Тевосян Іван Федорович

Іван Федорович (Ованес Тевадросович) Тевосян (4 січня 1902 року (22 грудня 1901 року за ст. ст.), місто Шуша Єлизаветпольської губернії, тепер Азербайджан — 30 березня 1958, місто Москва) — радянський державний і партійний діяч, заступник голови Ради Міністрів СРСР. Член Центральної Контрольної Комісії ВКП(б) в 1930—1934 роках. Член ЦК КПРС в 1939—1958 роках. Кандидат у члени Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 до 5 березня 1953 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1—5-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (30.09.1943).

Тевосян Іван Федорович
Народився	4 січня 1902(1902-01-04) місто Шуша Єлизаветпольської губернії, тепер Азербайджан
Помер	30 березня 1958(1958-03-30) (56 років) Москва ·злоякісна пухлина
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	вірменин
Діяльність	державний діяч, парторг, дипломат
Alma mater	Московська гірнича академіяd (1927)
Знання мов	російська
Заклад	Електросталь, Народний комісаріат важкої промисловості СРСРd, People's Commissariat of Defence Industry of the USSRd, People's Commissariat of the Shipbuilding Industry of the USSRd і Ministry of Ferrous Metallurgyd
Учасник	Кронштадтське повстання
Посада	міністр, депутат Верховної ради СРСР і посол
Партія	КПРС
У шлюбі з	Q107337618?
Нагороди	Медаль «За трудову доблесть»

Біографія

Народився в родині кравця-кустаря в місті Шуша Елизаветпольской губернії (Нагірний Карабах). У родині було четверо дітей. У 1906 році родина втекла з Шуші і оселилася в Баку.

Закінчив православну церковноприходську школу, а у 1918 році — трирічну торгову школу в Баку. Після її закінчення працював у Волзько-Бакинському нафтовому товаристві конторником, рахівником, помічником бухгалтера. Одночасно вечорами навчався екстерном у Бакинській гімназії.

Член РКП(б) з липня 1918 року.

Перебував у Бакинському більшовицькому підпіллі, у 1919 році був членом підпільного міського комітету РКП(б), секретарем підпільного Міського районного комітету РКП(б) в Баку. Арештовувався мусаватистською владою, декілька місяців провів у в'язниці. У квітні 1920 року брав участь в більшовицькому повстанні у місті Баку.

З 28 квітня 1920 по 1921 рік — відповідальний секретар Бакинського міського районного комітету РКП(б), а також член Центрального правління спілки робітників нафтової і металургійної промисловості міста Баку та член Бакинської Ради професійних спілок. Як делегат Х з'їзду РКП(б) був учасником придушення Кронштадтського повстання (1921).

З 1921 року навчався в Московській гірничій академії на металургійному факультеті (закінчив у 1927), був секретарем партійного бюро академії і одночасно працював заступником завідувача відділу пропаганди і агітації Замоскворецького райкому партії.

З липня 1927 працював помічником майстра, майстром, начальником сталеплавильних цехів, а з листопада 1930 по серпень 1931 року — головним інженером заводу «Електросталь» Московської області. У 1929—1930 роках перебував у відрядженнях на металургійних заводах у Німеччині, Чехословаччині та Італії.

На XVI з'їзді ВКП(б) був обраний членом ЦКК-РСІ і мав бути призначений завідувачем відділу чорної металургії ЦКК-РСІ, однак, не захотів обіймати цю посаду і попросив Орджонікідзе послати його працювати на завод «Електросталь».

У серпні 1931 — грудні 1936 року — керуючий об'єднання заводів якісних сталей і феросплавів «Спецсталь» Народного комісаріату важкої промисловості СРСР.

У грудні 1936 — травні 1937 року — начальник VII головного (броньового) управління Народного комісаріату важкої промисловості СРСР. У травні — червні 1937 року — головний інженер Народного комісаріату оборонної промисловості СРСР.

У червні — жовтні 1937 року — начальник Головного управління морської суднобудівної промисловості Народного комісаріату оборонної промисловості СРСР — заступник народного комісара оборонної промисловості СРСР.

У жовтні 1937 — січні 1939 року — 1-й заступник народного комісара оборонної промисловості СРСР.

11 січня 1939 — 17 травня 1940 року — народний комісар суднобудівної промисловості СРСР.

17 травня 1940 — 29 липня 1948 року — народний комісар (міністр) чорної металургії СРСР. Під час німецько-радянської війни керував роботою із евакуації металургійних підприємств Півдня та Центру у східні райони СРСР.

29 липня 1948 — 13 червня 1949 року — міністр металургійної промисловості СРСР.

З 12 червня 1949 року — голова Бюро Ради Міністрів СРСР по металургії і геології.

13 червня 1949 — 15 березня 1953 року — заступник голови Ради Міністрів СРСР. Одночасно, 28 грудня 1950 — 15 березня 1953 року — міністр чорної металургії СРСР.

15 березня 1953 — 8 лютого 1954 року — міністр металургійної промисловості СРСР.

Одночасно, 7 грудня 1953 — 28 грудня 1956 року — заступник голови Ради Міністрів СРСР та голова Бюро Ради Міністрів СРСР по металургії, вугільній промисловості і геології.

30 грудня 1956 — 30 березня 1958 року — надзвичайний і повноважний посол СРСР в Японії.

У вересні 1957 року важко захворів на рак, вилетів до Москви на лікування. Після смерті був кремований, прах поміщений в урні у Кремлівській стіні на Красній площі у Москві.

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (30.09.1943) — за виняткові заслуги перед державою в області організації виробництва якісної і високоякісного металу для всіх видів озброєння, танків, авіації і боєприпасів у важких умовах воєнного часу
• п'ять орденів Леніна (23.03.1935, 30.09.1943, 31.03.1945, 3.09.1948, 3.01.1952)
• три ордени Трудового Червоного Прапора (29.03.1939, 24.11.1942, 14.11.1951)
• медаль «За трудову доблесть» (5.06.1949).

Посилання

• Тевосян Іван Федорович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Тевосян Иван Фёдорович (Тевадросович) [Архівовано 17 квітня 2019 у Wayback Machine.]