Вікіпедія

Сіяк Остап Михайлович

український службовець, фінансист, диригент, громадський діяч

Оста́п Миха́йлович Сія́к (29 травня 1879, с. Ляшки Муровані, нині Муроване, Пустомитівського району Львівської області — після 5 березня 1940) — український службовець, фінансист, диригент, громадський діяч. Репресований, розстріляний без суду згідно з секретною постановою ЦК ВКП(б) від 5.3.1940 р.

Остап Сіяк
Народився29 травня 1879(1879-05-29)
с. Ляшки Муровані, нині с. Муроване Пустомитівського району Львівської області
Померпісля 5.03.1940
Україна
·розстріл без суду
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Польща Польща
Національністьукраїнець
Місце проживанняЛьвів, Бучач, Тернопіль
Діяльністьслужбовець, фінансист, диригент, громадський діяч
ПартіяУНДО
КонфесіяУГКЦ
БатькоМихайло Сіяк
Родичібрати Іван, Микола, сестра Марія, зять Володимир Кубійович
У шлюбі зІванна[1] Сіяк з Зафійовських
ДітиДарія Сіяк, Оксана Щур, Олена Бордун[2]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сіяк.

Життєпис

ред.

Народився 29 травня 1879 року в с. Ляшки Муровані (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині с. Муроване, Пустомитівського району, Львівська область, Україна) в сім'ї сільського вчителя[3] Михайла Сіяка, який вийшов на емеритуру (пенсію) як директор школи ім. Бориса Дмитровича Грінченка у Львові.[2] Закінчив гімназію і технічну школу ві Львові.

Від 1904 року проживав у Бучачі. Працював спочатку поштовим працівником, від 1908 року, після утворення повітової філії Всеукраїнського товариства «Просвіта», став головою економічної секції[4]. Був одним з організаторів перших торговельно-касових курсів у Бучачі (27 березня — 15 квітня 1911). Як фінансист проявив себе директором повітового товариства ощадностей і позичок «Праця». Короткий час диригент хору «Студентської спілки» в Бучачі. Був одним із керівників повітової філії українського товариства «Сокіл».

Під час Першої світової війни — директор повітової каси «Праця», голова філії товариства «Сільський господар», директор повітової господарсько-торговельної спілки. Завдяки своїм посадам захищав інтереси української громади повіту перед окупаційною владою.[3] Після відходу російських військ відновив діяльність «Сільського господаря». Також є твердження, що був очільником УВО в Тернопільському воєводстві[5].

Після утворення ЗУНР спочатку працював у Бучацькому повітовому комісаріаті (управлінні), з кінця листопада 1918 — в комунікаційній комісії УНРади ЗУНР. Наприкінці 1918 стає делегатом Української Національної Ради ЗУНР від Бучача[6]. Разом з урядом ЗУНР був у Кам'янці-Подільському, весною 1920 — співробітник міністерства пошт і телеграфу УНР.[7]

Після повернення з Кам'янця-Подільського був заарештований польською окупаційною владою[8]. Відмовився складати присягу на вірність польській владі після анексії ЗУНР, багато часу присвятив справі національно-економічного відродження повіту.[3]

Організатор відновлення діяльності товариства «Праця» в 1921, перших повоєнних кооперативних курсів у Бучачі (березень 1922).[9] Надавав допомогу повітовій організації «Пласту» до заборони її діяльності в 1924. Керівник повітової філії товариства «Сокіл» у післявоєнні роки. 24 серпня 1924 року на установчих зборах «Повітового Союзу Кооператив (ПСК)» обраний її директором.[9]

З початку 1926 — в Тернополі[10]. Працював в «Українбанку», «Подільському Союзі Кооператив»; керував повітовою філією товариства «Сокіл», діяльний у Рідній школі, в інших українських організаціях,[11] зокрема, головою місцевого товариства «Боян», його співдиригентом.[12] Був керівником Тернопільської повітової організації УНДО.

Заарештований більшовиками в жовтні 1939,[11] за версією збірника «Бучач і Бучаччина» засланий, де й помер.[3] За версією тернопільських краєзнавців, розстріляний без суду за секретною постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року.[7]

Сім'я

ред.

Був одружений з донькою греко-католицького священика, пароха містечка Бариш о. Івана Зафійовського Іванною. Діти: Дарія, Оксана (одружена з Левком Щуром), Олена (з Мироном Бордуном).

Примітки

ред.
  1. ↑ Пане Шепелявий // Львівські вісті. — 1942. — Ч. 267 (391) (22—23 листопада). — С. 5.
  2. ↑ а б Шаблій О. Володимир Кубійович… — С. 183.
  3. ↑ а б в г Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 405.
  4. ↑ Колцьо В. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 255.
  5. ↑ Гаврилюк О., Крочак І., Петровський О. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль : Астон, 2010. — іл. — С. 57. — ISBN 978-966-308-349-0.
  6. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 87.
  7. ↑ а б Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Збруч, 2008. — Кн. 1. — С. 592. — ISBN 978-966-528-297-6.
  8. ↑ Шаблій О. Володимир Кубійович… — С. 184.
  9. ↑ а б Шипилявий С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 292.
  10. ↑ Там само. — С. 293.
  11. ↑ а б Мельничук Б., Павлишин О. Сіяк Остап Михайлович… — С. 268.
  12. ↑ Медведик П. Боян тернопільський // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 181. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела

ред.


  Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіяк_Остап_Михайлович&oldid=44172737