Абсолют, абсолютизм (від лат. absolutus — безумовний, необмежений, незалежний) — в ідеалістичній філософії і релігійних тлумаченнях — вічна, незмінна нескінченна першооснова Всесвіту (бог, абсолютна ідея тощо). Те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне.[1][2]

Абсолютне завжди визначене собою, те, що існує через себе, а отже самостійне і незалежне. Разом з тим категорія «абсолютне» означає й «досконале», «повне». Абсолютне розкривається у своїх визначеннях, відрізняє себе в своїх властивостях і проявляється самим собою у всіх відношеннях. Поняття метафізики, що позначає те, що не піддане законам народження й смерті, становлення, а тому вічне, незмінне й досконале. Абсолют — це «позамежне» стосовно людської спроможності почуттєвого сприйняття. Поняття «абсолют» передбачає безумовне існування досконалої першооснови буття (Бог, Дух, Ідея, Слово, і т. д.).

Як синоніми абсолюту наводяться[1]: абсолютний дух[3][1], абсолютна ідея[4][5], Безмежність[5], Абсолютний Розум[5], Мудрість[5], абсолютна свідомість[5] і абсолютне буття[5].

Матеріалістична філософія відкидає ідеалістичне поняття абсолюту і визнає єдиною основою Всесвіту матерію, яка існує вічно в русі і розвитку.

Основні відомостіРедагувати

Термін вперше з'явився в давньоримській філософії, але набув широкого поширення тільки в XVIII столітті завдяки Мозеса Мендельсону і Фрідріху Генріху Якобі, які їм позначали категорію «Бога, або Природи» в пантеїстичної філософії Бенедикта Спінози[1]. Вічна незмінна першооснова світу, першооснова всього сущого, яке мислиться єдиним, загальним, безначальним, нескінченним і протистоїть всякому відносному і зумовленому буттям. Абсолют є результатом узагальнення понять. Абсолютна протиставляється відносному (або релятивному) — умовному, залежному від тих чи інших умов, минущого, тимчасового. У давньогрецькій філософії абсолютне витлумачувалося як сторона досконалості, завершеності, самодостатності і виражалося поняттями «за своєю природою», «саме по собі», «в чистому вигляді»; йому протиставлялося відносне як залежне від іншого або відноситься до іншого.

Поняття в філософіїРедагувати

Для Піфагора абсолют — це Одиниця; для Платона — Єдине або Благо; у Аристотеля — "Перводвигатель Конфуцій розумів під абсолютом — Піднебесну; Шанкара — Брахмана; у Йоганна Готліба Фіхте — абсолютне «Я»; Лао Цзи — дао (чисте небуття, природний порядок всіх речей); Георг Фрідріх Вільгельм Гегель — абсолютну ідею[1][2].

Особливо широко термін «абсолютне» використовувався в середньовічній філософії, причому в різних сенсах. Під абсолютним розумілося, зокрема: вільний від матеріальних умов, від випадковості; застосувати до всякого буття; необумовлене; не пов'язане з якимись причинами; вільний від розумових обмежень. У сучасній філософії багатозначність абсолютного збереглася. Абсолютна може означати вчинене, завершене, універсальне, необумовлене, вільний від обмежень, а також невимовне, не здатне бути предметом думки, суворе, буквальне, беззастережне, яка не є символічним або метафоричним. Наприклад: «абсолютна істина», «абсолютний простір», «абсолютна Его», «абсолютна Необумовлене» і т. П.

Поняття в релігіїРедагувати

В монотеїстичних релігіях поняття абсолюту співвідноситься з уявленнями про Бога[2]: юдаїзм і каббала — Ейн соф, християнство — Бог Отець; іслам — Аллах; в індуїстських релігіях: індуїзм — Брахман; буддизм — Аді-Будда; даосизм — Дао.[1]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е Что такое АБСОЛЮТ - Новейший философский словарь - Словари - Словопедия. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. Процитовано 23 серпня 2016. 
  2. а б в Энциклопедия. iphras.ru. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 23 серпня 2016. 
  3. Энциклопедия. iphras.ru. Архів оригіналу за 7 вересня 2016. Процитовано 23 серпня 2016. 
  4. Энциклопедия. iphras.ru. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 23 серпня 2016. 
  5. а б в г д е Что такое АБСОЛЮТ - Новейший философский словарь - Словари - Словопедия. Архів оригіналу за 16 листопада 2016. Процитовано 23 серпня 2016. 

ЛітератураРедагувати

  • Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
  • Філософський енциклопедичний словник /В. І. Шинкарук та ін. ; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. К. : Абрис, 2002. 742 с ISBN 966-531-128-X

ПосиланняРедагувати