998, с. 368
  22. Sangharakshita, 2013, с. 27
  23. Sangharakshita, 2013, с. 28
  24. Tillett, 1986, с. 977
  25. Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 707
  26. Sangharakshita, 2013, с. 29
  27. Jinarajadasa, 1948, с. 29
  28. Jinarajadasa, 2010
  29. Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 27
  30. Burgan, 2009, с. 34
  31. Dictionary of Buddhism, 2013, с. 365—366
  32. Oldmeadow, 2004, с. 91
  33. Humphreys, 2013, Chap. 17
  34. Humphreys, 2013, с. 168
  35. Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 174
  36. а б в Oldmeadow, 2004, с. 93
  37. а б Taylor, 1999, Chap. 1
  38. Dictionary of Buddhism, 2013, с. 992
  39. Dictionary of Buddhism, 2013, с. 197—198
  40. Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 244
  41. а б в г Lopez, 1999, с. 52
  42. Пахомов, 2002
  43. Bowden, 1993, с. 531
  44. Burgan, 2009, с. 84
  45. Algeo, 2007
  46. Dictionary of Buddhism, 2013, с. 288
  47. Oldmeadow, 2004, с. 137
  48. Lopez, 1999, с. 55, 85
  49. Dictionary of Buddhism, 2013, с. 224
  50. Rice, 2004, с. 22
  51. Lopez, 1999, с. 53
  52. Reigle, 2000
  53. Taylor, 1999, Chap. 2
  54. Humphreys, 2013, с. 165—166
  55. а б Oldmeadow, 2004, с. 92
  56. а б в Humphreys, 2012, с. 32
  57. Jinarajadasa, 2010, Second letter
  58. Jinarajadasa, 2010, First letter
  59. Humphreys, 2012, с. 24
  60. Mahatma letters, 1924, Letter № 9
  61. Humphreys, 2013, Theosophy and Buddhism
  62. Mahatma letters, 1924, Letter № 10
  63. Oldmeadow, 2004, с. 131
  64. Reigle, 1983
  65. Reigle, 1999
  66. Lopez, 1999, с. 67
  67. Kalnitsky, 2003, с. 322
  68. Лесевич, 1887, с. 15—17
  69. Соловьёв, 1890
  70. Словарь русских писателей, 1892, с. 317
  71. Müller, 1893
  72. Oldmeadow, 2004, с. 130
  73. Devapriya, 2015

ДжерелаРедагувати

НауковіРедагувати

ІншіРедагувати

ПосиланняРедагувати