Відкрити головне меню

Загальні увагиРедагувати

Сільське господарство — друга після промисловості галузь виробництва в народному господарстві України; воно забезпечує населення харчовими продуктами, а промисловість — сировиною. За офіційними даними, сільське господарство у 1950—1975 роках давало 25% національного доходу УРСР, у дійсності — більше (за обрахунками, зробленими на Заході, — 39,7% у 1970). За обсягом продукції сільське господарство України в окремих галузях досягало світових масштабів: в УРСР продукувалось стільки зерна, як у Канаді, стільки кукурудзи, як у Франції, картоплі більше, ніж у Західній Німеччині, цукрового буряка найбільше у світі. Натомість Україна значно відставала за продукцією тваринництва та за врожайністю з гектара від країн Західної Європи як з природних причин, так і через нестачу капіталу, все ще низьку агротехніку та незадовільні стимули до праці в удержавленому й експлуатованому сільському господарстві.

Астрокліматичні умовиРедагувати

Астрокліматичні умови розвитку сільського господарства на українських землях (включаючи Кубань) належать до найкращих у світі. Вони подібні до північно-середніх штатів США та південно-західних провінцій Канади і є найкращими в усьому СРСР. Рівнинна поверхня й відсутність великих масивів гір сприяє хліборобству, так що з придатної для сільського господарства землі було розорано понад 80%, більше ніж будь-де в СРСР.

Доля сільськогосподарського виробництва УРСР до загальносоюзногоРедагувати

Частка території УРСР в СРСР становила лише 2,7%, тоді як сільськогосподарських угідь — 7,7%, а орної площі — 15,2%. За офіційними даними, 1974 року загальна частка продукції сільського господарства УРСР становила близько 24% від усього СРСР, тобто в три рази більше, ніж частка сільськогосподарських угідь (протягом останніх 20 pp. перед цим вона дещо зменшилася внаслідок розорювання цілинних земель на сході РРФСР та в Казахстані).

Щодо окремих продуктів хліборобства, то частка УРСР в СРСР була ще вища: цукрового буряка — 61,5%, кукурудзи на зерно — 59,0%, соняшника — 44,2%, садовини — 34,5%, льону — 30,3%. городини — 28,5%, картоплі — 25,8%, пшениці — 24,0%. Частка українського тваринництва в СРСР була дещо меншою: продукції молока — 23,6%, м'яса — 22,8%, яєць — 21,8%, вовни — лише 6,0%. Частина продукції сільського господарства УРСР йшла на експорт. У 1960-их pp. Україна експортувала до інших республік СРСР та до Східної Європи в середньому близько 5% продукції свого сільського господарства й імпортувала близько 2% свого споживання. Важливість українського сільського господарства для СРСР дещо зменшилася. Протягом останніх 15 років перед цим СРСР став значним нетто імпортером зерна (2 — 4 млн. т. на рік з Америки й Канади) й м'яса (з Західної Європи, Австралії, Нової Зеландії), і цей стан мав тенденцію залишитися на довший час.

Сільськогосподарські угіддяРедагувати

Ґрунт є основним засобом виробництва у сільському господарстві. Його ужиток 1974 року виглядав так: з усіх сільськогосподарських угідь площею 42,8 млн га орні землі становили 34.2 млн га, сіножаті — 2,3 і пасовища — 5,0 млн га. З-поміж усіх сільськогосподарських угідь земля в користуванні усіх сільськогосподарських підприємств становила 42,2 млн га, державний запас (разом з лісовими господарствами) — 0,18 млн га, що вказує на те, що вільні землі в Україні були практично вичерпані. Зростання засівної площі з 31,3 млн га у 1940 до 33,4 млн га в 1973 стало можливим лише внаслідок скорочення площі чистих парів — з 3,9 до 1,1 млн га. Деяке розширення земельних угідь відбувалося шляхом меліорації неродючих земель: осушення боліт (з 1,0 до 1,6 млн га між 1963 і 1974), зрошування сухих земель, хоч ці заходи дуже дорого коштували. Чорнозем, що досі був основним земельним ресурсом, вичерпував свої сили і потребував хімічного угноєння навіть під зернові культури в Степу. На 1 га посівної площі 1964 року було внесено в ґрунт 22 кг мінеральних поживних речовин, у 1972 — 92 кг. Але й цього було недостатньо. Довготривала глибока оранка чорноземів призвела була до спорошення поверхні. Періодичні посухи призводили до видування верхнього шару землі (т. зв. «чорні бурі»). У південному Степу посухи (зокрема весняні «суховії»), трапляються 5 — 6 разів на 10 pp., a в усій Україні — в середньому кожні 4 роки. (див. діаграму врожаїв зерна). Спроби перешкодити суховіям масовими лісонасадженнями в 1948 — 52 не вдалися. Натомість повільно розвивалось в Степу будівництво каналів, хоча без дорогих дренажних систем зрошування це призводило до утворення солончаків.

