Відкрити головне меню
Лісові смуги в Північній Дакоті

Лісосму́га полезахиснá (вітропор) — штучні лісові насадження, які створюються на полях, рівнинах і на схилах (до 1,5(2)°) сільськогосподарських земель на межах полів, з метою захисту посівів від суховіїв, пилових бур, для поліпшення водного режиму ґрунту й запобігання його ерозії, підвищення врожайності сільськогосподарських культур, для покращення на полях мікроклімату, снігозатримання, боротьби з дефляцією, збереження і покращення родючості ґрунтів. Вони також відіграють велику загальноекологічну роль.

Ширина ділянки, на якій помітно підвищується врожайність сільськогосподарських культур, становить 40-кратну висоту дерев лісової смуги. Внаслідок зменшення швидкості вітру на полях між смугами, значно слабшає непродуктивне випаровування вологи з поверхні ґрунту, у тому числі від надмірної транспірáції.

Лісосмуга полезахисна перешкоджає здуванню снігового покриву в яри та балки, а на орних схилах сприяє вбиранню ґрунтом зливових і талих вод, запобігаючи стіканню їх на поверхні. Це захищає ґрунт від ерозії.

На захищених лісосмугами полях поліпшуються фізичні властивості ґрунту, вологість приземного шару повітря тут вища, ніж у відкритому полі, а температурний режим для теплолюбних рослин сприятливіший. Врожайність зернових культур при цьому підвищується в середньому на 2-3 ц/га. Лісосмуги полезахисні корисні ще й тим, що вони дають насіння деревних порід, фрукти, а при проріджуванні — деревину й хмиз. Медоносність багатьох деревних та кущових порід сприяє зростанню продуктивності бджільництва. Велике значення має й оздоровлювання та прикрашання місцевості лісовими смугами. Там оселяються птахи, які винищують шкідливих комах і гризунів[1].

Юридичне положення лісових смуг мало врегульоване законодавством України. Не встановлено їх нормативних розмірів. Законодавство містить лише деякі умови стосовно обмеження вирубок лісу цієї категорії[2].

За висловом професора Пилипенка Олексія Івановича, полезахисні лісові смуги — це восьме диво світу, унікальний приклад, коли людина позитивно взаємодіє з природою[3].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Українська Сільськогосподарська Енциклопедія том 3 (українською). Київська книжкова фабрика: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії. 1970. с. 541. 
  2. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник Архівовано 26 червень 2015 у Wayback Machine. / Ред. Ю. С. Шемшученко. — К.: Юридична думка, 2005. − 848с.
  3. Пилипенко О. І. «Експедиція професора В. В. Докучаєва і кафедра лісової меліорації».

ЛітератураРедагувати

  • (рос.) Пилипенко А. И. Лесоводственные особенности и мелиоративное влияние полезащитных лесных полос в условиях черноземной Степи Украины. Монография. — К.: Изд. УСХА, 1992. — 75 с.
  • Пилипенко О. І. Інструктивні вимоги з лісомеліоративного впорядкування захисних лісових насаджень / О. І. Пилипенко, В. М. Малюга, В. Ю. Юхновський та ін. — К.: Держкомлісгосп, 2004. — 77 с.
  • Пилипенко О. І., Юхновський В. Ю. та ін. Лісові меліорації. — К.: Аграрна освіта, 2010. — 282 с.
  • Агролісомеліорація. Терміни і визначення понять: ДСТУ ISO 4874:2007. — [Чинний від 1.01.2009]. — К.: Держспоживстандарт України, 2010. — 18 с. — (Національний стандарт України).

ПосиланняРедагувати