Татари-липки[1][2] (крим. lipka tatarları) або литовські татари,[2] (біл. літоўскія татары, пол. tatarzy litewscy) — термін, яким називали тюркське населення Речі Посполитої (передусім Великого князівства Литовського)[3], що в 14—15 століттях оселилися на землях сучасних Литви, Білорусі, Польщі, України та Молдови. В сучасній термінології трапляються також варіанти білоруські татари[4], польські татари[5] та західні татари[2][6]

Ян Хельминський. Литовські татари наполеонівської епохи
Мечеть в околицях Вільнюса
Мусульманський цвинтар у селі Богоники.
Приклад тексту старобілоруською мовою в арабському письмі з кітабу.
Прапор білоруських татар

Липки походили переважно з Кримського ханства, але були також і з інших районів Золотої Орди. Це були знать та воїни на службі у литовських князів та польських королів; з часом всі вони отримали статус шляхти без політичних прав. Вже до 16 століття липки втратили тюркську мову, зберігши іслам. З ними пов'язане таке явище як кітаби — мусульманські книги, написані старобілоруською мовою в арабському письмі.

Сьогодні нащадки литовських татар компактно проживають на білоруській Гродненщині, польському Підляшші та навколо литовського Вільнюса.

Назва ред.

Термін «литовські татари» з'явився в 15-16 ст. серед кримських татар та турків-османів. Вони викривили цю назву на «липка татарлар» від слів «Литва» та «татари». У ярликах кримських ханів польським королям у 16 столітті татари, що жили на землях Великого князівства Литовського, також згадуються як «липка татарлар».[7] Таким чином, у польських та литовських джерелах народ називали «литовські татари», а в тюркських — «липки». Згодом термін «липка» перейшов до польської, української та білоруської мов і вживався на одному рівні з «литовські татари».

Історія ред.

За часів Великого князівства Литовського ред.

Згідно з польським істориком Мацеєм Стрийковським, перші татари у Великому князівстві Литовському з'явилися в 1320 році, коли прийшли на допомогу великому князю литовському Ґедиміну (роки правління 1316—1341) в боротьбі з хрестоносцями.[8] Станіслав Кричинський, історик татарського походження, вважає, що татари як союзники приходили до Литви також у часи правління великих князів Ольґерда (роки правління 1345—1377) і Кейстута (роки правління 1381—1382), які воювали з Орденом хрестоносців, Польщею та Московським князівством.

У військових походах великого князя Ольґерда підтримувала татарська кіннота хана Джанібека (пом. 1357 р.). Військо хана могло брати участь і в походах литовських князів на польські землі у 1350 та 1352 роках[9] Військові союзи з татарами проти Москви укладав і великий князь литовський Владислав II Ягайло, згодом король Польщі, через що до Литви прибували нові татарські загони.[9]

При цьому перші татарські воїни, що прийшли до Литви, асимілювалися і влилися в литовський, білоруський та український народи. Натомість ті татари, чиї нащадки досі живуть на території сучасних Литви, Польщі та Білорусі, оселилися в Великому князівстві Литовському в кінці 14 століття. Після поразки Тамерлану в Литві оселився хан Тохтамиш із синами та залишками свого війська, царедворцями й челяддю (ймовірно, загалом це було 40 тисяч осіб). Для них великий князь Вітовт віддав у володіння Лідський замок та околиці міста Ліди. В Королівстві Польському татар поселив в 1679 році король Ян ІІІ Собеський поблизу Сокулки та Кринек у Богониках, Крушинянах і Малявичах Ґурних.[10]

Литовські татари зазвичай будували мечеті з дерева, тому згодом вони стали походити на місцеві храми. Служивим татарам було дозволено мати кріпаків. Також у Литві осіла велика кількість царевичів (солтанів) — синів і братів повалених ханів, а також князів, уланів, мурз, беїв, багато з яких були чингізидами. Татарська знать, що прийшла до Литви, отримувала великі земельні наділи. Але основну масу переселенців складали прості воїни.

Литовські татари служили в родових хорунгах або стягах аж до 17 століття. Вони прибували на службу на вимогу великого князя або короля. Татарськими хорунгами керували хорунжі або маршалки. Було шість основних родів литовсько-польських татар: Юшини (Хушини, Уйшуни), Наймани, Барини, Улани, Кондрати (Конграти), Ялоїри (Джалаїри). Хорунжества, очолювані ними, були приписані до окремих воєводств: Юшинське — до Трокського воєводства, Найманське — до Віленського, Баринське до Новогрудського, Уланське — до Гродненського та Ошмянського повітів. З 16 століття всі служиві татари користувалися однаковими правами (як знать, так і воїни, що отримали земельні пожалування). Татари стали частиною шляхти, але ніколи не отримали повних політичних прав та не могли брати участь у Сеймах і виборах королів. Татарські військові формування брали участь у всіх війнах Речі Посполитої, в повстанні Тадеуша Костюшка 1794 року, в повстаннях 1831 та 1863—1864 років.

