Відкрити головне меню
Сусак звичайний
Illustration Butomus umbellatus1.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Streptophytina
Ембріофіти (Embryophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Euphyllophyta
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Однодольні (Monocots)
Порядок: Частухоцвітні (Alismatales)
Родина: Сусакові (Butomaceae)
Рід: Сусак (Butomus)
Вид: Сусак звичайний
Біноміальна назва
Butomus umbellatus
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Butomus umbellatus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Butomus umbellatus
EOL logo.svg EOL: 1086533
IPNI: 58290-1
ITIS logo.svg ITIS: 38886
IUCN logo.svg МСОП: 164438
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 50236

Сусак звичайний[1] або сусак зонтичний[2][3] (Butomus umbellatus) — вид трав'янистих водних рослин родини Сусакові (Butomaceae), поширений у Євразії й північно-західній Африці, натуралізований у Північній Америці.

Наукова назва «Butomus umbellatus» походить від грецьких слів: «bus» — «бик», «tomnein» — «відщипувати» і латинського «umbellatus» — «зонтикоподібний»[4].

Вже сама назва говорить про сусак, як про кормову рослину для худоби. Листки сусака йдуть на корзини та рогожі. Товсті ж кореневища замінювали якутам хліб.[4]

Зміст

ПоширенняРедагувати

Європа: майже вся територія, крім Ісландії й Мальти; Північна Африка: Алжир, Марокко, Туніс; Азія: Китай, Афганістан, Індія, Кашмір, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Пакистан, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Азербайджан, Туреччина, Ізраїль, Ліван, Сирія; натуралізований: пн. США, пд. Канада. Населяє нерухомі або повільні води озер, ставків і каналів[5][6][7].

В Україні зростає на заболочених луках, на берегах річок і ставків, у повільних водах — на всій території, звичайний[2]. Входить у перелік видів, які перебувають під загрозою зникнення на території Запорізької області[3].

Опис рослиниРедагувати

Багаторічна прибережна рослина заввишки від 40 см до 1,5 м, з пучком лінійних прямостоячих листків. Кореневище товсте, горизонтальне. Стебло безлисте (усі листки прикореневі), на верхівці розташоване зонтикоподібне суцвіття. Листки в нижній частині тригранні, вище — пласкі, у глибокій  воді й на швидкій течії іноді тонкі, стрічкоподібні. Стебло голе, округле. Цвіте в червні-липні. Численні біло-рожеві квітки до 25 мм у діаметрі зібрані в суцвіття-зонтик. Завдяки схожості гарних блідорожевих суцвіть сусака із зонтиком рослина дістала свою назву.[8] Квітки на довгих квітконіжках, мають три зеленувато-червоні чашолистки, три рожевих пелюстки, дев'ять тичинок і шість червоних маточок.[4] Плоди - збірні листівки.

Хімічний складРедагувати

У сухих кореневищах міститься 60 відсотків крохмалю, 14 відсотків білка, 4 відсотка жиру[4].

Ще в 1871 році іркутські хіміки, досліджуючи якутський «хліб», писали: «У борошні з коріння сусака є все необхідне для харчування людини»[4].


ЗастосуванняРедагувати

У Японії, Південній Кореї та Китаї бульби сусака - популярні овочі. Бульбоподібні утворення на коренях споживають замість картоплі, готуючи смажені, печені й варені гарніри до рибних, м'ясних і овочевих страв.[9]

З кореневища сусака роблять борошно. З одного кілограма кореневищ виходить 250 грамів борошна[4]. З борошна печуть хліб і коржі. Крім того, кореневища печуть і смажать з салом. У Монголії сусак заготовлюють на борошно та крупу, яку додають до монгольського чаю.[10]

Якути і калмики вживають в їжу сусак. В Італії жителі П'ємонту заготовляють про запас нарізані і висушені кореневища сусака. Засмажене кореневище є хорошим сурогатом кави.[4]

Щоб не сплутати сусак з дуже отруйною рослиною — цикутою (отруйна рослина родини зонтичних, зростаюча біля води), в якої дрібні білі квітки зібрані в суцвітт'я — складну парасольку, сусак прекрасно розпізнається за своїм характерним, суцвіттям-парасолькам і більш крупними квітками. Але збирають кореневища його або пізно восени, або навесні до цвітіння (у червні), для цього під час цвітіння його відзначають стрічками, кілочками або іншими знаками, з тим щоб по них можна було знайти кореневища восени і навесні.[4]

Стебла й листки використовують для плетіння різних виробів та на підстилку худобі.[8]

ЗаготівляРедагувати

Кореневище необхідно заготовлювати рано навесні до того моменту поки рослина починає цвісти, можна пізно восени, коли закінчується вегетація. Для того, щоб дістати його з водойми, необхідно використовувати вила, їх промити під проточною водою, позбавиться від надземної частини, гнилі. Товстий корінь потрібно порізати на невеликі шматки, потім пров`ялити, сушити в приміщенні, яке постійно провітрюється, можна в спеціальній сушарці. Корінці і кореневище необхідно дрібно нарізати кружальцями, соломкою, покласти на деко, зверху прикрити, потім необхідно підсушити найкраще на сонці. Сушитися рослини до 7 годин, температура повинна бути до 60 градусів. Коли корінь добре висохне, його необхідно охолодити, опустити в бляшану або скляну банку, місце для збереження повинно бути сухим і темним. Коли корінь висохне, можна його подрібнити до консистенції порошку, додавати в суп, соуси, борошно, здобу[11].

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Butomus umbellatus // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 389. (рос.)(укр.)
  3. а б Андрієнко Т.Л., Перегрим М.М. (уклад.). Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання). — Київ : Альтерпрес, 2012. — 148 с. — ISBN 978-966-542-512-0.
  4. а б в г д е ж и Верзилин Н. М. По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576 с. (рос.)
  5. The Euro+Med PlantBase. Процитовано 14.03.2018.  (англ.)
  6. Flora of China. Процитовано 14.03.2018.  (англ.)
  7. Flora of North America. Процитовано 14.03.2018.  (англ.)
  8. а б Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. канд. біол. наук О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с.: іл.
  9. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.66
  10. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.85
  11. UkrMedics.ru

Див. такожРедагувати