Формування, руйнування та зміни в земельних ресурсахРедагувати

Чималі втрати родючих земель виникають в наслідок розростання промисловості (зокрема гірництва), будівництва гребель для гідростанцій, шляхів та розвитку міст. Тому що земля не продасться й не купується, бо вся вона належить державі, цін на землю немає. Її просто відбирають від сільського господарства і передають іншим споживачам. До того часу не існувало ще земельного кадастру, що оцінював би порівняльну вартість землі. Якісна оцінка земель (бонітування) також була лише в експериментальному стані. Це все перешкоджало раціональному використанню земель, робило належну спеціалізацію їх використання неможливою.

Див. також: Таблиця:Земельні ресурси України та їх структура

Робоча сила в сільському господарствіРедагувати

Робочу силу в сільському господарстві України оцінювали 1973 року у 8 млн осіб, у тому ч. 5,13 млн працювали в колгоспах, 1,08 у радгоспах і 1,79 млн на присадибних ділянках; у висліді міґрації (особливо молоді) до міст і за межі УРСР вона зменшувалася між 1959 і 1974 в сер. на 250 — 275000 осіб за рік.

Тоді на 100 га сільсько-господарських угідь припадало 18,7 працівника, один працівник обробляв 5,34 га землі (в США — 99,5 га). Продуктивність праці, хоч і зростала, але все ще була через нестачу знарядь механізації, капіталовкладень та відносне аґрарне перенаселення на Правобережжі й на Західній Україні занадто низькою. В Степу й на Лівобережжі натомість відчувалась деяка нестача робочої сили, особливо під час жнив. Сезонність праці призводила до того, що в середньому по Україні колгоспник працював лише 203 дні (у 1970), в радгоспах — 275 днів. З сезонністю й безробіттям поступово боролися будівництвом міжколгоспних, колгоспно-радгоснних та радгоспно-промислових підприємств для переробки сільськогосподарської сировини (консервування овочів, виробництво цегли тощо). Таку аґрарну політику запровадили були з 1956, і розвиток її до 1975 року прискорювався, хоч їй і бракувало капіталу. Переважна більшість робочої сили в сільському господарстві й далі була некваліфікованою: 1974 у колгоспах нараховувалося лише 458 200 трактористів і комбайнерів та 199700 шоферів; у радгоспах відповідно: 112400 і 66400 (на 1974 рік існувало 7 983 колгоспи, 1 674 радгоспи і 2 167 інших державних та кооперативних сільсько-господарських підприємств).

КапіталРедагувати

Капітал. Основні виробничі Фонди (будівлі, машини, устаткування, худоба, лісонасадження, шляхи, канали тощо) у сільському господарстві України зростали дещо швидше, ніж в інших галузях народного господарства. За відновною вартістю (в млн карб. на кінець року) вони становили:

Капіталізація с/г за відновною вартістю
× 1950 1965 1973
Колгоспи 4950 7760 16888
Радгоспи 1220 2 567 5 760

Всі капітальні вкладення в С. г. (в порівняльних цінах) зростали в середньому на рік так:

Капітальні вкладення (у порівняльних цінах)
Роки млн карб. у % до всіх капіталовкладень
у народне господарство
1946-50 189 10
1951-55 465 15
1956-60 906 16
1961-65 1407 17
1966-70 2106 18
1971-75 3 328 21

Відбувалось, отже, деяке перенесення капіталовкладень з інших галузей народного господарства (головне з будівництва) до сільського господарства. За винятком бавовни в Середній Азії та цитрусових на Закавказзі, капіталовкладення в сільське господарство України були найефективнішими як порівняти з усім СРСР. Проте, частка УРСР у капіталовкладеннях в сільське господарство СРСР. становила лише 17,2% (за 1966 — 73), тобто Україні капіталу не додавали.

Продуктивність (фондовіддача) капіталовкладень в С. г. була дещо вищою, ніж у промисловості, але з часом знижувалася (між 1961–1963 і 1971–1973 — на 42%). Отже, щоб піднімати продуктивність с. г. було потрібно вкладати щораз більше й більше капіталу. Близько третини нових капіталовкладень йшли на придбання тракторів та інших с.-г. машин (хоча близько 40% з цього числа йшло на заміну зужитих машин новими). Середня норма амортизації (8,5% на рік) була занизькою.

Парк машин в С. г. УРСР зростав так (у тис. на кінець року):

Парк машин в С. г. УРСР
× Трактори Зернові комбайни Вантажні авта
1940 94,6 33,4 54,9
1945 54,1 15,4 8,9
1950 98,4 31,9 65,9
1955 136,4 50,7 102,3
1960 182,4 64,8 141,1
1965 257,0 56,9 198,9
1970 317,2 81,2 244,2
1973 349,2 79,7 264,0
1974 359,6 81,9 271,6

Для порівняння: в США 1969 року на 100 га посівів припадало три трактори (без городніх); в УРСР у 1960 — 0,5, 1974 року — один трактор. Зокрема бракувало в Україні малих тракторів (усі трактори занадто важкі). Механізованим на 100% у 1973 у колгоспах і радгоспах було лише збирання зерна; цукрових буряків на 84,5%, картоплі — 87,5% (вантаження — 52,5%), городини — 9,3%, стогування сіна — 64,8%, доїння корів — 74,9%, роздача кормів худобі — 25,4%, чистка приміщень від гною — 60,7%. Решту роблено руками. Тоді (та й досі) було ще багато коней, зокрема у місцевому транспорті.

Продуктивність сільського господарстваРедагувати

Продуктивність сільського господарства України перевищила довоєнний рівень і почала помітно зростати в кінці 50-х pp. Валовий урожай й врожайність з 1 га почали зростати з поширенням застосування хімічних добрив, піднесенням механізації, збільшенням відгодівлі худоби і заміною ярої пшениці, жита, вівса й проса урожайнішими озимою пшеницею й кукурудзою.

Виробництво зерна на душу населення (кг в сер. на рік) видно з таблиці.

Виробництво зерна на душу населення (кг в сер. на рік)
1940 647
1946-50 471
1951-55 591
1956-60 577
1961-65 664
1966-70 681
1971 826
1972 678
1973 1001
1974 941
1975 688

1975 року знов був великий неврожай. Загалом зерна вистачало для людей і трохи на експорт, але для відгодівлі худоби, щоб підвищити споживання м'яса, його ще не вистачало (в США 65% продукції всього зерна з'їдає худоба). Забезпечення населення хлібом у роки меншої врожайності ускладнював брак відповідних сховищ для зерна в роки багатого збору. Зростанню споживання городини й картоплі стояла на перешкоді нестача робітників для плекання цих інтенсивних культур, при одночасній їх слабкій механізації й забезпеченні добривами, а крім того, незадовільному їх зберіганні взимку. У неврожайні роки помітно збільшувався забій худоби. Ця проблема була тоді властивою для всього с. г. СРСР і примушувала уряд регулярно імпортувати частину кормів для худоби (кормове зерно) із США, Канади й ін. країн. Поліпшення рівня й структури споживання залежало тоді, головним чином, від інтенсифікації сільського господарства, збільшення капіталовкладень та хім. добрив.

ЗаготівліРедагувати

Відсоток продукції с. г. України, закуповуваної державою в примусовому порядку для перепродажу харчовій промисловості та населенню міст, видно з наведеної табл. (решта від 100% залишається в диспозиції сільського населення, колгоспів і радгоспів, включно з насінням та кормами для худоби). За винятком зерна й цукрового буряка, частка державних заготівель до 75 року помітно зростала, попри зростання продукції. Це зокрема вказує на тодішнє зменшення значення присадибного господарства та «колгоспних ринків».

Відсоток продукції С. г. України, що закуповується примусово державою
× 1940 1946 — 50 1951 — 55 1956 — 60 1961 — 65 1966 — 70 1971 — 74
Зерно
1. 12,4 8,3 11,6 15,2 17,5 21,4 25,7
2. 26 420 16 908 23 328 23 936 29 348 33 362 41 568
3. 34,5 47,7 39,2 29,0 37,5 33,3 33,6
Цукрові буряки
1. 159 115 176 210 199 267 279
2. 13 052 8 776 16884 28221 34130 46731 47549
3. 97,1 94,1 98,9 95,1 94,3 91,7 88,3
Соняшник
1. 13,1 6,4 10,1 11,2 13,8 16,4 16,2
2. 946 610 892 1431 2287 2830 2793
3. 51,4 62,6 60,5 51,9 60,9 70,0 76,2
Картопля
1. 101 99 79 93 88 100 116
2. 20 664 17 930 16067 21110 18446 20294 22140
3. 8,8 6,3 6,9 7,1 8,2 8,8 11,4
Городина
1. 113 80 94 105 119 130
2. 5486 2853 3241 4432 4994 5585 6581
3. 24,2 20,3 30,3 34,0 45,3 55,0 60,3
Худоба і птиця на м'ясо (в живій вазі)
2. 1650 1159 2053 2958 3298 4008 4743
3. 31,3 26,4 36,7 45,2 53,1 61,1 68,0
Молоко
1а* 1473 2056 1720 2219 2437
2. 7 114 5 868 8 014 13 506 14 525 17 937 20 157
3. 14,1 18,2 29,7 39,7 49,4 55,1 60,3
Яйця
1а** 91 141 173
2.*** 3273 1853 4022 6136 7237 8293 10903
3. 31,7 20,7 20,0 21,9 29,6 38,6 49,5
1а* — Сер. удій молока від однієї корови у колгоспах і радгоспах у літрах.
1а** — Середньорічна несучість курей у колгоспах та радгоспах у штуках.
2*** — Млн штук.

Після смерті Сталіна заготівельні ціни кілька разів підвищувались (наприклад, на зерно разом підвищено майже у 8 разів). Внаслідок цього, попри зростання частки державних заготівель у продукції, держ.-монополістична експлуатація С. г. помітно зменшилася, а з 1970-их pp. держава почасти навіть субсидіювала тваринництво. Це забезпечило зростання продуктивності С. г. та зростання доходів селян. Значний тягар податку з обороту перенесено з С. г. на товари народного споживання. У 1960-их pp. загалом по СРСР с.-г. заготівлі давали лише 10 — 12% всієї суми цього податку. В Україні, мабуть, більше, бо заготівельні ціни в УРСР були нижчими, ніж в РРФСР. Так, 1967 року в головних галузях заготівельні ціни в колгоспах і госпрозрахункових радгоспах (у карб. за т) були такі:

Порівняння заготівельних цін в УРСР і РРСФР
× УРСР РРФСР
Пшениця й жито 76 130
Рогата худоба на м'ясо 810 910
Свині 950 1040
Молоко 155 166

Оплата праці й кошти виробництваРедагувати

Оплата праці й кошти виробництва в С. г. УРСР були на 12% нижчі, ніж в РРФСР. Через те що норми заготівель і перепродажні ціни для харчової промисловості в УРСР і РРФСР були приблизно рівними, до державного бюджету СРСР з України відходила не лише абсолютна, а й диференціальна рента. З другого боку, через те що державні капіталовкладення на одиницю с.-г. продукції були меншими, ніж в РРФСР, ця рента Україні не поверталася. Проте, до 1975 року вона вже була не такою великою, як перед 1960-ими pp.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Центр. Статистичне Управління при Раді Мін. УРСР. Сіль. господарство УРСР, статистичний зб. К., 1970; АН УРСР. Укр. Сіль.-госп. Енциклопедія, 3 тт. К., 1970–1972;
  • ЦСУ при Совете Министров СССР. Сельское хозяйство СРСР, статистический сборник. М., 1971;
  • Решения партии и правительства по сельскому хозяйству (1965–1971). М., 1974;
  • ЦСУ при РМ УРСР. Народне господарство УРСР, статистичний щорічник. К., 1974;
  • Держплан при РМ УРСР, ЦСУ при РМ УРСР. Сільське господарство УРСР за десять років (1965–1975), статистичний зб. К., 1975.