Після поділів Речі Посполитої ред.

Після поділів Речі Посполитої та приєднання її частини до складу Російської імперії, майже всі дворянські роди литовських татар (понад 200 родів) було визнано у «давній шляхетській гідності».[11]

Найкращі представники татарської громади загинули під час Другої світової війни, були змушені емігрувати, побоюючись репресій з боку влади, або опинилися в депортації у віддалених куточках СРСР. Радянський час у Литві (1944-1990 рр.) приніс повний застій культурного та релігійного життя громади литовських татар.

Ще гірша ситуація склалася в радянській Білорусі, яка з 1922 р. була включена до складу Радянського Союзу. Закриті мечеті в Новогрудку, Довбуцишках, Ловчищах, Слонімі. В радянські часи в Білорусі діяла лише одна мечеть в Ів’є, де мешкала велика татарська громада.

Краще за все в повоєнні роки татарська громада почувала себе в Польщі. Там не було заборони на релігію, вільно діяли мусульманські релігійні громади в Крушиняхах і Бохониках, були створені нові в Варшаві та Гданську. В 1947 р. заснована вища мусульманська колегія – правонаступниця довоєнного муфтіята.

У 1990 р. в Гданську побудована та відкрита нова кам’яна мечеть. Зусиллями польських науковців у Варшавському, Познанському, Торуньському, Гданському університетах провадилися наукові дослідження щодо історії литовсько-польських татар, вивчалися давні рукописи. В 1993 р. татарський учений Селім Хазбієвич поновив видання довоєнного «Татарського щорічника» під назвою «Rocznik Tatarów Polskich» («Щорічник польських татар»).

Про те, що литовсько-польські татари в Литві, Польщі та Білорусі розвиваються, можна судити через наступні факти: в селі Сорок Татар у вересні 2014 р. відкритий громадський дім, зусиллями місцевої громади в листопаді 2016 р. урочисто відкрита Мінська Соборна мечеть, в травні 2017 р. був відкритий татарський культурний центр у Суховолі.

Сьогодні нащадки литовських татар живуть на території Білорусі (понад 10 тис.), Литви (бл. 4 тис.) та Польщі (понад 5 тис.). Розмовляють білоруською, російською, литовською та польською мовами. Сповідують в основному іслам — сунізм. Також є частка католиків та православних.

Більшість татар-липок носять польські та литовські прізвища.

Мова ред.

Докладніше: Кітаби

Вже у 16 столітті серед литовських татар почали з'являтися мусульманські книги, написані старобілоруською мовою в арабському письмі (кітаби), що свідчили про втрату татарами тюркської мови. Питання щодо цього процесу є спірним. На думку деяких учених, причиною стали змішані шлюби; інші вважають, що його спричинила неоднорідність татарського населення, що прибуло на територію Великого князівства Литовського. Також значення мала належність татар до різних племінних груп з особливістю свого діалекту (прибулі з Криму та Великої орди, а також із ногайських родів).

Відомі нащадки татар-липків ред.

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Півмісяць під крилом білого орла. Іслам у Польщі. Архів оригіналу за 15 квітень 2014. Процитовано 14 квітень 2014. 
  2. а б в «Острожский Коран» 1804 года как уникальный памятник религиозной культуры западных татар
  3. «Татарская проблема» во всероссийской переписи населения. С.В.Соколовский, член Комиссии Института этнологии и антропологии РАН по подготовке переписного инструментария.
  4. Мусульмани Білорусі. Архів оригіналу за 15 квітень 2014. Процитовано 14 квітень 2014. 
  5. Alfred J. Pogorzelski. Polscy tatarzy
  6. Розпочато дослідження рукописного Корану, знайденого в Острозі
  7. Станіслав Кричинський у своїй праці «Литовські татари» наводить цитату з ярлика кримського хана Мехмед Ґерая I до польського короля Сигізмунда I, писаного чагатайською мовою 9 Зуль-када 926 року за Хіджрою (22 жовтня 1520 р.), в якому зазначається: «…Наш батько Менглі Ґерай, Хаджі Ґерай, а також старі хани підтримували дружні стосунки з польським королем Владиславом, а також із великим липським беєм Давудом, із польським королем і великим липським беєм Казиміром. <...> Польський і липський края нам однакові, а їх вороги – наші вороги» [1]
  8. 1.Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, żmudzka i wszystkiej Rusi. Warszawa, 1846. S. 356-368.
  9. а б Kričinskis S. Lietuvos totoriai. Vilnius. 1993, с. 18.
  10. Wiśniewski J. Osadnictwo tatarskie w Sokulskiem i na Pólnocnym Podlasiu.// Rocznik Białostocki, T.XVI, s. 325.
  11. Dumin S. Herbarz rodzin tatarskich Wielkiego Księstwa Litewskiego, Gdańsk, 2006.

Посилання ред.