Відкрити головне меню

Бариш (село)

село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області

Ба́риш — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області.

село Бариш
Barysh historcal gerb.png
Герб
Beauplan special fragment 7 Buchach.jpgВ'їзний знак
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада/громада Бариська сільська рада
Код КОАТУУ 6121280401
Основні дані
Засноване 1454
Населення 2494
Поштовий індекс 48424
Телефонний код +380 3544
Географічні дані
Географічні координати 49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д. / 49.02917° пн. ш. 25.27250° сх. д. / 49.02917; 25.27250Координати: 49°01′45″ пн. ш. 25°16′21″ сх. д. / 49.02917° пн. ш. 25.27250° сх. д. / 49.02917; 25.27250
Середня висота
над рівнем моря
343 м[1]
Водойми річка Баришка
Місцева влада
Адреса ради Тернопільська область, Бучацький район, с. Бариш
Сільський голова Стасів Михайло Миронович.
Карта
Бариш. Карта розташування: Україна
Бариш
Бариш
Бариш. Карта розташування: Тернопільська область
Бариш
Бариш

CMNS: Бариш на Вікісховищі

Центр сільради, до якої приєднано хутори Гаї Бариські та Гутишино.

Розташоване на березі р. Бариш — лівої притоки Дністра, за 15 км від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 2494 особи (2003).

Походження назвиРедагувати

На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа». Можливо назва походить від базару який був на вул. Великий Кут, що означало "прибуток" людей який там жили.[2].

ІсторіяРедагувати

Бариш на історичних картах
 
Бариш на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650
 
Бариш на мапі фон Міґа, XVIII ст.
 
Бариш на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

СередньовіччяРедагувати

Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким,[3] Монастирським.

В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав з Бариша (Stanislao de Barischa) у справі № 731)[4].

Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький).[5] В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський[5] (за іншою версією, в 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної[6].

У 1559 році польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаю з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом.[3] За наявними даними, кам'янецький каштелян[7] Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей був наданий вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький.[8]

Польський досдідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.[9]

У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.

Австрійський періодРедагувати

Місто мало статус «домінії Бариш» у Станіславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.

1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.[10]

1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич Каєтан Потоцький.[11]).

Міжвоєнний періодРедагувати

Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ»1912) — читальня «Просвіти».

У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало:

  • 1250 греко-католиків,
  • 4000 римо-католиків,
  • 290 євреїв.

35 осіб емігрували за кордон.

Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів)[12].

Післявоєнний періодРедагувати

Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мороз виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел був перетворений на магазин-склад, в крипті зберігали міндобрива. Був знищений орган. Теперішній ФАП — колишня плебанія.[13] Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 року.[14]

СимволікаРедагувати

ГербРедагувати

За доби Австро-Угорської імперії поселення вважалося містечком Бучацького повіту Королівства Галичини, однак затвердженого герба не мало. На печатці місцевої громади, датованій 1867 роком, зображений серп. Емблему супроводжував напис: «GIMINI BARISZ», тобто спотворене польське «Gmina Barysz» або німецьке «Gemeinde Barysz» — «громада Бариш»[15].

РелігіяРедагувати

  • ХРАМ СВЯТОГО ВОЗНЕСІННЯ С.БАРИШ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ (1860-64р.р.)
  • церква Вознесіння Господнього (1864; УГКЦ; мурована, колишній костел Св. Трійці, 18001864 рокиПомилка цитування: Відсутній тег </ref> за наявності тегу <ref>
    • кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, спорудже- но символічну могилу УСС (1991.; кам’яна);

Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 року (1990).

ЕкономікаРедагувати

У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини. аптека,

Каплиці села

Соціальна сфераРедагувати

Діють ЗОШ I–III ступенів, Будинок культури, бібліотека, поштове відділення .У селі також знаходиться геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура Св, Миколая.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Пов'язані з БаришемРедагувати

Почесний громадянин БаришаРедагувати

Звання почесного громадянина Бариша за активне сприяння місцевій територіальній громаді в здійсненні благоустрою, підведенні газу до сільських осель, велику спонсорську та практичну допомогу щодо поліпшення добробуту односельців присвоєно:

ПарохиРедагувати

  • о. Іван Зафійовський (пом. 1898[16]) — священик УГКЦ, швагро о. Цегельського Теодора,[16] тесть Сіяка Остапа.[17]
  • протоієрей о. Петро Висоцький (пом. 2005) — священик УАПЦ, протягом 40 років був настоятелем храму Святого Вознесіння.

ПриміткиРедагувати

  1. weather.in.ua
  2. Коваль А. П.  Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. .
  3. а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13.
  4. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.
  5. а б Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13 (прим.).
  6. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  7. Родовід Язловецьких Архівовано 21 вересень 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  8. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 14.
  9. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 15.
  10. B. Krakowski. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — Tom ХIV/2, zeszyt 61. — 161–320 s. — S. 257. (пол.)
  11. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16.
  12. Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938
  13. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 19.
  14. Henryk Komański, Szczepan Siekierka. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939–1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6
  15. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 144 («теки Шнайдера»). — Оп. 3. — Спр. 1 (1). — Арк. 49
  16. а б Сайт Лідії Купчик. о. Теодор Цегельський
  17. Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж-Львів : Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — ISBN 5-87332-047-0.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати