Вікіпедія

Сіяк Остап Михайлович

український службовець, фінансист, диригент, громадський діяч
(Перенаправлено з Сіяк Остап)
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (травень 2018)

Оста́п Миха́йлович Сія́к (29 травня 1879, с. Ляшки Муровані, нині Муроване, Пустомитівського району Львівської області — після 5 березня 1940) — український службовець, фінансист, диригент, громадський діяч. Репресований, розстріляний без суду згідно з секретною постановою ЦК ВКП(б) від 5.3.1940 р.

Остап Сіяк
Народився29 травня 1879(1879-05-29)
с. Ляшки Муровані, нині с. Муроване Пустомитівського району Львівської області
Померпісля 5.03.1940
Україна
·розстріл без суду
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Польща Польща
Національністьукраїнець
Місце проживанняЛьвів, Бучач, Тернопіль
Діяльністьслужбовець, фінансист, диригент, громадський діяч
ПартіяУНДО
КонфесіяУГКЦ
БатькоМихайло Сіяк
Родичібрати Іван, Микола, сестра Марія, зять Володимир Кубійович
У шлюбі зІванна[1] Сіяк з Зафійовських
ДітиДарія Сіяк, Оксана Щур, Олена Бордун[2]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сіяк.

Життєпис

ред.

Народився 29 травня 1879 року в с. Ляшки Муровані (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині с. Муроване, Пустомитівського району, Львівська область, Україна) в сім'ї сільського вчителя[3] Михайла Сіяка, який вийшов на емеритуру (пенсію) як директор школи ім. Бориса Дмитровича Грінченка у Львові.[2] Закінчив гімназію і технічну школу ві Львові.

Від 1904 року проживав у Бучачі. Працював спочатку поштовим працівником, від 1908 року, після утворення повітової філії Всеукраїнського товариства «Просвіта», став головою економічної секції[4]. Був одним з організаторів перших торговельно-касових курсів у Бучачі (27 березня — 15 квітня 1911). Як фінансист проявив себе директором повітового товариства ощадностей і позичок «Праця». Короткий час диригент хору «Студентської спілки» в Бучачі. Був одним із керівників повітової філії українського товариства «Сокіл».

Під час Першої світової війни — директор повітової каси «Праця», голова філії товариства «Сільський господар», директор повітової господарсько-торговельної спілки. Завдяки своїм посадам захищав інтереси української громади повіту перед окупаційною владою.[3] Після відходу російських військ відновив діяльність «Сільського господаря». Також є твердження, що був очільником УВО в Тернопільському воєводстві[5].

Після утворення ЗУНР спочатку працював у Бучацькому повітовому комісаріаті (управлінні), з кінця листопада 1918 — в комунікаційній комісії УНРади ЗУНР. Наприкінці 1918 стає делегатом Української Національної Ради ЗУНР від Бучача[6]. Разом з урядом ЗУНР був у Кам'янці-Подільському, весною 1920 — співробітник міністерства пошт і телеграфу УНР.[7]

Після повернення з Кам'янця-Подільського був заарештований польською окупаційною владою[8]. Відмовився складати присягу на вірність польській владі після анексії ЗУНР, багато часу присвятив справі національно-економічного відродження повіту.[3]

Організатор відновлення діяльності товариства «Праця» в 1921, перших повоєнних кооперативних курсів у Бучачі (березень 1922).[9] Надавав допомогу повітовій організації «Пласту» до заборони її діяльності в 1924. Керівник повітової філії товариства «Сокіл» у післявоєнні роки. 24 серпня 1924 року на установчих зборах «Повітового Союзу Кооператив (ПСК)» обраний її директором.[9]

З початку 1926 — в Тернополі[10]. Працював в «Українбанку», «Подільському Союзі Кооператив»; керував повітовою філією товариства «Сокіл», діяльний у Рідній школі, в інших українських організаціях,[11] зокрема, головою місцевого товариства «Боян», його співдиригентом.[12] Був керівником Тернопільської повітової організації УНДО.

Заарештований більшовиками в жовтні 1939,[11] за версією збірника «Бучач і Бучаччина» засланий, де й помер.[3] За версією тернопільських краєзнавців, розстріляний без суду за секретною постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року.[7]

Сім'я

ред.

Був одружений з донькою греко-католицького священика, пароха містечка Бариш о. Івана Зафійовського Іванною. Діти: Дарія, Оксана (заміжня за Левком Щуром), Олена (за Мироном Бордуном).

Примітки

ред.
  1. ↑ Пане Шепелявий // Львівські вісті. — 1942. — Ч. 267 (391) (22—23 листопада). — С. 5.
  2. ↑ а б Шаблій О. Володимир Кубійович… — С. 183.
  3. ↑ а б в г Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 405.
  4. ↑ Колцьо В. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 255.
  5. ↑ Гаврилюк О., Крочак І., Петровський О. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль : Астон, 2010. — іл. — С. 57. — ISBN 978-966-308-349-0.
  6. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 87.
  7. ↑ а б Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Збруч, 2008. — Кн. 1. — С. 592. — ISBN 978-966-528-297-6.
  8. ↑ Шаблій О. Володимир Кубійович… — С. 184.
  9. ↑ а б Шипилявий С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 292.
  10. ↑ Там само. — С. 293.
  11. ↑ а б Мельничук Б., Павлишин О. Сіяк Остап Михайлович… — С. 268.
  12. ↑ Медведик П. Боян тернопільський // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 181. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела

ред.


  Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіяк_Остап_Михайлович&oldid=34087841