Нечай Степан Омелянович
Степан Омелянович Неча́й (нар. 11 листопада 1941, Зборів — пом. 19 травня 2003, Тернопіль) — український живописець; член Спілки радянських художників України з 1976 року. Член Національна Спілки художників України; Заслужений художник України з 2000 року. Чоловік художниці Світлани Нечай-Сороки.
| Нечай Степан Омелянович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 11 листопада 1941 Зборів, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Смерть | 19 травня 2003 (61 рік) | |||
| Тернопіль, Україна | ||||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Жанр | жанрове малярство, пейзаж, портрет і натюрморт | |||
| Навчання | Одеське художнє училище (1963) і Київський державний художній інститут (1972) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Костецький Володимир Миколайович, Пламеницький Анатолій Олександрович, Шаталін Віктор Васильович і Хмелько Михайло Іванович | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| У шлюбі з | Нечай-Сорока Світлана Аркадіївна | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
 Нечай Степан Омелянович у Вікісховищі | ||||
Біографія
ред.Народився 11 листопада 1941 року у місті Зборові (нині Тернопільський район Тернопільської області, Україна). У 1957 році закінчив середню школу у Зборові[1]; у 1963 році — Одеське державне художнє училище імені М. Б. Грекова; упродовж 1963—1972 років з перервами навчався на факультеті живопису у Київському художньому[2], де його викладачами були зокрема Володимир Костецький, Анатолій Пламеницький, Михайло Хмелько і Віктор Шаталін.
З 1972 року працював на Тернопільському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України. Жив у Тернополі, в будинку на вулиці Князя Острозького, № 26 квартира 25[3]. Помер у Тернополі 19 травня 2003 року.
у майстерні
|
Португалія, середина 1980-х років
|
з дітьми Кірою і Владиславом
|
Творчість
ред.Працював у галузі станкового живопису, створював тематичні картини, пейзажі, портрети, натюрморти у реалістичному стилі. Серед робіт:
- «Червона дванадцятка» (1974);
- «Весна на Поділлі» (1974);
- «Листи живим» (1975);
- «Алея» (1976);
- «Розмова про землю» (1977);
- «І. Брикса» (1977);
- «На трасі газопроводу „Союз“» (1978);
- «Чемпіон тундри» (1979);
- «Березові тіні» (1979);
- «Перші жнива» (1980);
- «Весняні квіти» (1980);
- «Натюрморт з самоваром» (1980);
- «У рідному краї» (1980);
- «Нульовий цикл сятинської компресорної» (1980);
- «Переможець соцзмагань» (1981);
- «Троянди» (1981);
- «На лісосплаві» (1982);
- «Натюрморт із трояндами» (1983);
- «Тарас Шевченко в Почаєві» (1983);
- «На Західному напрямку» (1984);
- «Леся» (1985);
- «Солдатки» (1985);
- «С. Хомський» (1985);
- «А. Карпенко» (1986);
- «Теплий ранок» (1987);
- «Діалог» (1988);
- «Тяжкі колоски» (1989);
- «Соломія Крушельницька» (1997);
- «Пророк» (1997);
- «Під Берестечком» (1998);
- «Останній сніг» (1999);
- «На початку березня» (2000).
Виконав серію зображеннь архітектурно-культових та історичних споруд: «Воздвиженська церква», «Березневе сонце», «Тернопільський замок», «Церква в Плугові», «Козацька церква у Седневі» (1990-ті).
- «Спалення села» (1986—1987, Музей «Молотківська трагедія» у селі Молоткові);
- «Зборівська битва» (1993—1995; у співавторстві з дружиною Світланою Нечай та живописцем Аркадієм Сорокою); у Музеї "Зборівська битва" у м.Зборів.
Троянди
|
Вечір на Різдво
|
Сонячний день. Маки
|
Вечір в Медоборах
|
Теплий ранок
|
Захід сонця
|
Левада
|
Фрагмент діорами «Зборівська битва 1649»
|
Битва у розпалі
|
Карпатські полонини
|
Брав участь у міських, обласних, всеукраїнських, зарубіжних мистецьких виставках з 1973 року. Виставки проходили у Тернополі, Львові, Москві, Пензі (обидва Росія), Слівені (Болгарія)[4]. Персональні виставки відбулися у Тернополі у 1991—1992 роках, посмертні у 2006, 2011, 2016 роках та у 2021 р. в листопаді, присвяченній 80-ти річчю від дня народження митця, також Хмельницькому у 2012 році (посмертна).
Окремі роботи художника зберігаються у Тернопільському краєзнавчому музеї, Тернопільському художньому музеї, Бережанському, Заліщицькому краєзнавчих музеях і музеї «Театральна Тернопільщина» в Копичинцях[1], а також у приватних колекціях по цілому світу: у Греції, Ізраїлі, Італії, США, Канаді, Німеччині, Австрії, Польщі, Україні[4].
Ім'я живописця занесено в список Лондонського видання каталогу 1989 року «Російські та радянські художники з 1900 по 1980 роки».
Примітки
ред.- ↑ а б Нечай Степан Омелянович // Тернопільщина. Регіональний інформаційний портал.
- ↑ Нечай Степан Омелянович // Хмельницький обласний художній музей. Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 24 листопада 2021.
- ↑ Нечай Степан Омелянович // Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 428.
- ↑ а б Нечай Степан Омелянович // Мистці Тернопільщини. Частина 1. Образотворче мистецтво: бібліографічний покажчик. Тернопіль. Видавництво «Підручники і посібники». 2015, сторінка 185.
Література
ред.- Дуда І. М. Нечай Степан Омелянович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 625. — ISBN 966-528-199-2.;
- Дуда І. М. Нечай Степан Омелянович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.